Волонтерка Вільма Валюкєвічене: Моя душа більше в Україні, ніж у Литві (ФОТО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1093


Вільма Валюкєвічене ― литовка. Ця жінка — журналістка і волонтер, яка зі своєї країни допомагає нашим хлопцям усім, чим може, тому що переконана: Україна — її друга Батьківщина.

К.К.: Вільмо, розкажіть, будь ласка, з чого почалась Ваша волонтерська діяльність стосовно України?
В.В.: Думаю, що вона розпочалася не випадково і з двох причин. Одна властива людині, яка має мислячу голову і вміє відчувати, — це розуміння, співчуття і непримиренність з несправедливістю. Ми, литовці, після того, що трапилося з Кримом, з Україною, зрозуміли, що незалежність — не саме собою ясна річ, а те, що треба цінувати і за що треба бути готовим боротися в будь-який час. У багатьох з’явилося поняття, що якщо Україна зараз не переможе — завтра ворог буде вже біля наших воріт. А навіть і без цього — Україна і Литва завжди будуть поруч! Коли ми страждали від Російської блокади у 1990-1991 роках, ви теж були поруч. Пригадую один епізод. У ті роки у нас було страшенно моторошно, нічого не вистачало. Одного разу в місті Каунас радилися активісти та влада міста — звідки взяти найнеобхідніші речі для існування, в тому числі паливо — хоч на швидку допомогу. І раптом стук у двері. Входить двоє молодих хлопців у комбінезонах: «Ми з України. Привезли вам цистерну палива. Везли три, але через кордон змогли провести лише одну».
Друга причина — крик душі... Мабуть, пращури покликали...
К.К.: Тобто, у Вас є українське коріння? Хто з ваших предків родом з України?
В.В.: Я завжди думала, що я — корінна литовка. Вже була дорослою, коли дізналася, що мій прапрадід звідкись прийшов до Литви, тут одружився і дав початок мого роду. Особливо ніколи не замислювалася, звідки він прийшов. Хтось думає, що з Німеччини, хтось — що він прусак. Але виявилося — українець.
К.К.: Цікаво, як ви про це дізналися?
В.В.: Коли я вперше була в Криму — рівно рік тому, — випадково побачила запис «Ратник» біля якихось воріт. Посміялася з колегою, з якою разом їхали: «О, прізвище мого батька!» Навіть швидко сфотографувати проїздом з машини встигла, коли повернулася до Литви, батькові показала. Батько мій служив в Криму. І навіть раніше: коли був школярем — їхали з класом туди на екскурсію, досі він про Крим розповідає. Таке відчуття не народжується ні з чого!
І ось, багато років поспіль я сама поїхала в Україну. Правда, збиралася дуже довго! І те почуття, яке мене до цих пір не відпускає і навіть зараз, коли пишу — витягує сльози — важко описати.
Знаєте, у мене тут вибух почуттів, думок, емоцій. Я могла б цілодобово розповідати про шлях, яким я виявила, звідки моє коріння. І як це мене звільнило! І відповіло на безліч питань. Нарешті я зрозуміла, чому я в Литві завжди почувалася не такою, як усі — мені завжди хотілося простору, свободи душі, простого спілкування. Навіть пояснити важко. Литовці трохи інші — більш замкнуті, рафіновані, там більше всяких «протоколів» навіть у щоденному спілкуванні. Тонкощі такі, іноді ледь уловимі. В цілому у нас і багато схожого — треба пожити, щоб відчути. А мені хотілося пофарбувати губи яскраво червоним і радісно зустрічати кожен день.
К.К.: То як же Ваші предки опинилися у Литві?
В.В.: Про це я не знаю. Це тримали у таємниці. Думаю — не дарма.
Мені сьогодні здається — і поки ніхто мені не довів, що не так було, — що мій прапрадід міг втекти з України, коли там стала бушувати радянська влада. Думаю, він походив з багатої родини, тому його в дитинстві вчили французької. Багато українців від радянської влади тікали до Польщі — прапрадідусь знав і польську. Може, щоб воювати проти рад, вступив у німецьку армію — бо знав і німецьку. Точно служив у латвійській армії — знав і латвійську.
Все це — моя версія. І вже точно ясно, що мій дідусь все життя боровся проти рад: поширював заборонені книги, підтримував партизанів. Так що поки моє коріння — в тумані. Не знаю з якої частини України мої предки пішли. І поле для пошуку дуже велике. Якщо судилося — дізнаюся. Якщо це залишиться таємницею — нехай. Найбільше відкриття я вже зробила.
К.К.: А де саме в Україні ви бували?
В.В.: Саме життя познайомило мене з Україною в такий складний у державі момент. Маленький нюанс. Коли помер мій чоловік, мені хотілося, якщо вже він пішов, то хоч би я отримала якийсь сенс у житті, щоб жити хотілося. І я отримала нову батьківщину, нових друзів, нові завдання в житті. Мало не видається.
Я мала поїхати в конференцію журналістів-дослідників у Києві 29 листопада минулого року. На все життя буду пам’ятати цю дату. Адже тоді Україна в Литві повинна була підписати договір про асоціацію в ЄС. Думала, потраплю на велике свято в країні. Але все в один день звалилося і я потрапила на Майдан.
З тих пір моя душа більше в Україні, ніж у Литві.
В Україні за цей рік була не один раз. Два рази навіть на місяць. У переносному сенсі я буваю в Україні щодня. Найчастіше — у Херсоні, але коло друзів все розширюється. Хотіла б краще дізнатися країну, яку у мене відняла доля.
К.К.: Розкажіть, у чому полягає ваша допомога хлопцям?
В.В.: В основному ми з іншими волонтерами збираємо речі і веземо в Україну. От і зараз у мене одна кімната будинку ― склад. Там теплі куртки, спальні мішки. Збираюся якось відвозити в Україну. Крім того, разом з кількома активістами зараз робимо інформаційний веб-сайт, де можна буде побачити всю ситуацію щодо допомоги військовим України, зокрема, що робиться для цього в Литві, де і як можна допомогти.
Особисто я і мої друзі більше схиляємося до того, щоб допомагати на півдні України, там, де кордон з Росією, з Кримом ― кордон, якого там ніколи раніше не було.
Ще я організувала подорож-місію литовців в Україну в квітні, аби вони своїми очима побачили, що на півдні України ніяких сепаратистів нема, і люди не хочуть до Росії. Часто ми приймаємо людей з України тут, в Литві, організовуємо їм всілякі зустрічі з нашою владою, депутатами, парламентом, організаціями і простими людьми, щоб очевидці розповідали, що робиться в Україні.
К.К.: Ви отримували від цих хлопців, яким допомагаєте, звістку, маєте зворотний зв’язок?
В.В.: Так, зворотний зв’язок ми маємо, співпрацюємо з конкретними організаціями в Україні, з конкретними людьми, завжди знаємо, куди потрапила наша допомога. А з кожним днем коло тих, хто допомагає Україні, розширюється, і ми дуже раді, що можемо дати їм пораду, кому саме вони можуть допомагати. Ось в наш новий інформаційний проект вписали новий контакт в Україні — волонтери з Борова (Київська область), які допомагають своїм землякам в армії, їх сім’ям. Сподіваюся, скоро зможемо їм запропонувати допомогу теж.
Яким чином отримуємо зворотний зв'язок? Найчастіше через соціальні сайти, через персональне спілкування. Отримуємо фото, звіти.
К.К.: Як у Литві сприймають військовий конфлікт на Сході України? За Вашим словами, очевидці розповідають про події в Україні... Який ефект це має на людей?
В.В.: У Литві, як і скрізь, живуть різні люди. Інакше і не можливо. Тільки при тоталітаризмі всі однаково «думають». Але в основному, більшість людей розуміють, що в Україні — справжня війна.
По різному думають і про те, як Литва повинна поводитися в цій ситуації. Що треба допомагати українцям — безумовно, думають всі, крім тих поодиноких проросійських литовців, але такі є скрізь. Але є якийсь відсоток людей, які думають, що треба допомагати тихо, щоб ніхто не знав, і щоб не розсердити Путіна, щоб він і до нас не прийшов. Але я щиро вірю, що Путіна ми можемо зупинити тільки своєю хоробрістю і непохитністю. Якщо буде бачити, що литовці — єдині і сильні духом, то не зважиться до нас піти. А якщо і зважиться, то точно не тому, що ми допомагаємо Україні. Якщо у нього в хворій голові є такий план, то поки живий, він від цього не відмовиться. Тому я ціную і поважаю принциповість і сміливість по відношенню до подій в Україні нашого Президента Даля Грібаускайте і всіх литовців, які сміливо допомагають Україні і в тому числі — Литві.
Адже те, що зараз відбувається в Литві — теж дуже важливо. Тут прокидається патріотизм, відповідальність за свою країну та інші справжні цінності.
Кожного українця в Литві зустрічають дуже тепло і з великим інтересом, з розумінням і співчуттям, з питанням «чим ще ми можемо допомогти?». І кожне живе слово очевидців з України дуже потрібне.
А допомагає Литва не тільки військовим. Дуже охоче допомагають постраждалим дітям, яких привозять різні громадські організації в Литву в табори на канікули. Навіть є група постраждалих дітей, які в Литву приїхали — вони тут будуть жити якийсь час і вчиться. І я як журналіст вже не одноразово отримала з литовців пропозиції, що, якщо буде можливість, вони б могли усиновити, вдочерити українських сиріт, постраждалих від війни.
К.К.: Мабуть, Ви не самі координуєте в Литві збір допомоги. Хто Ваші колеги в цій справі?
В.В.: Є кілька організацій, які координують допомогу військовим України, дітям, вдовам. У кожній групі є лідери, команда.
Особисто я — тільки маленький воїн в нашій машині. І було б неправильно про свої справи розповідати. Багато людей роблять справжні подвиги — в Україну допомога возиться вантажними машинами, мікроавтобусами. Часом дарують навіть трактори. Я тільки подекуди встигаю свою лепту внести. І то не завжди успішно. Колись їхала в Україну, з 2-річною донькою. У Білорусії нас зняли з автобуса, мені наручниками погрожували за те, що у валізі була амуніція, каска, жаростійкі сорочки, медикаменти для АТО. Хтось «заклав» мене, тому, що без мого багажу більше нікого і нічого не перевіряли. Тоді я сильно переживала, адже була з малою дитиною, вона там в автобусі плакав, поки мене по будках тягали. Але потім собі сказала — це ж війна, якщо боїшся — сиди удома.
А хто мої колеги? На цей день сильно працюють кілька організацій: «Blue Yelow» (https://www.facebook.com/groups/297146303789969) і їхній лідер, великий патріот Литви (хоч за національністю — швед) Йонас Огман, «Pagalba Ukrainos kariams» (Допомога військовим України) (https://www.facebook.com/paremk.ukraina), в якій сильно беруть участь добровольці Литовської національної армії, які засновували нашу армію після того, як повернули незалежність Литви, а зараз вже у відставці. Ось зовсім недавно в Україну послали багато тракторів волонтери з групи «SOS Ukrainos kariams» (SOS військовим України) (https://www.facebook.com/groups/773173959388857). Є групи на «Facebook», де весь час відстежується і поширюється інформація про ситуацію в Україні. Їх теж створювали і підтримують волонтери, щодня оновлюють інформацію. Є мій колега Андрюс Алманіс, який на самому початку, коли тільки на вулиці вийшов Майдан, створив групу «Lietuva palaiko Ukrainą» (Литва підтримує Україну) (https://www.facebook.com/pages/Lietuva-palaiko-Ukrainą/181219662083477) і багато робить для допомоги військовим,. Одного разу він сказав: «Коли створював групу, думав, на місяць-два, а тут уже виходить як друга робота». І може бути — найважливіша робота в цей час.
Сильно за Україну переживає і литовець з українським корінням Анатолій Льон, який з друзями створив фонд для підтримки України «Унія 1219» (http://www.unija1219.lt). Вони допомагають постраждалим від війни, переселенцям. Є й більше організацій, фондів, особистих ініціатив, всіх і не вирахувати. Це — ті, до яких самої доводилося доторкнуться, люди, яких знаю особисто.
К.К.: Якби Ви могли звернутися до українських військових на Сході, яким допомагаєте, то щоб сказали?
В.В.: Що хотіла б сказати українським військовим? Знаєте, це найважче питання. Як знайти слова, щоб виразити те, що відчуваєш, тим, які своїм життям захищають мир? Це взагалі не лізе в голову, як можна в ХХI столітті почати війну, вторгнутися в іншу державу. Можу сказати тільки одне: спасибі, хлопці! Від усіх матерів в Литві, від усіх дружин і сестер. За те, що ви для нас — як стіна. За те, що захищаючи свої землі, захищаєте мир і у нас. Дякуємо за вашу сміливість і дух. За кожен ваш день на фронті. Хотіла б чистою водою і сльозами помити кожну рану, навіть кожну подряпину на вашому тілі, придушити біль і побачити посмішку на обличчі кожного з вас, коли ми всі переможемо. А ми переможемо! Якби тільки швидше!

Розмовляла Катя Кролевська

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв