Минув рік від дня загибелі Володимира Степанка(ВІДЕО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1857

26 січня минув рік з дня загибелі майора Збройних Сил України з Кіровограда Володимира Степанка.

Напередодні трагічної дати, 24 січня, біля могили військовослужбовця зібрались рідні та друзі героя. «Гречці» вдалось поспілкуватися з деякими з них, розпитати яким був Степанок за життя.

Біографічна довідка:

Володимир Стапанок народився 27 січня 1968 року в селі Майське Джанкойського району Криму, де минули його дитинство й шкільні роки. З 1985 по 1989-й Володимир навчався у Новосибірському вищому військово - політичному загальновійськовому училищі. По закінченні училища направлений до Туркестанського військового округу. З серпня 1989 року виконував обов'язки заступника командира парашутно-десантної роти.

Після проголошення незалежності, Степанок склави присягу на вірність Україні.
25 червня 1993 року одружився, 1994 року народилася донька Юлія.

1998 року закінчив Київський військовий гуманітарний інститут, після навчання в якому його направили до Кіровограду у 50 – й навчальний центр на посаду старшого офіцера відділення виховної роботи. Цього ж року отримав військове звання майора Збройних Сил України.

В 2005 році звільнився з лав збройних сил.

Влітку 2012 року Володимир став членом Всеукраїнського об'єднання "Свобода".

Взимку 2014 року Володимир був активним учасником революційних подій на Майдані в Києві.

З початком агресії Росії, повернувся до Збройних Сил заступником командира 42-го батальйону територіальної оборони 57-ї мотопіхотної бригади (пізніше 42-й окремий мотопіхотний батальйон).

26 січня 2015 року під час активних бойових дій під Дебальцевим(Донецька обл.) Володимир Степанок загинув внаслідок потрапляння протитанкового снаряду в його БТР. Разом із Володимиром загинув водій.
Поховано Володимира Степанка у Кіровограді.

  • 24 січня 2016 року. Панахида на Рівнянському цвинтарі. Олег Тягнибок, ледер всеукраїнського об’єднання «Свобода» та одногрупник по Новосибірському військово-політичному училищу Ігор Гриценко згадують про Володимира:

  • Іван Шевчук, одногрупник по Новосибірському військово-політичному училищу: «Володя завжди носив з собою ножиці і вирізав з газет статті, які подобалися. Щоранку командир взводу приходив на під’йом і перше, що він робив - відкривав тумбочку Володимира і звідти випадали газетні вирізки. У нього під подушкою, під матрацом, в тумбочці лежали книжки. Недарма його називали в училищі Апостолом».

  • Віктор Шарий, товариш по службі, сусід по гуртожитку: «Про зайченя, яке одного разу Володимир Степанок приніс з польового виходу та годував конюшиною».

  • Сергій Коновалов, товариш по службі: «Жили в одній кімнаті, ділили все навпіл…».
  • Анатолій Гетьман: «Він душа батальйону, людина до якої багато хто тягнувся… Я часто згадую. Вийшли ми з оточення і Володя спитав: «Анатоліч, чого ти хочеш?» Ми дорослі люди, кажу: «Вов, хочу пива з рибою». Він пів на дванадцяту ночі на БТРі… »

  • Андрій, колега по службі: «Він до солдат ставився, що до своїх дітей. Ми для нього були, що його сім’я…»

  • Сергій, товариш по службі: «Він приїде розкаже, що там вдома. Міг розвеселити. Підіймав і дух бойовий. Дуже хороша людина була».

  • Володимир Мороз, друг сім`ї: «Останні півтора роки його життя напевно стали найкращими в плані його самореалізації. По-перше це участь в Революції Гідності. По-друге і найголовніше – участь в розбудові, а фактичному відродженні Збройних Сил України».

  • Олена Степанок, дружина: «Питання не стояло йти чи не йти. Він військовий. У мене було відчуття, що він не займатиметься паперовими справами, а буде на передовій.

У нас була така домовленість, що я йому не телефоную. Коли у нього буде можливість він телефонує мені. Нічого такого не розповідав, що там і як. Постійно говорив, що все добре, що все нормально.

Все життя мріяв бути військовим. Він любив цю справу. Лишилось дуже багато зшитків, де він записував свої думки, записував афоризми. Пройшов уже рік, а я ще не змогла перечитати всі.

Я беру інколи книги в яких він робив закладки. І робив позначки: «Прочитати дружині». І це таке певне послання від чоловіка, те, що він хотів щоб я це прочитала. Він полюбляв також гумор. Навмання взяла книгу, відкриваю, починаю читати. Там були досить такі цікаві гумористичні розповіді. Я вперше тоді розсміялася читаючи цю книгу…»

Записав Валерій Лебідь

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв