Гречані блоги

Блоги небайдужих особистостей на інформаційному порталі Кіровоградщини "Гречка"

На Гончарівці сваталися, а в Кіровограді гралися, або як театрали на прем’єрі глядача до мажорної ноти довели

Posted Автор: Створено: в Культура

b2ap3_thumbnail_svvvva1.JPGРомантичні мотиви на тлі традиційної української побутовості та не дуже легкої форми алкоголізму захоплять будь-яку сучасну людину, особливо якщо сюжет торкнеться вічно живих сімейних побрехеньок та сварок чи кричущих бажань видати заміж за багатого і дарма що дурного. От і немалу кількість кіровоградців теж привабила романтична реальність початку ХІХ ст. презентована у вигляді прем’єрної вистави «Сватання на Гончарівці». Серед тієї когорти поціновувачів традиційного в умовах осучасненого і відреставрованого за досить несмачну квиткову суму опинилася і я.

Не знаю чим пояснюється оте моє своєрідне  «А Баба Яга проти!» - чи то власними життєвими принципами, чи то закладеним вічно невдоволеним українським генетичним кодом – проте мушу зізнатися, що враження від прем’єри доволі неоднозначні. Підсилилося воно ще й тим, мабуть, що дві години у  позі «сидячи боком і майже з прискоком» довели моє і так (ну то вже навіть жінка помітить!) тендітне тіло до кричущих болей, аби хоч щось побачити, бо ж виявляється на верхньому ярусі, де посерединці усе видно так само як і у партері, місця не нумеруються, тож всідаються глядачі за принципом «Я прийшов раніше – шукай своє місце далі». Каюся, прийшла на виставу не за півгодини, тому моє законне 11 місце (прикинуте на око) виявилося зайнятим. Солі до рани підсипала ще й «звукова завіса», про яку говорив режисер Анатолій Москаленко під час прес-конференції: з деяких місць дійсно не було чутно акторів, незважаючи на те, що точки постановки героїв ретельно пророблялися, особливо звук втрачався, коли актор говорили не на залу.

Початок вистави, де на авансцені солдат Осип Скорик представив глядачам усіх персонажів своїми харківськими підводками, зацікавив і налаштував на перегляд чогось цікавого і приємного. Тут і типаж українських героїв одразу примітний: справжня господарка Одарка з пишними формами та командним голосом, типовий український мужик Прокіп – худорлявий і ласий до горілки, витончені, стрункі, ніжні, замріяні і закохані Уляна та Олексій, дурнуватий, малий і, як на мене, тощий як для вічно голодного і люблячого поспати замість працювати, парубок Стецько, підступний, але хитрий і знову ж таки чомусь зовсім не пузатий, як звикли українці бачити поважного пана в усіх літературних творах, Павло Кандзюба. Простенькі декорації з традиційною українською вишивкою, плетеним тином та легкими дерев’яними вороттями без слів і представлень розповіли де, що і як воно буде робитися.

Здавалося приємний, неочікуваний початок, бо ж Григорій Квітка-Основ’яненко починає дію одразу із Одарчиного дому, а у виставі нас знайомлять з «миром» Харкова, має захопити і надалі здивувати глядача. Здивували! Акторською грою, яка у деяких явах просто розчулювала до сліз (лише чого варті виконані пісні Уляною та Олексієм!!! Їхні дуети були чи не найприємнішими серед усіх), а у деяких смішила і нагадувала оті відомі усьому світові кайдашеві сцени поділу майна та виховання молодого та нерозумного покоління. Проте крім захопливої акторської майстерності вабив лише годинник, на який не один глядач поглядував рахуючи кроки стрілки і хвилини, що залишилися до антракту. Актори впевнено йшли традиційним театральним кроком по сценарію Квітки, не змінюючи ні слова, ні настрою. І складалося враження, що дивишся типову українську виставу доби реалізму, де чоловіка жінка наб’є, а від наклепу чи насланого пострашиться та перехреститься. Словом, говорять критики, що з часом має усе закорінене на сцені осучаснюватися, та у виставі те не справдилося, від чого ставало трохи нецікаво, особливо у порівнянні із попередньою прем’єрою «Сорочинський ярмарок», де було скоріше смішно, ніж грішно на те дивитися.

Проте після швидкоминучого антракту усе перемінилося – почалося найцікавіше. Чи то воно в українській культурі прийнято, що сватання має викликати безліч сміху від побаченого, чи то самим акторам найбільше ця сцена подобається, чи то просто з’явилася у цій історії і сучасна режисура – важко сказати, проте смачний на смак та жвавий на сміх, якого очікувала, мабуть, не я одна, перебіг подій все ж таки дійшов до сцени. Усе у свої руки узяв отой «заваділа»-солдат, який і розпочинав виставу. За «расійсько-украінский» акцент та відмінне перевтілення у героя, ідентичного персонажу Квітки-Основ’яненка, варто було б дякувати оваціями не один десяток хвилин. На сцені закрутилося, завертілося, здавалося парадом закерував справжній віртуоз, який і п’яного Прокопа до тверезості доведе, і крикливій Одарці наслане прибере, лише потримавшись за її пишності (легка еротика, проте гармонійно поєднана із тогочасними нормами поведінки), і Уляну з Олексієм зведе, давши дурню Стецьку величезного гарбуза.  І усе те основане на пізнаному в далекій «Німеції, Хвранції та Расіє», де горілка ллється рікою, вольній краю немає, а традицію сватання шанують настільки, що, порушивши її, бояться смерті худоби по «усім християнськім мирі».

Читаючи сам твір одразу не помітиш дещо нелогічного, як на мене, кінця. Ще за хвилин 20 до закінчення вистави ми вже бачимо розв’язку подій – Уляна хитрить і перев’язує хусткою Олексія, а не «князя», що «кагда ж ляжет спать, так ат нєво i слова не слыхать» Стецька. Здавалося б усе зрозуміло – хеппі-енд. Але ще глядача чомусь захоплюють гумористичним проганянням худоби Кандзюбенка з голови Одарки. Чи то автор і режисер додають гумору виставі, якого так замало було у першій дії, чи це проста необхідність виховати захоплену чужим, нерівним їй, добром господиню, чи то просто відтягування часу (хоча у Квітки усе закінчується приходом дружок, які і завершують своїми піснями виставу), втім зайва порція сміху дала можливість вийти глядачам, серед яких була ж і я, із театру з настроєм а ля мажор.

Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку висловлюють автори