Олександр Мангуш: історія з полону терористів

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 2086

 

Останнім часом спостерігається якийсь інформаційний перекіс. З розповідей полонених виходить, що терористи, загалом, непогані такі люди, просто дезінформовані російською пропагандою, тому вірять у фосфорні бомби і правий сектор. Тут їх можна, як той казав, «понять и простить». Трохи ми забули, що мова йде про вбивць.

Справа в тому, що до людей, яких викрали з метою обміняти чи продати, відповідно, вбивати не збиралися, - ставилися в полоні добре, і вони потім про це розказали. А ті, до кого в полоні ставилися погано - вже про це не розкажуть. Вони вже про це мовчать. Ці люди – не афганці, не журналісти, просто місцеві патріоти, проукраїнська позиція яких стала причиною того, що їх викрали – спеціально, щоб убити, тому що завдання окупантів нищити все по-справжньому українське.

 

Олександр Мангуш − якраз із тих, кого викрали для того, щоб убити. Без варіантів. Вибити максимум інформації перед смертю. Звільнився він просто через збіг обставин. Тому це інтервʼю про перебування у полоні терористів буде дещо відрізнятися від тренду.

В статті використано протокол СБУ про допит свідка від 16.06.2014
Сашко організував Луганську сотню – щоб захищати людей на проукраїнських мітингах, патрулювати вулиці й адмінбудівлі. У сотню входило близько 300 людей. Згодом у них почалися проблеми – їм постійно погрожували, багатьох із сотні тяжко побили, двоє з ножовими пораненнями потрапили в реанімацію, одного скинули з 4-го поверху. В травні проукраїнські активісти вже не виходили на мітинги, Луганська сотня припинила свою діяльність, Сашко більше ніде не «світився».
А 12 червня увечері до нього зателефонував один з учасників проукраїнських мітингів − Артем Скляров – і запропонував терміново зустрітися, мовляв, тільки що приїхав з Києва, є новини.
− Щойно я на вулиці підійшов до Артема, як із машини, яка стояла неподалік, вибігли троє озброєних чоловіків у камуфляжі, з криками «Лежать». Стріляли спочатку в повітря, потім біля ніг. Повалили, почати бити прикладами, дістали все з кишень і затягли в машину. Одягли наручники. В машині продовжували бити і погрожували відрізати вухо, якщо я не скажу, де живу. Я сказав – так хоча б матір буде знати, де я подівся.

− Навіщо їм була ваша адреса?

Намагалися знайти зброю, очевидно. Частина терористів піднялася до мене в квартиру, зірвали зі стін українські прапори, забрали коштовності, побутову техніку, мій комп'ютер (про це я дізнався пізніше від матері). Там вони були хвилин 20, весь цей час той, хто лишився біля мене, продовжував мене бити. Потім терористи привезли мене до луганської будівлі СБУ. Там всюди знаходяться заручники − в підвалі, на даху, в кабінетах, в побутових кімнатах, складах.

− Вас також зачинили в якійсь камері?

− Ні, мене одразу потягли на другий поверх, у кімнату, де вже були озброєні люди. Вони разом з тими, хто мене привіз, почали мене знову бити руками, ногами, прикладами автоматів і розпитувати, хто мені платить, про місця розташування частин української армії, діяльність Правого сектора, називали мене фашистом. Били до тих пір, поки я не почав втрачати свідомість. Потім відвели у підвал і кинули в кімнату, де, крім мене, вже було троє заручників. Замкнули двері на ключ.

− Там хоч було де присісти чи лягти?

− Памʼятаю, стояли шафи, три столи, ще був один стілець, і все. Туалетом слугували відра, пластикові і скляні пляшки, які стояли в кутку. Але я там пробув недовго, через 20 хвилин мене знову потягли нагору.

− Ті самі люди?

− Ні, це вже були інші, чоловік 7-8, і кімната інша. Мене почали бити ногами по всіх частинах тіла, гасили сигарети, після 10-15-хвилинного побиття в кабінет зайшов чоловік з якимось пристосуванням в руках і намотав мені на руки оголені дроти. Пускали по мені струм. Так вони вибивали з мене інформацію, де знаходяться частини української армії, адреси активістів. Хотіли, щоб я поїхав з ними і показав, де живуть інші активісти. Ще вони звинувачували мене в координації авіаудару по Луганській ОДА, нібито я світив лазерною указкою.

Як хлопцю вдалось врятуватись і хто ще портебує порятунку читайте у "Гречаному блозі " Надії Паливоди.

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв