Богдан Стасюк про роботу перекладача і похід на пиво з фантастами (ФОТО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1347

Видання "Буквоїд" поспілкувалось із Богданом Стасюком, викладачем і перекладачем із Кіровограда, який переклав "Все літо наче день один" Рея Бредбері.

Чому саме Бредбері? Наскільки він «твій» письменник?
Не буду кривити душею. Я не належу до завзятих фанатів письменника, і повне зібрання його творів навряд чи коли-небудь стоятиме в мене на поличці. Проте Бредбері – один зі стовпів американської гуманітарної фантастики, що вдатно працював не лише на цьому поприщі, а й з іншими жанровими нішами: жахами, трилером, детективом, психологічною прозою та навіть кіносценаріями. Відтак я просто не міг знехтувати можливістю долучитися до перекладу його оповідань, якщо така нагода вже постукала в мої віртуальні двері.
Чому? Ну, по-перше, це випробування. Бредбері так вправно плете тканину своїх книжок, що розбиратися з його образо-творчістю (sic!) було досить цікаво: нестандартні тропи, ускладнений синтаксис, розсип культурних реалій – усе це тішить любителя красного письменства, як вітроломи і бездоріжжя радують учасника автомобільних ралі, а прохід карколомного траверсу – скелелаза. По-друге, двотомник перекладної короткої прози всесвітньовідомого літератора, та ще і з розлогим біобібліографічним та посторінковим коментарем, до якого пощастило докласти і своєї руки – це проект сам по собі унікальний для українського книжкового ринку. Взяти в ньому участь було справою честі, відтак я тішуся, що нам із дружиною пощастило стати часточкою української бредберіани. Ба більше, я впевнений, що цим виданням ми все-таки втерли носа конкурентам із Росії, де аналогічний збірник видали п’ять із половиною років тому у значно простішому вигляді, без жодних додаткових матеріалів.
Чи виникали особливі труднощі при перекладі Бредбері, порівнюючи з іншими письменниками, твори яких тобі доводилося перекладати?
Як і всі перекладачі художки, я можу нарікати на тривіальні проблеми: як-от особливості авторського стилю, необхідність оминати буквалізми, небезпеку звалитися у прірву власної фантазії. Але найбільше мене бентежила оманлива простота формулювань. Бредбері – шанований сценарист, його іменем називається одна із профільних премій у США, а тому до багатьох його творів можна сміливо тулити префіксоїд «кіно-» (як у Довженка): кіноповість, кінорозповідь, кінороман. Одним коротким абзацом, реченням автор часто будує переконливий кінематографічний образ, який при перекладі доводиться повністю переосмислювати і перевиражати українською. Хотілось би вірити, що цю кінематографічність у друготворі для читача вийшло зберегти.

Зустрічалися і проблеми іншого роду. Скажімо, автобіографічне оповідання «Велика чорно-біла гра» побудоване навколо бейсбольного матчу. І для його належного розуміння довелося вникати не просто в терміни цього виду спорту, а й навіть у тактику гри. Цікаво, що в моєму рідному Кіровограді є професійне бейсбольне поле і кілька команд, чиї гравці становлять кістяк збірної України з цього екзотичного змагання. Але на момент, коли оповідання саме перекладалося, в чемпіонаті якраз була перерва, тому перевірити свої перекладацькі гіпотези вживу нагоди не випало.

Наскільки оповідання Бредбері є актуальними в сучасній українській літературі?
Бредбері – гуманіст, навіть у своїх страшних оповіданнях чи детективах. А гуманізм актуальний завжди. Особливо, в наш нелегкий час, коли війна винесла на перший план інший стан свідомості, раптову популярність воєнної тематики, що змусила навіть переважно дитячого (!) видавця Малковича публікувати прозу про АТО.
Проте насправді я перефразував би саме запитання. Чи є актуальною постать Бредбері-літератора для сучасного українського письменника? Здається, більш ніж актуальною. Бредбері був майстром «багатоверстатного жанру». У мене таке враження, що він не зміг би написати лише історико-авантюрного роману або строгої наукової фантастики. (Так, фантаст Бредбері був страшенно далекий від науки. Науки в його книжках ви не знайдете…) У решті жанрових шухлядок він почувався як риба у воді. Хочеться вам детективу – нате «Смерть – діло самотнє». Закортіло похмурої фантазії з елементами горору – чимшвидше розгортайте «Щось недобре прилетіло!». Наскільки я розумію, таких багатопрофільних письменників у сучукрліті немає. От такому хисту і літературній майстерності у Бредбері можна було би і повчитися.

Наскільки перекладач може допустити звучання власного голосу, власного «я» при перекладі? Чи не було спокуси «трошки переписати» якийсь абзац чи зробити переклад більш адаптованим до сучасного українського читача?

Російський поет Леонід Мартинов колись сказав: «Кто своего в чужое не добавил? Так поступали всюду и всегда!» Бажання «покращувати» автора, ніби маленьке бісеня, завжди сидить на лівому плечі драгомана, якому доводиться постійно боротися з цією спокусою. В ідеалі всі ми (перекладачі) зобов’язані грати роль футбольного арбітра: чим менше помітне наше втручання, тим краще для читача. Але на практиці так виходить далеко не завжди. Тим паче, коли текст насичений образами, поезією в прозі та словесним престидижитаторством. На жаль (чи на щастя), судити про те, наскільки вдало я проскочив між бредберівськими Сциллою та Харібдою, мені складно. Нехай про це краще скаже читач. Але сподіваюся, що в українському голосі збірки «Все літо наче день один» все ж таки більше інтонацій Рея Бредбері, ніж від Богдана Стасюка.

Кого ще ти перекладав? Чи має місце особиста симпатія чи антипатія до автора і тексту при перекладі?
Про «перекладав»
В основному, фантастів. Бо люблю, і бо справді хорошої сучасної фантастики в українських перекладах мало. Скажімо, в мене вже майже десять років лежить машинопис перекладу «Ачелерандо», цікавезного і складного роману шотландського автора Чарльза Штросса. Цей твір можна сміливо вважати такою собі енциклопедією фантастичних концептів близького та далекого майбутнього, і тим не менш видавця знайти поки що не вдалося. Навіть попри той факт, що цього неординарного твору від лауреата кількох профільних фантастичних премій не існує навіть у російському перекладі. Із якогось доброго дива строга наукова фантастика вважається упослідженим жанром в українських гравців книжкового ринку, тому його перспективи і досі туманні.
Із нефантастів у моєму портфоліо на увагу заслуговують шкільні оповідання про Сталкі від Ред’ярда Кіплінґа, що теж побачили світ у Тернополі, і відомий британський сатирик Івлін Во, фрагменти військової прози якого торік публікував журнал «Всесвіт». Во – автор блискучої, в’їдливої трилогії «Клинок честі» про місце лондонського аристократа-католика та ідеаліста в Другій світовій війні, але український читач знає лише одненький роман цього автора «Жменя праху», виданий 35 років тому.
Про симпатії / антипатії
Я переконаний, що перекладач-професіонал спроможний і повинен із приблизно однаковим успіхом перекладати як масліт, так і шедеври світової літератури та нобелівських лауреатів. Інша справа, що коли автора (чи його текст) не любиш, то перекладаєш «без вогника», а друготворові бракуватиме неординарних рішень та родзинок. Враховуючи, що переклад худліту для мене не основний заробіток, то я маю можливість вибирати, з якими текстами працювати. Це дозволяє плекати до красного письменства особливий пієтет. Не знаю, чи вдалося б його зберегти, якби я переключився на конвеєрний спосіб роботи із художньою літературою.

Із ким з перекладених тобою авторів хотів би зустрітися «на пиві»?
Мабуть, з усіма. Але якби треба було зупинитися на одній персоналії, то, напевно, це був би американський фантаст Ніл Стівенсон. Лисий бородань, програміст і криптограф, любитель історичної географії та географічної історії, знавець фізики, близького космосу, античної філософії та фехтувальник-реконструктор. Я переклав для себе його коротку повість «Джипі та параноїдальний чип», але мрію одного дня побачити солов’їною монументальну Барокову трилогію та «посібник для людства із виживання при космічному апокаліпсисі», що вийшов позаторік і носить по суті неперекладну назву «Seveneves».

Кого ще би хотів перекладати?
Простіше сказати, кого не хотів би J Мені б довести до кінця початі проекти, і то вже було би добре.
Які проекти, спитаєте ви? Ну, по-перше, я вже залучений до створення української версії знаменитого циклу американського фантаста Дена Сіммонса про планету Гіперіон. Хочеться вірити, що наприкінці року в будь-якій книгарні України вже можна буде придбати перший роман цієї тетралогії. По-друге, за минулі роки я наплодив чимало початих, але так і не завершених із різних причин текстів. Поміж них коментований переклад найбільшого твору Говарда Філіпса Лавкрафта «Справа Чарльза Декстера Ворда», роман про перший контакт з інопланетянами в охопленій чумою середньовічній Німеччині «Айфельгайм» Майкла Флінна, другий роман з уже названої вище трилогії Івліна Во «Офіцери і джентльмени». Також на робочому столі постійно лежать матеріали редагування одного класичного українського перекладу, що його конче необхідно перевидати. Деталі я поки що волію не розкривати, бо його майбутнє в тумані, але текстом стараюся потроху займатися. Якщо цей проект, замислений спільно з відомим книжковим дизайнером Іллею Стронґовським, вийде, то я обіцяю, що це буде справжня бомба на книжковому ринку.

Робота яких перекладачів є взірцем для тебе?
Якщо міряти критерієм мотивації та працездатності, то Пантелеймона Куліша.
Якщо судити з мовного та мовленнєвого багатства, то Миколи Лукаша й Анатоля Перепаді.
Якщо прагнути резонансу, експерименту, не боятися сміливих рішень на межі фолу, то Ігоря Костецького.
Якщо говорити про вміння вписувати текст в епоху, супроводжувати його примітками, коментарями, інтертекстом та відгомоном в українській культурі, то Максима Стріхи, Мар’яни Прокопович і Марії Габлевич.
Якщо рівнятися на самовіддачу справі, то Володимира Чернишенка.

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
0 # Aaaaa 09.02.2016, 22:29
Молодець
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв