Тяжкий спогад вiйни Любові Глушко (ФОТО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1120

Одній із найстаріших мешканок села Варварівка, що на Кіровоградщині, Любові Григорівні Глушко – 87 років. Пам’ять та відчуття гумору у бабусі після того, що пережила вона у своєму житті – дай, Бог, кожному.

Ми завітали до Любові Григорівни, щоб почути її розповідь про події Другої світової війни пов’язані з Варварівкою, про «Серьожкину могилу», де були захоронення солдат, які визволяли село від нацистських загарбників. 

Під час Другої світової війни Варварівка двічі потрапляла під гніт загарбників. У роки окупації жилося нелегко, бо відношення до сельчан було як до людей другого сорту, використовували їх окупанти, як дармову робочу силу. Любов Григорівна разом із подругами працювали у полі, запрягали корів і з їх допомогою орали землю, виконуючи не посильну норму – один гектар за день.
Скільки там тих дівчат, згадує бабуся, – маленькі, худорляві, роботу змушували виконувати якісно, а годували раз у день галушками чи затіркою на воді, що сил не вистачало продовжувати далі свою роботу.
Пригадує Любов Григорівна бомбардування, та і як забудеш отримані три осколкових поранення у ногу. Вона ледь встигла сховатись у кущах.
Розповіла бабуся про розстріли варварівців, які переховувались від окупантів у погребі. Вона навіть чітко пам’ятає, коли це сталося – 23 лютого 1944 року, а 12 березня звільнили село.

Потрібно було віддати належну шану солдатам, які загинули на полі брані, визволяючи від рук загарбників, поховати їх, як -то кажуть по-людськи. Працездатного чоловічого насилля майже не було, тож змушували жінок, дівчат-підлітків збирати по полю, що за Варварівкою на межі з селом Новомосковське, де проходила лінія фронту, тіла загиблих радянських солдат. Зносили трупи у викопану яму на «Серьожкиній могилі». (Чому це місце називали в селі саме Серьожкина могила, вичерпної відповіді ніхто не дає й донині, і старожили її так і називають). Це було жахливе видовище. Не під силу витримати дорослій загартованій людині, а тут діти. Від побаченого, – як пригадує Любов Григорівна,- хололи руки, паморочилась голова. Повсюди тіла загиблих солдат, яких смерть застала зненацька: когось присипало землею, були бійці, які так і застигли навічно з термосами у руках. Пам’ятає бабуся , що в одного була при собі капсула з його ініціалами, яку забрала Марія Федорівна Мусієнко, жінка, яка керувала роботою дівчат. Згодом із «Серьожкиної могили,» – за словами Любов Григорівни, – тіла загиблих були перевезені і перепоховані в Котовому. Це один із так званих районів Варварівки. Зараз на місті поховань знаходиться пам’ятник.

«Серьожкина могила» у Варварівці привертає до себе увагу громадськості, небайдужих мешканців Долинського району та села. Це місце являє собою історичну цінність і потребує подальшого дослідження та вивчення. Чи були захоронення до війни, чи є залишки солдат, які полягли на полях боїв під Варварівкою, чому саме таку назву має це місце?

Не можна піддавати сумніву розповідь бабусі, проте для підтвердження з’ясованих фактів потрібно звертатися до мешканців села, детально перевірити кожний спогад, свідчення старожилів.
Щоб зберігати пам’ять про полеглих солдатів, які визволяли нашу землю від ворога, та облаштувати їх могили готові підключитися не тільки громада села та депутати сільської ради, а й депутати районної ради в особі
Олександра Шевченка
Як кажуть у народі, війна триває доти, поки не похований останній із загиблих солдат.
Юлія КОЗАЧІНСЬКА, фото автора

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв