Ірен Роздобудько: Незалежність країни базується на вмінні бути незалежною однієї людини

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1516

Українська письменниця Ірен Роздобудько, яка цього тижня гостювала в Кіровограді, між зустрічами з читачами та численними інтерв’ю, знайшла можливість відповісти і на питання «Гречки». Зокрема, ми дізналися: про письменницькі способи позбавлення від зайвих і незайвих кілограмів, про питання, які її «дістають», про те, з якою своєю книгою вона може стати перед Богом, про те, що спільного між написанням сценарію і виготовленням табуретки та, зрештою, про тих, кого можна назвати героями нашого часу.

- Пані Ірен, в одному з інтерв’ю Ви процитували фразу Бориса Акуніна: «Авторів краще не знати особисто, щоб не розчаруватись». А з яким настроєм ви їздите на презентації своїх книг? Як себе налаштовуєте?

- Я налаштовуюсь отримати позитивні емоції, хоча, чесно скажу, я — інтроверт (так сталося). Мені набагато легше бути вдома, спілкуватися через комп'ютер, ніж дві години щось розповідати людям. І це мене мучить. Але коли я виходжу до людей і бачу очі, обличчя, а тим більше бачу, що вони читали книжки, я отримую лише позитив. На перших порах я втрачала по кілограму ваги від спілкування, тому що я віддавала. А одна розумна жінка мені сказала: “Ти навчись ще брати”. І от зараз я навчилась дивитись на обличчя, кожного окремо вирізняти, читача кожного ніби в обличчя знаю. Тепер я не так втомлююсь, не втрачаю вагу і намагаюсь отримувати тільки позитив. Не тільки віддавати, щоб був взаємний обмін. І тоді дуже легко стає.

- Наприклад, актори перед зйомками б’ють тарілку, а співаки виходять на сцену з лівої ноги. Чи є у Вас якісь забобони, традиції чи прикмети?

- Ні, немає. Я просто одразу намагаюся пробігтися очима по всіх обличчях – і все. Тоді заспокоююсь. Хоча все одно емоції накривають, і треба триматися. Часом я передивляюся якісь зустрічі з письменниками, от, скажімо, з Діною Рубіною, я люблю її. Я передивляюся, як вона веде вечори, і кажу собі: “Треба отак-от спокійно починати розповідати про своє дитинство, брати у свої руки ініціативу». Але в мене так не виходить. У мене завжди ініціатива в руках читачів, яким мені хочеться сказати те, що вони хочуть почути.

- Чи ставлять на презентаціях питання, на які Ви вже втомились відповідати?

- Є запитання, на які я готова відповідати. Перше – це запитання: “Ви народилися в Донецьку. Як ви навчилися говорити українською мовою?” І спочатку я відповідала дуже серйозно, я взагалі час від часу серйозно відповідаю, тому що людям треба. Але воно мене настільки дістає. У мене що – роги чи хвіст, що я не можу вивчити українську?! Щоправда був якийсь період, коли не ставили це запитання. А зараз, у зв’язку з політичною ситуацією, воно знов випливає. Це політичне питання, я не люблю на нього відповідати.

- А чи були такі питання, на які б Ви хотіли відповісти, але вам їх не ставили?

-Можливо, але я не знаю, які. У таких випадках я беру ініціативу у свої руки й додаю до вже поставленого запитання, переформульовую і кажу те, що я хочу висловити в цей момент.

- Останнім часом Ви проводите зустрічі з читачами разом із чоловіком Ігорем Жуком. Він у вас швидше творчий партнер чи, можливо, охоронець, який оберігає вас від занадто палких прихильників?

- І так, і так. По-перше, коли він співає, я перепочиваю, можу зібратися з думками. У нього дуже гарні пісні і люди його слухають, тому я вважаю його партнером, повноцінним учасником цього вечора. І головне: я дуже хочу, щоб люди слухали його музичні твори, бо вони того варті.

- Хто у вас головний в родині?

- Ніхто. Я вважаю, що це питання не дуже правильне. От, до речі, в новій книзі «Одного разу» я на нього теж відповідала. У нас трошки неправильні, мені так здається, установки на родину, що обов'язково хтось мусить бути головним, і це тягнеться з того, хто перший на рушник ступив, і ця боротьба якась вона не потрібна.

- Ви не сперечаєтесь між собою хто сміття винесе, хто посуд помиє, хто прибирання зробить?

- У нас так: коли я бачу, як Ігор миє посуд, я кажу: “Не треба цього робити". Він каже: “Так я ж це можу зробити”. Це довга розмова, для дівчат, може, важлива.. Треба робити один для одного, догоджати один одному - і все. Не боротися ні за що. Але це неправильно, ця боротьба: хто головний, хто сміття винесе. Воно не мусить виникати, якщо люди люблять один одного, і вони зійшлися на тому, що вони люблять, а потім починають один одного підтесувати як Буратіно Папа Карло. Не можна такого. Від початку треба вирішити: сьогодні ти це робиш, а він щось інше робить. Варто почитати цю книгу, «Одного разу», я її доповнила розповіддю якраз про ці стосунки.

- Як відомо, Ви випустили дитячу книгу шрифтом Брайля. Чи були ви на зустрічах з людьми з обмеженими фізичними можливостями?

- Я вважаю, ця книга - це те, з чим я можу стати перед Богом. Як не дивно, хоча є й багато інших книжок. Ця книжка була видана в “Гранях-Т” як благочинна акція. Це були моя, Лесі Вороніної, Сашка Ільченка – три перші книжки шрифтом Брайля за 23 роки незалежності України. Коли ми спілкувалися зі старшими людьми, які погано бачать, то вони казали, що зараз дітки в інтернаті вчаться по книжках тридцятирічної давнини. Можете уявити, що це за історія, що це за література. Так що це дуже важлива справа. Я не знаю її долю, ми їздили в Херсон з цією книжкою, дарували закладам, де дітки навчаються сліпі, а потім вони самі якось розповсюдили її по таких закладах.

- Хотіли б ви ще видати таку книгу?

- Я не проти, але ж я не видавець. Звичайно, якщо така пропозиція буде, то я з задоволенням погоджусь. Це така нерозвинена галузь, і вони хочуть читати ці книжки. Єдине, що ця книжка може існувати кілька років, адже вона затирається. Виробництво має бути постійним, якщо в нас буде, дай Боже, нормально з економікою і бізнесом, вибачте за брутальності, це ще для видавців бізнес. Їх треба постійно робити.

- В одному з інтерв’ю ви сказали, що вільний час витрачаєте на уроки водіння. Ну що, навчились?

- Так, єдине, що я по місту не їжджу. Разів п'ять їздила, коли необхідність була. Але це жах. Як Ігор каже, я — далекобійник. У мене є дві догани за перевищення швидкості, і я на трасі веду. І, власне, моя мета була така: машина є для нас необхідністю, щоб їздити з книжками, як ми сюди доїхали, і щоб мінятись. Бо в мене є подруги, які не водять, а чоловіки їхні по 6-8 годин за кермом. Я не можу собі такого дозволити, дві години у нас вахта.

- Як викладач кінодраматургії висловіть свою експертну думку: чи можна навчити людину писати?

- Ви знаєте, я своїх студентів навчаю, по-перше, думати, мислити різновекторно. Я можу дати тільки напрямок думки, фантазії, а от для написання, звичайно, треба мати любов, бажання, хист. Усе ж таки я вчу їх більше жити і бути людьми, а якщо вони вже щось пишуть, то навчаю діставати щось цікаве з нецікавого. Головне – навчити мислити правильно.

- Чому більше приділяєте увагу в процесі навчання студентів: виявам творчості чи все ж застосуванням певної техніки?

- Ну якщо говорити про сценарну майстерність, я їх одразу спускаю з небес на землю, тому що це, в принципі, шахова партія, і технологія написання сценарію дуже важлива. Жоден продюсер не буде читати абищо, якусь кашу. Сценарій це сувора, технологічна, спрацьована, як я кажу, «табуретка». Там є свої закони написання, це дуже важливо, і я цьому багато уваги приділяю – технології написання, ну і, звичайно, наповнення. Але в першу чергу технологія. Уже потім ми вчимося наповнювати це все думками, переходимо до діалогів, психології. Але починати треба з «табуретки», як її писати. Якщо ти журналіст, тоді ти мусиш знати жанри, не плутати репортаж з нарисом тощо. Тобто все має бути чітко.

- Зі студентами спілкуєтесь тільки по предмету чи вони можуть порадитися з вами з особистих питань?

- Звичайно. От у мене зараз буде сесія, і я хочу почути від них чого вони навчилися самі, чого набралися, що в них в житті відбулося. Це спілкування дуже таке особисте, ну в мене їх не багато, сценаристів не може бути на курсі багато, в мене їх на курсі тринадцять. Кожного я хочу вислухати, вони між собою обговорюють події, те, що в них відбулося, але в плані професії. Спілкування легке, я викладач не дуже типовий. Я їх попереджаю: якщо я скажу вам якесь неформальне слово, я не маю на увазі матюк, то я вам можу це сказати, але домовляємося, що ви мені такого сказати не можете. Панібратства у нас немає, але підсрачники я їм даю. Можу їх дуже просто спустити з небес на землю. Так що мої лекції емоційні, так само як і зустрічі з читачами.

- Які були труднощі в освоєнні викладацької діяльності?

- Перші 2-3-4 заняття, коли ти не знаєш людей, які б вони хороші не були, але це абсолютний вампіризм. Тобто приходиш додому і думаєш: «На чорта я на це згодилась? Я не піду, не хочу». Спочатку шкодувала, думала, що не варто було. Але десь під третє заняття вже ми познайомились, я знаю, хто є хто, і от як в спілкуванні з читачами я бачу, що вони почали мене наповнювати, вже я почала отримувати від них емоції. І на перших порах дуже тяжко. Ти щось говориш, а перед тобою стіна. А потім ця стіна ламається. Взагалі, викладання – то складна штука. Я буду брати ще стаціонар через рік, хоча поклялась, що досить. Я вже готова, що це буде стіна два дні, об яку ти головою розбиваєшся, а потім приходиш і лежиш колодою. Та зрештою втягуєшся.

- Персонажі ваших книжок – вільні люди, які ухвалюють власні рішення. У світлі останніх подій в країні, як ви уявляєте образ сучасної вільної людини?

-Я думаю, що вільна людина – це людина незалежна. Я не кажу в пафосному значенні, але незалежність країни, світу базується на вмінні бути незалежною однієї людини. Незалежною від обставин, в які тебе ставить життя, від місця проживання: якщо ти живеш в Краматорську чи Слов’янську, ти не маєш іти на поводу, за гроші. Треба мати власну думку у всьому. Навіть від варіння борщу теж потрібно мати незалежність, і робити це з власного бажання. Так і в родині. Незалежність повинна бути і від своєї безграмотності – почитати і набратися розуму; незалежність від загальної думки. Приклад: я народилась в Донецьку, і от у нас лякають таким словом як «бандерівці». І зараз це актуально. Я собі думаю: тим, хто цього лякається, - ну подивись ти Інтернет, Вікіпедію відкрий. І от навіть нещодавно одна молода людина мені каже: “Бендерівці, вони ж фашистам допомагали,а Бандера вів війська разом із німцями”. А я кажу: “Ти знаєш, що Бандера під час війни сидів у німецькому концтаборі? Як же ж він міг бути на чолі війська, якщо людина сиділа в концтаборі?” А молодий чоловік мені відповідає: “Ой, а я почитаю”. Нехай почитає і зробить висновки сам. Вільна людина – це людина незалежна від загальної думки. І сумнів має бути обов’язково. Мати власну думку – це те, чого б я хотіла від людей. Цього дуже мало, цієї внутрішньої незалежності.

- От якби ви, як колись Лермонтов, задумали писати книгу про героя нашого часу, хто б це був?

- Так у мене скрізь герої нашого часу. Не знаю, немає сенсу не писати не про героя нашого часу. Вони дуже різні. От мені здається, що, скажімо, головний персонаж роману “Ранковий прибиральник” – українець, який живе на Мальті, от він і є героєм нашого часу. Такий, знаєте, пофігіст до тієї пори, доки його не клюне смажений півень. Як зараз кажуть про наших чоловіків: “Треба два місяці просити прибити полицю, проте барикади він зводить за дві години”. Це герой нашого часу, тобто такий контраст має бути. Герой – це нормальна людина. Він може бути слабкою, боязливою, дуже молодою, боятися дуже багатьох речей. Але коли от наступає усвідомлення цієї незалежності, внутрішньої свободи, почуття гідності, то він щось мусить зробити. Якийсь вибір, якийсь вчинок. Тому в принципі, в мене такі герої майже всі.

- Дякуємо за розмову. Чекатимемо нових героїв та нових книг.

Автори: Дар'я Барвінок, Марина Коломієць, Катерина Савчук

Фото Артем Дубовик

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв