Викладач і перекладач Богдан Стасюк: ідеальний учитель – це утопія

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 2421

Для поціновувачів зарубіжної класики Богдан Стасюк відомий як один з перекладачів книги Р.Кіплінга "Сталкі та його команда" та оповідань Рея Бредбері, які увійшли до збірника «Все літо наче день один: 100 оповідань". А ще він успішний перекладч, науковець і викладач факультету іноземних мов  КДПУ ім. В. Винниченка.

Як у вашому житті поєднується викладач та перекладач?

Зі скрипом :) Постійно змагаються за увагу й ображаються одне на одного за хронічні крадіжки вільного часу. Викладання та наука перекладознавства дозволяють критичним оком дивитися на практику перекладу, анатомізувати його і розбирати по кісточках. У той же час практика перекладу дозволяє тягнути в навчальний процес усе найновіше, найактуальніше, найцікавіше і таке, про що в підручниках із перекладу не пишуть. Я точно знаю: хороші перекладачі-практики просто зобов’язані викладати, хоча б читати вряди-годи публічні лекції або вести відкриті семінари. Так само й викладачам перекладу варто інколи занурюватися в стихію (або ж індустрію) перекладного слова і на своїй шкурі спробувати все те, чому вони навчають студентів.

Хто є для вас наставником у перекладацькій діяльності?

У перекладі я, фактично, самоук. Хоча ні, заждіть… Коли я вчився у школі, батько не терпів творів-задля-годиться. Вимагав писати грамотно, стисло й так, щоб йому обов’язково було цікаво їх потім читати. Оскільки до оригінальної словесної творчості клепки забракло, то цілком природно потягло до тонкої червоної лінії, що розділяє першотвори й переклади. Крок ліворуч – спростив чи перебрехав автора, крок праворуч – переклад квітне буйним цвітом твоєї власної фантазії, за якою письменника вже й не видно. Пошуки цієї тонкої червоної лінії стали для мене, підлітка, одним із найзахопливіших занять. Відтак статус найважливіших наставників отримують батько, томики класичних українських перекладів у домашній книжковій шафі і шухляда стола, в яку нескінченним потоком я відправляв свої перші пробні переклади (адже гостріння перекладацького пера, як і вишкіл спортсмена, вимагає аж пробі кричить: тренуйся-тренуйся-тренуйся!).

То вже потім, в університеті та в аспірантурі, я понавідкривав для себе монстрів жанру: Панька Куліша, невгамовного Миколу Лукаша і його учня Анатоля Перепадю, гроно репресованих драгоманів першої третини ХХ ст., класиків-шістдесятників і сучасних майстрів, на котрих волієш рівнятися, як-от Марія Габлевич, Максим Стріха чи Олександр Мокровольський.

Де берете натхнення для роботи? Що надихає?

Натхнення черпається в красному слові. У рідній душі поруч, що ніколи слова кривого не скаже, поки ти не шурупи у ванній крутиш, а мучиш черговий пасаж із Бредбері чи продираєшся крізь словесні нетриська в Кіплінґа. В людях, у яких знову повірив. У науці та світі навколо, що дарують радість відкриттів та пізнання. В прогулянках ботанічним садом або на катамаранах по Дністру. В переповненій книжковій шафі, де ще стільки нечитаного, і спілкуванні з друзями. В новому альбомі улюбленого виконавця та нагоді вживу побачити «Мисливців у снігу» Пітера Брейґеля. Одним словом, геть в усьому, що робить тебе людиною і відрізняє від інфузорії-туфельки.

Must-read від Богдана Стасюка для студентів та колег.

Якщо чесно, я би від must-read залишив тільки спонукальне read. Читайте! Адже в добу інтерактивних розваг, карколомного 3D-кіно і бурхливої блоґосфери тривіальне читання перетворилося на інтелектуальне, майже елітарне дійство. У мене є знайомі, які читають винятково науково-популярну літературу та публіцистику. У мене є знайомі, які читають лише жанрову літературу. У мене є знайомі, які, маючи майже 30 років на носі, малих дітей удома і серйозну роботу в Інституті біохімії, читають переважно дитячу літературу – для себе, не для власного немовляти. А тому укласти який-небудь універсальний топ-10 буде складно. Хіба що трішки спробувати…

Так, юним колегам по перекладацькому цеху я би радив «Сказати майже те саме» Умберто Еко, любителям нетривіального фентезі – Джона Краулі «Малий, великий» або Роберта Голдстока «Ліс міфаґо», поціновувачам навколомагічного реалізму – «Мене називають Червоний» Орхана Памука та «Правік» Ольги Токарчук, фанатам строгої наукової фантастики – останнього Ніла Стівенсона, адептам високочолого мейнстриму – Лоренса Норфолка, а шанувальникам постмодерної історико-авантюрної прози із нальотом містики та фантастики – Гуситську трилогію Анджея Сапковського. Список можна продовжувати до нескінченності. З укрліту треба читати обох Кулішів, Валерія Шевчука і Домонтовича, із сучукрліту – Пагутяк і Кожелянка. Із класиків – Винниченка з Коцюбинським. Із дуже старих класиків – Климентія Зинов'єва та Котляревського.

Ну, й не можу хоч пару слів не кинути про драгоманів. Читайте Біблію в перекладі Хоменка і шекспірівські сонети від Ігоря Костецького, «Дон Кіхота» від Миколи Лукаша і Франсуа Рабле в інтерпретації Анатоля Перепаді, «Мобі-Діка» від Юрія Лісняка і «Доктора Фаустуса» у виконанні Євгена Поповича.

Одним словом, читайте!

Яким є ваша візія ідеального вчителя? Яку роль у вашому житті відіграли вчителі?

Мабуть, усе-таки ідеальний учитель – це утопія. Адже часто геніальний лектор не вміє слухати студентів, добряк-easy-grader(як англосакси називають викладачів, що легко роздають хороші оцінки) забагато потурає своїм підопічним, а занадто строгий проф не раз, так би мовити, «передає куті меду».

У моєму розумінні ідеальний учитель повинен не стільки вгамселювати знання в голову пересічного студента, скільки вчити його любити власний фах. Учити працювати. Учити самостійно шукати інформацію і самостійно давати виважені, осмислені відповіді. Одним словом, хороший учитель, якщо вдатися до заяложеної метафори, меншою мірою вчить риболовлі, а більше навчає, як правильно підібрати вудку і де накопати черв’ячків.

Особисто мені з учителями в житті щастило. Буквально на днях намагався пригадати бодай одного педагога-невдаху в своїй учнівсько-студентській кар’єрі, і знаєте, нічого «путнього» не накопав. Геть усі: від Світлани Миколаївни Селедцової, що вчила мене у молодшій школі, і до професора кафедри германської філології Валентини Юліївни Паращук, із якою писав магістерську роботу – були достойними вчителями і професійними педагогами. Всім би таких небайдужих людей на 15 років безперервної освіти.

Як відбувається Богдан Стасюк-викладач?

Боюся, він іще толком не відбувся. Я точно знаю, що в самокритиці головне не опускатися до хамства, але судити про себе як про викладача мені складно. Просто я дуже радію, коли дізнаюся, що мої вже колишні студенти стали хорошими чесними людьми, непоганими і навіть класними спеціалістами, патріотами, експертами, надійними друзями, веселими батьками, в’їдливими експертами-педантами чи просто колегами по перекладацькому цеху. Мені хочеться вірити, що своїми балачками на парах та в’їдливими коментарями я вношу свою лепту в те, якими особистостями вони стають. А вже велика та лепта чи геть мала – не важливо анітрохи.

За матеріалом сайту КДПУ

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв