Василь Бондар: «Місцева влада не знає письменників краю, бо вона не читає їхніх творів»

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1525

Нинішнього літа, посеред червня, в Кіровоградській обласній організації Національної спілки письменників України відбулися звітно-виборні збори. Їхнім результатом стало обрання нового керівника і нового правління. Останні два десятки років біля керма її творчої організації стояв відомий письменник і громадський діяч Василь Бондар. Редакція газети "З перших уст" адресувала йому низку запитань.

– Отже, Василю Васильовичу, як ви сприйняли результати виборів?
– Скажу чесно: і спокійно, і емоційно..

– ?
– Спокійно, оскільки я давно вже був готовий передати віжки керівництва у молодші руки, але так траплялося в останньому десятиріччі, що ніхто особливої принциповості до статутних вимог (голова обласної організації міг обиратися максимум тричі поспіль) не пред’являв, і мені письменники області довіряли трохи більше часу; але тепер я сам сказав – свою кандидатуру на виборах виставляти не буду. А емоційно… Як і кожен, хто вболіває за свою роботу, прагне передати її в руки надійні… Я запропонував кандидатуру, але одного голосу на зборах не вистачило. Та я не роблю з цього проблеми: ми живемо в демократичний час і кожен має поважати вибір більшості. Час розставить усе на свої місця.

– Два десятки років – чималий відрізок…

– Так, це третина-чверть людського життя, а якщо не враховувати дитинство та юність, коли людина формується, то й уся половина. Я не жалкую, що півжиття віддав улюбленій справі, літературній. Точніше сказати, організаційно-літературній.

– Що вважаєте найціннішим здобутком цього двадцятиріччя?

– Багато що… Кожних три роки, звітуючи, по півгодини я перераховував лише факти зробленого письменниками. Якщо конкретно… Найголовніша справа письменника – писати книги. За два десятиріччя видано не одну сотню книг членами Спілки: поезія, проза, літературознавство, публіцистика, краєзнавство, переклади… Найкращі книги були помічені і в області, і в столиці: маю на увазі ті твори, які були відзначені літературними преміями – не буду їх перераховувати, бо це займе багато місця.

– І все ж назвіть хоча б кілька.

– Літературознавчі розвідки Володимира Панченка і Леоніда Куценка (відповідно премії імені О.Білецького та фонду Воляників-Швабінських, США), проза Олександра Жовни («У свічаді слова» Євгена Бачинського, США), гумор Віктора Погрібного (імені Остапа Вишні), поезія Олександра Косенка (імені Бориса Нечерди)… У відомому конкурсі «Коронація слова» відзначались неодноразово рукописи Юрія Обжеляна та Олександра Жовни. Багато імен наших поетів засвітилися через Міжнародну премію «Гранослов»: Петро Селецький, Тетяна Андрушко, Ірина Кримська, Ігор Тарасенко.

Письменницька організація для стимулювання творчості письменників у області заснувала кілька престижних обласних премій: імені Євгена Маланюка, імені Валерія Гончаренка, обласного етапу премії «Гранослов» – тут список відзначених рахується десятками. І кожного разу процес висування, обговорення, відзначення перетворюється на справжнє літературне свято.

– До слова, чи достатньо літературних свят проводиться в області?

– Їх ніколи не буде достатньо, бо люди таки хочуть чути й бачити письменників – я в цьому не раз переконувався. Але свята переважно потребують ресурсів: коштів, транспорту… Письменники постійно ініціюють ювілейні і неювілейні, поточні, свята, але не завжди знаходимо порозуміння з тими, хто власне й повинен організовувати свята – маю на увазі владу. Останнім часом ініціативу стали виявляти видавництва, тому є сподівання…

– Знаємо, що із владою у письменників завжди не складалось, бо письменники рідко коли кажуть те, що хоче вона чути.

– Так, але не тільки це стає причиною прохолодних стосунків. Місцева влада до письменників звертається здебільшого тоді, коли згори їм спускають якісь заходи і без письменників не обійтись: визначні ювілеї, Шевченківські дні, бібліотечні заходи… Але, за великим рахунком, місцева влада й не знає письменників краю, бо вона не читає їхніх творів. Це не перебільшення. Хто, спитайте їх, місцевих чиновників, прочитав бодай один історичний роман Миколи Смоленчука? Або книгу ніжної лірики Тамари Журби? Чи філософські розмисли Юрія Камінського? Інтригуючі версії нашої праісторії від Сергія Піддубного?.. Врешті, й Володимира Панченка вони знають як громадського та державного (народний депутат першого скликання) діяча, а не як глибокого винниченкознавця. Врешті, й Григорія Клочека – як ректора педуніверситету, а не відомого цілій Україні шевченкознавця. Хоч, певно, не одного з цих названих мають у власних бібліотеках книги з автографами – ті книги ніхто з них не прочитав. Якої ж уваги до письменників чекати від таких людей?

– Василю Васильовичу, що залишиться в літературі, в краї після проминулого двадцятиріччя?

– Книги насамперед. Які читатимуть і прийдешні покоління – тут у мене немає найменшого сумніву. Книги і про письменників: різноманітні антології та довідники – «15х15», «Золоте поле», «Шевченкіана степова», «Блакитні вежі» у двох томах, де зафіксована творчість 75 письменників-земляків, багато інших. Залишаться і працюватимуть на підростаючу молодь відкриті по всій області меморіальні дошки визначним діячам красного слова – письменники народжуються не в столицях, а в глибоких провінціях. Залишиться журнал «Вежа», заснований у 1995 році, який уже давно переріс рівень регіонального і міг би бути обличчям області й тих же керівників області, але від наших неодноразових звертань до влади нема відгуку. Думаю, залишаться в людей, читачів спогади про теплі творчі зустрічі з письменниками…

– Чим займатиметься Василь Бондар без посади?

– Тим, чим займаюсь усе життя: літературою. Щоб писати повісті, оповідання, літературні портрети, рецензії – посади не потрібні. Треба творити і жити. Ось у липні, в рідному селі на Київщині, написав повість «Самосуд»; а ще шукав грибів у гаю, пас череду, спілкувався з земляками, мандрував на велосипеді рідними з дитинства краями... Колись побачене й почуте, може, ляже на папір. Маю кілька рукописів, підготовлених до друку – і художньої прози, і мемуарної. Маю цілу низку творчих задумів. І читати – гори книг! Це теж письменницька робота.

Запитувала Лариса ЛІЩЕНКО для газети "З перших уст"

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв