Син науковця Ярослав Панченко про службу в АТО: "Важлива навіть моральна підтримка"

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1772

Нещодавно, приїхавши на зустріч однокласників у школі-гімназії № 5 імені Т. Г. Шевченка, у Кіровограді побував Ярослав Панченко (на знімку поряд із "привітом від Путіна"), син відомого науковця і політика Володимира Панченка. Він рівно рік воював на Донбасі. Служив у 12-му батальйоні «Київ», захищав незалежність Луганської області, Щастя, Станиці Луганської, Веселої Гори та ін. Нині, після демобілізації, відходить від побаченого, усвідомлює причини того, що сталося, й будує плани на майбутнє.

– Пане Ярославе, багато хто з атошників заявляє, що повертаються звідти зовсім іншими людьми. В чому ваші найбільші світоглядні зміни? 

– Дійсно, з-під обстрілів виходиш іншою людиною. Нема вже того розслаблення, що було раніше, менше споглядальності життя й більше його аналізу. Моє покоління, молодші люди вперше зрозуміли різницю між мирним життям та війною в усіх її проявах. Контраст – неймовірно великий. Ніхто до цього не може бути готовим. Ми ж ніколи не воювали – знали про війну лише з книжок. Навіть колишні афганці, котрі, як кажуть, нюхали порох, кажуть, що це зовсім інша війна – поза правилами… Слов'яни стріляють одне в одного. Навіть технічно розібратися, де свій, де чужий, – складно. Що вже говорити про емоційні речі, коли в тебе цілиться ще донедавна «брат». Грані між поняттями «ворог» і «друг» такі тонкі, такі підступні. Важко усвідомлювати, що росіяни – уже недруги, окупанти.

– Як приймають українську армію через півтора року після початку агресії?

– Змінюються люди. Вони ж наочно переконуються у ставленні до них конфліктуючих сторін. З приходом наших – відразу все починає працювати: соціальні заклади, магазини, банкомати. Місцеве населення нормально нас приймало. Не буду ідеалізувати, причісувати цю війну: випадів незрозумілих, нелогічних різних чимало траплялося, але загальне враження від тамтешнього населення – вони і допомагають, і вітаються, зустрічі з вояками організовують.

– Роль волонтерів і держави в утриманні українського війська.

– Міністерство оброни підключається, але значно повільніше, ніж мало б. Відсотків 70-80 турботи про утримання армії все одно на волонтерських плечах. Озброєння майже все – радянське. Але його вистачає. Багато техніки намагаються спихнути, коли вона вже своє віджила. Ми бачили склади, де половина техніки недіючої.

Минулого року мій батальйон був у Жовтневому районі Луганська. А потім масово зайшли російські війська. Тоді було дуже багато непорозумінь між генералітетом і нашими керівниками. Накази вищого керівництва були недолугими, а то й просто – відсутні. Хлопців це дуже бісило. Тому й довіряють виключно своїм командирам і молодшим офіцерам (серед останніх багато толкових хлопців-патріотів), до вищого командування довіра – мінімальна.

Таке ж ставлення і до влади, до депутатського корпусу. І в нашому батальйоні, і в інших сходилися на тому, що й до них час дійде. Але не тепер. Нині всі мають згуртуватися проти зовнішнього ворога.

– Пане Ярославе, яке бачення ролі Мінських домовленостей звідти, з передової.

– Вони лише шкодять процесу звільнення наших територій, забирають життя наших побратимів. Ми втрачали людей під обстрілами і в перше, і в друге так звані перемир’я. Нас обстрілювали, а ми нічим не могли зарадити. Дуже прикро тим, хто відбивав території по сантиметрах, а потім знов доводилося відступати і підставлятися під ворожі кулі.

– Коли б воля польових військових командирів – як би розвивалися події?

– Не раз чув, що треба наступати, не відбиватися, а саме гнати ворога. Нині наша армія окріпла, армія змінилася. Це вже не те військо, що було на початку війни, коли не мали нічого, крім патріотизму та ентузіазму. Тепер є навички, розуміння ситуації.

– Молодь на війні: яка вона?

– Раз на раз не випадає, трапляються молоді дуже толкові хлопці, буває що й дорослі пасують. Звісно, найкращий варіант – армія добровольців. Та де ж їх стільки набрати. Бачите ж, що кожна наступна хвиля мобілізації слабша від попередньої. Тут теж багато упирається в ефективність діяльності чинної влади. Поменше б обманів з її боку, підстав зі спорядженням, виплатами, виділенням земельних наділів після демобілізації – то й хлопці до війська охочіше йшли б.

– Роль психологічної складової в АТО?

– Люди були мобілізовані по-різному: хтось сам вважав за честь захищати свою Вітчизну, а когось усіма правдами й неправдами погнали туди. Останні не готові боронити свої землі. Трапляються моральні злами й після перших боїв, коли телевізійна героїка змінюється реальною правдою життя. Важко переживати загибель близьких людей. Багато хто в страшних воєнних реаліях змінюється, і не завжди – в кращий бік. Багато хто за щастя має потрапити в госпіталь, щоб звідти вже ніколи не повернутися на передову.

– Що найчастіше згадуєте перед сном?

– Хлопців, які загинули. Обстріли. Ще й зараз прокидаєшся від того, що здається: обстрілюють.

– Коли б був варіант повернути час назад і щось змінити в минулому…

– Я б так само пішов захищати Україну від сепаратизму, від російських найманців. Та власне я й збираюся після перепочинку – знову в АТО. Поки що іншого виходу не бачу. Мушу захищати дорогих людей, суверенітет України.

– Ви не бачите поки що виходу з ситуації, що склалася на сході?

– Так, і сам над цим роздумував, і з хлопцями з приводу цього спілкувалися – туманно поки що все. Таке враження, що й наша влада не хоче цьому кінця. Хтось на цьому збагачується. Та навіть якщо відкинути питання війни – а де в країні помітні зміни? Їх не видно. Просто звідти таке бачення чіткіше.

– Колись таки настане мир, що він змінить у вашому житті?

– Однозначно, буду більше читати. А ще подорожуватиму: хочеться об’їздити Україну із заходу на схід, із півдня на північ. Цей рік навернув до життя. Хочеться дуже багато встигнути. До слова, я до війни мав нагоду побачити Луганську область і сам Луганськ. То обласний центр складав гнітюче враження, а села там були дуже пристойні. Шкода, що багато з них відновленню вже не підлягають.

– Де більше патріотів – на заході, на сході?

– Це невдячне порівняння. Вони кругом є. Інша справа, що в перші місяці військових дій західна Україна більше втратила на сході своїх синів. І з Донбасу, і з Криму люди готові віддавати своє життя за свою країну. Й вони не обов’язково україномовні, скажу вам більше – відсотків 80 вояків із нашого батальйону спілкуються російською, тож там ще раз розумієш, що мовне питання вигадане політиками задля власної вигоди.

– Про політиків – яке ставлення до тамтешніх єфремових-королевських?

– Як до мерзотників, котрим вірити не можна – у хлопців, які воюють; здебільшого, як до своїх – у місцевого населення.

– Яку дозу правди знають рідні військових про життя на передовій?

– Я особисто нічого не розповідав, та й зараз особливо не обтяжую їх спогадами. До останнього не говорив, де я, навіть будучи вже в Луганській області, все ще розказував, як добре в Харкові… Батьки «розкопали правду» десь за три місяці мого перебування в зоні АТО.

– Як військові ставляться до патріотичних флеш-мобів, фестивалів, інших розважальних заходів, коли в країні війна?

– Життя триває. Все, що вибудуване на патріотизмі, що його живить – то добре, то єднає націю. Добре, що люди нарешті усвідомили, що то бути українцем, як то гордо звучить, як то багато важить у житті.

– Насамкінець, яким сьогодні має бути внесок у перемогу пересічного українця?

– Важлива навіть моральна підтримка. Важко переоцінити дитячі малюнки й листи з побажаннями якнайшвидшого повернення з перемогою. У нас палатки були обвішані дитячими витворами. Стосовно матеріальної допомоги – краще точково допомагати: друзям, знайомим, землякам. Якщо співпрацювати з волонтерами – то тільки з перевіреними часом, бо на жаль, сьогодні дуже багато «псевдо» в нашому житті. Як і раніше армія потребує прицілів, приборів нічного бачення.

Лариса Романюк для газети "З перших уст"
Фото з приватного архіву родини Панченків

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв