Вояк з Кіровоградщини Олег Нечипоренко: «Якщо дивитися на армійські будні без почуття гумору, вижити було би складніше»

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1608

Олег Нечипоренко – один із вояків «Легіону Свободи» з м. Олександрія на Кіровоградщині. Минулого року воював у складі 9-го батальйону 30-ї окремої механізованої бригади. Восени 2014 року під час виконання бойового завдання під Волновахою друг Олег отримав серйозну травму ключиці. Згодом повернувся додому, в Олександрію, щоб пройти курс реабілітації після поранення. І ось, у липні 2015 року, йому довелося знову повернутися до лав українського війська. Тепер – під місто Армянськ, яке знаходиться на в’їзді до окупованого Криму. Друг Олег погодився на коротку розмову, яка, попри нестачу часу, виявилася напрочуд цікавою.

 - Друже, як ти сприйняв повторний виклик до лав української армії?

- Сприйняв нормально. Зараз проходить шоста хвиля мобілізації, яка провалюється просто на очах. В цей критичний для держави момент треба було викликати усіх, кого можливо. Тому природно, що я, як військовозобов’язаний, повинен був повернутися на службу. Тим більше, що й сам збирався це зробити відразу після одужання.

- Відомо, що зовсім скоро тебе повинні були демобілізувати. Чи не пересунулася дата повернення додому на невизначений строк?

- Взагалі, до «логічної» демобілізації мені лишилося служити рівно 20 діб. Офіційно її дату ніхто нікуди не пересував, але зрозуміло, що чіткої впевненості у тому, що за два десятки днів я повернуся додому, немає. Насправді ми нічого не знаємо. Є наказ, щоб усіх, хто більш-менш на ногах, зі шпиталю послати до війська. Серед моїх побратимів є хлопці, які свого часу отримали набагато серйозніші травми, але разом з тим стоять зі мною пліч-о-пліч. Ми підкоряємося. Розуміємо, що шоста хвиля мобілізації «захлинулася» сама в собі. І тепер, всупереч логіці демобілізації, жоден з нас не може сказати, скільки часу перебуватиме у війську.

- Чи не пов’язуєш такий спішний виклик на службу з майбутніми місцевими виборами? Ти ж збирався балотуватися?

- Ні. Однозначно – не пов’язую. Маю неабиякий життєвий і бойовий досвід, щоб це стверджувати. А якщо й так, то все одно ухилятися від служби не буду. Значить, зараз я потрібніший тут, ніж у рідному місті.

- Олеже, ти надовго випав із військової реальності внаслідок поранення. Чи бачиш якісь зміни після повернення на службу?

- Зміни бачу. Ще й які зміни! Справа в тому, що я, хоч і повернувся в свій 9-й батальйон, маю відчуття, що це – зовсім інший Всесвіт. Хоча ми формально так і лишилися Вінницькою «дев’яткою». Ніби приписали її до 59-ї бригади, але це, м’яко кажучи, «пшик». Ми з побратимами зараз є таким собі «відокремленим» підрозділом. Нині стоїмо під Армянськом. Тому змінилося практично все. Там, під Маріуполем, нас забезпечували волонтери. А тут – ніхто. На жаль, державне постачання сюди не доходить. І волонтери не доїжджають. Хоча ні, трохи кривлю душею: сьогодні ми зі штабу приїхали, привезли мішок капусти, трохи моркви і маргарину (замість масла). Такий от матимемо нехитрий харч. Хлопці розповідали, що солять гадюк, але я ще не куштував. Та обов’язково маю продегустувати таку екзотику. Чи вам привезу, на Кіровоградщину? Хочете?

- Це добре, що не розгубив у боях почуття гумору. Чую, коло тебе хлопці гомонять. Не схоже на настрій обурених забезпеченням чи житлом вояків.

- Сміємося над собою, і тому все у нас виходить. Тут, якщо не дивитися на все з почуттям гумору, вижити було б складно. А так – все добре: негаразди обертаються в жарти, і чим їх більше, тим веселіше. Хоча насправді все всередині кипить від обурення. Але то все потім. Після перемоги подивимося на все серйозно, розцінимо, хто є хто у нашій державі і чому доводилося воякам перебувати в таких умовах. От лише перемогти московітів треба спочатку.

- Щодо окупантів. Є свідчення, що останніми днями посилюється їх активність. Що можеш сказати про території поблизу окупованого Криму? Чи робить ворог спроби розширити підконтрольні території, просунутися далі?

- Ні. Окупанти на пропускному пункті до Криму поводять себе доволі пасивно. На кордоні стоять буряти. Ми – на шляху з Херсона до Армянська. Вони – трохи далі, на гілці Херсон–Чаплинка. Але спостерігати за ними досить цікаво, ми часто з хлопцями так розважаємося: ходять собі з сумочками туди-сюди, діловито сідають у фури і їдуть далі, куди їм потрібно. Поводять себе тихо і навіть іноді здається, що бояться підходити хоч на сантиметр ближче.

- Чи вдавалося поговорити бодай з кимось із жителів Криму? Як вони розцінюють своє нинішнє життя у складі РФ?

- Немає у них задоволення. Панічний страх, коли згадують про ціни, і абсолютна відсутність робочих місць – от така їх теперішня реальність.

- Дякую за розмову, друже! І прийми найтепліші вітання з Кіровоградщини. Хай все буде добре!

- А воно й буде добре. У нас настрій, як бачите, оптимістичний. Маємо український дух, силу волі і неабиякий гарт. Тож – переможемо! Беззаперечно. І Крим повернемо. Жителі півострова вже спробували «путінської» підтримки. Тому за спільних зусиль все владнаємо.

Розмову провела Наталія Святокум, керівник прес-служби Кіровоградської обласної організації ВО «Свобода»

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв