20-те сторіччя очима кіровоградського "ворога народу"(ФОТО,ВІДЕО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 2169

Любомира Григоращенко понад 50 років живе у Кіровограді. За своє життя їй довелося пережичити чимало: війни, тюрми, табори, несправедливості. Проте все це не зламало її і сьогодні жінка щаслива та сповнена оптимізму. Про життєву історію «ворога народу» Любомири Григоращенко розкаже сама героїня.

www.gre4ka.info

Спілкувалися з пані Любомирою активістка ВГО «СОКІЛ» Юля Вічко та журналіст Валерій Лебідь 16 жовтня 2013 року.

Народилася пані Любомира на Львівщині в містечку Миколаїв. До школи маленька Любомира пішла ще за Пілсуцького за польської влади. У школі її прийняли до лав ОУН. Але ще до школи в родині виховували дівчинку в національному дусі.

«Мені було років 10, як почилася війна і у 1939 році нас визволили. Польська влада попрощалася по радіо з панством польським, радіо вимкнули і скінчилася у нас Польша.

Як перші війська вступали, бігли з квітами, обнімалися, цілувалися. А у нас особисто двір був дуже великий. Поставили польову кухню і завели солдат. Я запам’ятала на весь вік, які вони були страшні, змучені, чорні. А у нас цибуля сушилася під дашком і ті бідні солдати напали на ту цибулю і почали її їсти».

«А тоді визволили від радянської влади нас німці. Транспорту не було і люди збирались гуртками і йшли у Стрий, Дрогобич до Львова і шукали там своїх рідних і близьких, які були там закатовані по тюрмах».

«Вже у 44-у році прийшли до нас з великої України. І тоді вже пішла господарювати совєцька влада і вони робили вже все що хотіли на свій лад. Почали вивозити людей не сім’ями, а поїздами…

Це ж одразу, як німці у нас побували. Хтось у когось працював, а хтось і не працював, а знав німецьку -  то всьо пішло в Сибір».

«Таким чином 16 квітня я потрапила у Лонцького(в’язниця, - авт.) і отримала вирок у фірмочку: «10 років заслання». Тоді як судили, ніхто не бачив тамтого суду і тих суддів. А люду по тюрмах стільки було, що коли спали на підлозі і хотів повернутися, то мусили всі повертатися разм. Там нам було «добре» і воші їли…»

«У Магадані нас вигрузили. Це ж ми і після тюрми, дороги ... У товарних вагонах дали нам кірки та ломики і ми ними кайлували ту вічну мерзлоту.
Понумірували, оділи. Відправляли до тайги».

«Я познайомилася зі своїм чоловіком коли ще була в зоні. Він працював зривником на тій шахті, де я працювала. Тільки він відбував військову службу. Він відслужив і залишився працювати по договору. Тоді вже Сталін помер і всі чекали, що будуть переміни. І він чекав поки я вийду із зони і ми будемо разом.

www.gre4ka.info

25 березня 1955 року я одержала документи, що я вільна. Майже через місяць ми розписалися на тому руднику і народилася у нас дівчинка. Незадержуючись ми виїхали з чоловіком на Кіровоградщину.

www.gre4ka.info

Коли ми приїхали сюди, було дуже трудно і морально і фізично жити з тавром «ворог народу»».

«Оце така історія.

www.gre4ka.info

Дуже складно все це і дуже обідно і тяжко прийшлося, а все ніяк нічого не міняється. Ми маємо зрозуміти, що ми самі собі маємо помагати, що ми повинні гуртом – нас так багато, у нас  така багата земля і працьовиті люди . А ми десь тепер по світах шукаємо роботи і шукаємо собі щоб хтось нам помагав…»

Відео: Валерій Лебідь

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
0 # Віктор 19.05.2014, 21:01
Пані Любомира Григоращенко нагороджено довічною державною іменною стипендією громадянам України, які зазнали переслідувань за правозахисну діяльність
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв