Олександр Архангельський: «При перекладі не можна нехтувати нічим, а надто – художністю»

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 2409

Нещодавно у Кіровограді, у стінах бібліотеки ім. Д Чижевського, була презентована перша збірка авторських  поезій російськомовного українця Олександра Архангельського, про що «Гречка» писала раніше. Але більше автор відомий своїми перекладами В. Шекспіра, Д. Донна, його нерідко називають другим Маршаком. Саме про переклад, його специфіку у віршованих текстах та його культурне значення журналісти «Гречки» мали змогу поспілкуватися з автором.

 •    Сучасна молодь досить часто говорить про меншовартість української літератури. Ви як людина, яка перекладає європейську та українську літературу, напевно, їх порівнюєте. Чи відрізняється все ж таки рівень розвитку двох літератур?
arxx1Питання досить складне, тому й відповісти складно, до того ж – не фахівцеві в галузі літературознавства.Отже, обмежуся своїм власним баченням. Під сучасною літературою, мабуть, можна вважати як ту, що твориться в даний час, так і ту, яка творилася впродовж останніх кількох десятків років. Простіше говорити про літературу 20-го ст. Тут можна порівнювати літературні, зокрема – поетичні здобутки.  І не схибиш, якщо назвеш поряд імена українських поетів – Ліну Костенко, Дмитра Павличка, Бориса Олійника, Івана Драча, Василя Симоненка, Василя Стуса з іменами російських поетів –  Йосипа Бродського, поетів-шістдесятників –( Роберта Рождественського, Андрія Вознесенського, Євгена Євтушенка, Белли Ахмадуліної). Серед поетів цієї добі на всьому пострадянському просторі, мабуть, найяскравіша – Ліна Василівна Костенко.

Якщо говорити про літературу першої половини 20-го ст., то в один ряд з Борисом Пастернаком, Анною Ахматовою, Мариною Цвєтаєвою можна поставити Максима Рильського – а надто – Євгена Маланюка, чиє ім’я заслуговує на чільне місце взагалі в історії літератури 20-го ст.  Поряд із Сергієм Єсеніним та Володимиром Маяковським – постаті Павла Тичини та Миколи Зерова.

Як Рязанщина пишається Сергієм Єсеніним, та і Кіровоградщина має пишатися Євгеном Маланюком, Арсенієм Тарковським, Валерієм Гончаренком, Володимиром Базилевським.
І це – лише деякі знакові імена.

Звідси витікає висновок: в Україні не менш потужна література, ніж в її сусіда -  Росії. Інша справа, наскільки відомі українські автори?

•    Перекладна література -  сьогодні досить популярний вид видань. Але фахівців, які займаються перекладами, небагато. Які дасте поради початківцям?

Треба зразу відмежувати переклад технічний від літературного, а літературний розділити на прозовий і arxx2поетичний. Серед перекладачів існує думка: у перекладі прози треба, аби перекладача було найменше. Що стосується поетичного перекладу, треба зазначити: точно перекласти можна лише дослівно, тобто створити підстрочний переклад. Часто цього виявляється досить, аби зрозуміти, про що йде мова. То що ж, не треба віршованого перекладу? – спитає хтось.

Уявімо, що ніхто не взявся за переклади сонетів Шекспіра – зробили лише підстрочники. Фахівець-шекспірознавець (а таких в усьому світі налічується близько мільйона!) взагалі на них не гляне. То як же бути пересічному любителеві поезії? Учити ту чи іншу мову, аби прочитати поета в оригіналі? Ось тоді на допомогу й приходять ентузіасти – поети-перекладачі. Кінцевий результат залежить від рівня кваліфікації поета, його старанності та від установки: наскільки треба зберегти оригінального поета і скільки додати себе в переклад?

Як не згадати вислів Варлама Шаламова з цього приводу, який звучить приблизно так: «Існують поети, які пишуть гарні вірші на матеріалі оригіналу». Самуїл Маршак понад 60 років тому переклав сонети Шекспіра російською, а Дмитро Павличко понад 10 років тому – українською. Хтось прочитав їх. Якщо сподобався Шекспір, добре, не сподобався…

Йде час, розвивається мова, на зміну пушкінській різнобарвності приходить сучасна скупа на епітети, але значно багатша на образи мова. І нові перекладачі беруться за безсмертні творіння, аби випробувати себе.
•    Які поезії легше перекладати: інтимну лірику, пейзажну чи  філософську? Чому?
Перекладати можна все, але з душею – те, що тебе зачіпає. Особисто я до цієї пори перекладав не на замовлення. І лише тих авторів, до чиєї поезії був потяг. Ось тут спрацьовує синдром перекладача: зробити своїм вірш, який припав до вподоби,  тобто перекласти його на мову, якою володієш. І якщо вже занурився в того чи іншого автора, то це занурення повне – вивчаєш його творчість, біографію, фактично стаєш ним. І тоді вже не замислюєшся, до якого жанру пристає той чи інший вірш.

•    Чи можна чимось знехтувати при перекладі поезій? Чи все ж таки варто враховувати і зміст, і форму, і ментальні ознаки, і засоби образності?

При перекладі не можна нехтувати нічим, а надто – художністю. Треба старатися точно передати думку автора, використані ним художні засоби, ритм, насиченість рядка, особливості побудови речення, способу викладення думки.  Ясна справа, що щось потім приносиш у жертву, залишаючи яскравий вираз, яскраве слово. А якщо додаєш щось своє – вимірюєш, чи не порушується при цьому цілісний виклад.  Інакше може вийти не переклад, а переспів, тобто парафраз, що, до речі, теж має право на існування.
Кінцевий результат поетичного переклад залежить від багатьох факторів.І чим яскравіший перекладач як поет, тим кращим очікуваний результат, але й особистість його неодмінно позначиться на перекладі. Приклад: Борис Пастернак, Арсеній Тарковський, Дмитро Павличко.

•    Яке значення взагалі для національної культури мають переклади?

Для розуміння цього перекажу думку Володимира Яворівського. Коли його нещодавно спитали, як він ставиться до ідеї висунення кандидатури  Бориса Олійника на здобуття Нобелівської премії, він у досить саркастичній формі відповів: а хто його знає у світі? Мовляв, навіть велику Ліну Костенко за межею Хутора Михайлівського (кордон України з Росією) майже не знають. Інша справа, що зробив він, у недалекому минулому як голова Спілки письменників України, для популяризації  нашої літератури? І що міг зробити, а не зробив? І що роблять державні діячі для цього? Ясна справа, процес повинен бути двосторонній: треба перекладати українською з інших літератур та нашу літературу мовами інших народів. До речі, я займаюсь саме останнім.

•    Яка література, на вашу думку, повинна перекладатися сьогодні?

Перекладати треба саме літературу, а не макулатуру – одноразовий непотріб, за який обиватель в основному й заплатить гроші. На жаль. Тому автори гаррі потерів та інших «володарів кілець» будуть мати скажені гонорари, з цього будуть жити й перекладачі. А ті, хто творить справжню літературу, будуть це робити, не маючи навіть натяку на якийсь зиск, навіть аби окупити мізерний тираж своїх творів, розраховуючи, перш за все, на прихід «кращих часів» і на пам’ять прийдешніх поколінь.

•    Що найближчим часом збираєтеся перекладати? Майбутні проекти?

Редагую вже перекладене – цей процес нескінчений, бо немає межі для вдосконалення. А переклад – не зовсім написання вірша: це копітка праця, де натхнення не на чільному місці.  Потроху перекладаю російською. Є спроби перекладати українською. Прозу взагалі не перекладаю, бо це мені нецікаво. Автоперекладів також не роблю. У всякому разі – поки що…
В галузі перекладу плідно співпрацюю з Ольгою Полевіною, поетом, прозаїком і перекладачем. Вона є моїм редактором, а я – її.

Спілкувалася Світлана Дубина

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв