Повідомлення
  • Lack of access rights - File '/images/files/sevrdon1.jpg'
  • Lack of access rights - File '/images/files/sevrdon1.jpg'

Луганський полон: 24 дні на межі життя і смерті

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1939

«Гречка» продовжує розповідати про долі жителів Луганщини, які пережили окупацію та побували в полоні. Сьогодні розповідь про Юрія Ященка, президента ЛОГО бізнес-клуб «Європейський вибір».

 

www.gre4ka.info

«Хто такий, чим займаюсь»

«У Сєвєродонецьку (Луганська область) просто з офісу вісім зброєних ополченців викрали президента ЛОГО бізнес-клуб «Європейський вибір» Юрія Ященка. Інцидент стався 21 липня 2014 року. Озброєні люди приїхали на двох автомобілях і після нетривалої бесіди відвезли в невідомому напрямку Ященка. Крім того весь день проводилися обшуки і вилучення майна в приміщеннях, що належать Юрію. В даний час жодного зв'язку з чоловіком немає», - про це 1 серпня 2014 року повідомив Facenews.

Протягом 10 років громадська організація з Сєвєродонецька, на чолі з Юрієм Ященком активно займалась просвітницькою діяльністю, розповідаючи місцевому населенню про альтернативу східному сусідові – Європу. Після початку окупації Донбасу Росією та її прибічниками, подібний досвід роботи становив загрозу для всіх причетних до «Європейського вибору».

В часи окупації Сєвєродонецька, ЛОГО бізнес-клуб «Європейський вибір» займався відправленням місцевих дітей на оздоровлення, а також доставкою людей із зони АТО в табори для біженців в район Сватове.

Вся ця діяльність не могла лишитися непоміченою представниками «нової влади» Сєвєродонецька. Після кількох візитів ополченців до офісу громадської організації, її керівник Юрій Ященко опинився в полоні.

- 21-го липня близько 15.00 за мною приїхали на офіс. Знайшли на шафі український прапорець, подяку від Прем’єр - міністра України до Дня підприємця. Порахували, що для арешту цього достатньо і відвезли мене в ІВС(Ізолятор тимчасового тримання)», - розповідає про початок свого перебування в полоні громадський діяч.

www.gre4ka.infoСаме ТОЙ прапорець...

Допити відбувалися тричі на день. Різні «слідчі» один за одним задавали ті самі запитання: «Хто такий, чим займаюсь?».

- Очевидно, там відбувалося щось не «за сценарієм». Той боєць, який мене привіз, був налаштований агресивно, але потім хтось його викликав. Далі слідчі мінялись один за одним і зрештою мене в чергове вислухали і сказали, що ніби то нічого страшного в моїй історії немає. Чоловік комусь подзвонив і повідомив, що завтра вранці мене випустять.

«Розстріляні були чотири попередні камери, а я наступний…»

Проте наступного дня українська армія звільнила Сєвєродонецьк і сепаратисти поспіхом залишали місто. Ув’язнених часто просто розстрілювали за прикладом радянських військ в часи другої світової війни.

- Я тільки задрімав, було близько 4-ї години ранку. Чую як засуви клацають і чийсь голос говорить: «Підйом, повна евакуація». При цьому камера відчиняється – постріл, контрольний. Наступна відчиняється – постріл, контрольний. І так чотири камери, а я в п’ятій.

Чоловік говорить, що відчуття були не надто приємні і подумки він розумів, що зараз може статися.

- Відчинили мою камеру… відчуття зрозумілі, розстріляні були чотири попередні камери, а я наступний. Відчинили: «Підйом, повна евакуація, на вихід».

Спустились вниз і один з чоловіків розвернувся і каже: «Цього в машину». Там ще був хлопчина поранений з «Айдару», з Дніпропетровська. Його розстрілювали, але лише голову зачепили, маківку. Теж забрали. Ще трьох малоліток відпустили, а чотирьох, очевидно, розстріляли. Потім я передивлявся новини, то є інформація, що в сєверодонецькому ІТТ знайшли розстріляних.

Юрія та «айдарівця» забрали, ймовірно, як прикриття. З міста виходили в бік Стаханова. Полонених посадили в машину, вдягли наручники, а старший попередив: «Раптом що, по дорозі розстріляти».

www.gre4ka.info- До Стаханова доїхали без пригод. Там возили по кількох об’єктах. При цьому нас прикували одне до одного наручниками.Так, що не розвернешся, не повернешся. Потім приїхав Дрьомов і нам повідомили, що через день – два будемо вдома: «Ми вас поміняємо на своїх».

(Павло Дрьомов, командир гарнізону по захисту Сєвєродонецька, житель міста Стаханов, колишній муляр. У загоні під його командуванням на той час перебували бійці зі Стаханова, Красного Луча, Антрацита, Запоріжжя та Криму. Підпорядковувався генералу Козіцину).

- Але 1-2 дні розтягнулись на 12. Нас розмістили в кімнаті. З Антона наручники зняли, бо він і так був поранений, а я 12 діб просидів в кайданках.

«За тобою не прийдуть, бо ти не військовий»

Після того Дрьомов нас забрав і вивіз в Перевальськ, на територію Козіцина. Там ми провели ще 12 діб. Разом з військовополоненими я просидів в гаражі на підлозі. За цей час відбувались різноманітні ротації. То забирали частину полонених, то замість них з’являлись нові. Слава Богу, давали їжу. Двічі на день. Пальцем мене ніхто не торкався.

www.gre4ka.info(Микола Козіцин (20 червня 1956, Дзержинськ, Донецької область) - лідер Союзу козаків Області Війська Донського (СК ОВД) з 1993 року, активний учасник війни в Україні.

У 1978 році закінчив Харківське училище МВС. Протягом 6 років служив наглядачем у виправно-трудовій колонії УЧ-398/14, звідки в 1985 році був звільнений за численні посадові злочини.

Активно підтримував окупацію України у 2014. 3 травня 2014 його озброєні прихильники на двох вантажівках перетнули кордон України і взяли під контроль місто Антрацит. Вони виступали під прапорами Росії і війська Донського. Угруповання донських козаків на Луганщині налічувало до 4 тисяч осіб і їм вдалося закріпитися в таких містах як Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Красний Луч, Свердловськ і Алчевськ.

Неодноразові конфлікти Козіцин і його прихильників з керівництвом ЛНР в особі Ігоря Плотницького та його оточення зробили подальше перебування отамана у невизнаній республіці неможливим і 30 листопада 2014 Козіцин покинув Донбас, заявивши, що перебуває у відпустці і зізнавшись у підготовці повстання на сході України протягом останніх двадцяти років).

Періодично деяких українських військових обмінювали на «ополченців», люди довкола Юрія змінювались, але за ним ніхто не приїздив, переговори щодо його долі не велися.

- Один з військовослужбовців підказав як правильно вийти з даної ситуації. «За тобою не прийдуть, бо ти не військовий. Хто тобою може займатися, щоб про тебе знали? Ти і під обмін не дуже потрапляєш. Якщо вимагатимуть викуп, то дивись сам. Можуть в родини все забрати і кінці у воду».

В Сєвєродонецьку є російська православна церква та отець Георгій. Тривалий відрізок часу організація, якою керує Юрій Ященко, активно допомагала цій церкві.

- Я розповів військовику про церкву і він сказав, що це мій шанс якось спробувати домовитися.

МТС тоді майже не працював по всій Луганщині. Військовим давали телефон щоб вони вели переговори щодо обміну. На той час телефон – це булаєдина можливість зв’язатися з зовнішнім світом із застінків камери для полонених.

- Мені пощастило. В якісь моменти вдалось додзвонитися до моєї дружини. Я дав військовим її номер. Зв’язок з’явився на 2 – 3 хвилини і того вистачило, щоб повідомити моїй дружині, що зі мною все добре, я знаходжусь в Перевальську у Козіцина в Торнадо. Що потрібно виходити на отця Георгія, а йому через церкву в Алчевську на Козіцина. І зв’язок перервався...

Священику з Сєвєродонецька через цілу мережу церков з обох сторін вдалося вийти на потрібних людей. На той час Юрій Ященко не значився в жодних списках.

- Загальне відчуття було, що ти якась річ без імені та прізвища – заручник незрозуміло з якого приводу.

Отець Геннадій приїхав до Козіцина. Мене туди викликали.Якийсь клуб, ми стоїмо у вестибюлі. Священик піднявся нагору і зник в якомусь кабінеті. Я прочекав з півтори години. Потім виходить Козіцин, подивився в мою сторону і каже, звертаючись до отця Геннадія: «Ваш?» Той відповідає – «наш». - «Ну забирайте, у нас випадково тут знайшовся…»

Ну от 24 дні такого екстриму… А 22 липня місто звільнили…

«Забирають найкращих, а тобі ще треба щось зробити в цьому житті…»

www.gre4ka.info

Проживши 24 дні на межі життя та смерті Юрій Ященко не змінив своїх принципів і ще більше переконаний у тому, що перебуває на вірному шляху. Вважає, що ті, хто розстрілювали полонених, чинили насилля - рано чи пізно отримають своє.

- Я не суддя і не прокурор щоб оцінювати чи вирішувати чиїсь долі. В будь-якому випадку, це вже відбулося. І знаєте, кровна помста чи ні, але це конфлікт, який відкладено на потім. У когось з нервами нормально, а у когось ні. Все одно хтось за когось буде мститися. Роки потрібні для того щоб ця «рана» загоїлась.

Коли Юрія викрали, разом з ним угнали і його автомобіль, а в ньому водійські права, паспорт й інші документи. Чоловікові довелося відновлювати їх протягом тривалого часу. Машину так і не повернули. Написана заява до міліції, але розслідування фактично не проводилося. Автомобіль востаннє бачили в Стаханові. Однак, Юрій не особливо переймається питанням повернення матеріальних цінностей.

- Насправді це не питання на сьогодні. Питання інше - як ми будемо далі жити, що будувати, і що, власне, хочемо. Останнім часом ми більше говорили за «ту» територію: ЛНР, ДНР. А час вже звернути увагу на місце де ми живемо. Вирішувати питання зі «своїми пісочницями». Є поточні питання: зима, родина, працівники і ними потрібно займатися. Бо витрачати весь час лише на обговорення останніх політичних та інших подій – топтатися на місці.

Кожен день Юрій намагається прожити так, аби він не минув дарма. На сьогодні він працює на тій же посаді президента ЛОГО бізнес-клуб «Європейський вибір». Правда співробітників в організації стало менше.

- Дві людини в бухгалтерії. Решта: хто в Росію поїхав, хто ще куди. Скільки столів - стільки людей.

www.gre4ka.info

А той хлопець, який підказав Юрію як врятуватися з полону, звільнився і сам. Після того продовжив службу у війську. Минулої зими він загинув, підірвавшись на «розтяжці».

- Це питання відповідальності, бо забирають найкращих, а тобі ще треба щось зробити в цьому житті…


Матеріал підготовлено в рамках проекту, який реалізується ГО «Телекритика» у партнерстві з Товариством польських журналістів у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії за підтримки програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку(DFATD).

Валерій Лебідь
Фото: Сергія Єфімова

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв