Олексій Цокалов: Гинуть сміливі воїни, які не ховаються за спідницями чи за медичними довідками (ФОТО, ВІДЕО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1481

Завтра, 20 лютого, спливає два роки відтоді, як влада, яка втратила довіру громадян позбулася людського обличчя. Масові розстріли в центрі європейської столиці шокували весь світ. Близько 10 ранку від кулі снайпера загинув і наш земляк, громадський активіст та фермер з Бобринецького району Віктор Чміленко…
Напередодні трагічної дати ми зустрілися з його другом Олексієм Цоколовим, з яким Віктор пройшов не один Майдан. Цього дня Олексій разом зі своїми друзями повернувся з Закарпаття, де відбувались зйомки документального фільму про Віктора Чміленка. Саме там вдалось відшукати каску, якій був Віктор Чміленко в момент загибелі.

- Якщо взяти останні два роки вашого життя, всієї країни і подивитися як на історичний момент, що всі ми здобули чи втратили за цей час? Загибель Віктора та всієї Небесної Сотні навчила чомусь українців?

- Ці дні життя… Місяці, роки вони не те що знакові. Вони мають дуже велике наповнення: у спілкуванні, новими зустрічами. І аналізуючи це все, сумно визнати, що люди, які жили все життя поряд з Віктором, сьогодні не погоджуються на коментар для того ж фільму. Можливо, їм нема про що сказати, і вони досі не усвідомили хто він. «Ну поїхав, а навіщо було їхати? Так, в людини були фінанси, було все, а навіщо висовуватися»?
А люди які знали його хвилину життя, чи спілкувалися з ним якусь годину, вони з радістю говорять про Віктора Чміленка, розповідають.

- Чому так, як ви вважаєте?

- Це, розумієте, визнати себе не таким, що не до працював, або боягузом. То краще не визнавати когось іншого.

Ось мій колега, теж фермер, каже: «Ну не потрібно було Героя України зараз Віктору Чміленку давати». А у мене запитання, чому? – «Ну можливо через 5 років, бо люди до цього ще не готові». А коли вони будуть готові, вони можуть ніколи не бути готові!?. Але він є Героєм України.

- Ви брали участь в різного роду громадських акціях. Чи були випадки, що здавалося, що небезпека була такою серйозною, і здавалося, що це вже все?

- Я багато часу, проводив з Віктором і він справді Герой. Були такі часи, що я думав, що все пропало. Він Одеську трасу перекрив сам своїм автомобілем. Зупинив машини зі спецпризначенцями міліції. Одна людина, яка не побоялася зупинити колону з тисячами людей. Це не якийсь міф з Вітчизняної війни, це так було. І це було півтора роки тому. Але в той же час не признавати це?...

Треба щоб наші діти знали, хто герой і мали певні пріоритети у житті. І мій обов’язок розповісти про це. А як хто сприйматиме, це вже інша справа. Потрібно не бути байдужими, а бути впевненими, що він поступив правильно.

Я відчуваю обов’язок, навести комунікації між людьми, які зустрічали Віктора і досі не знайомі між собою, зібрати їх в один ланцюг, в одне коло. Таким чином це середовище буде ширшати. Сподіваюсь вони познайомляться на презентації фільму.

-Як народилася ідея зняти фільм про Віктора Чміленка, коли планується його показ?

- Ініціатором фільму є Ігор Токар, це його ідея. Я радий, що у нього виникла така ідея, я дуже зворушений, що є такі небайдужі люди і вони поряд. Я взяв на себе відповідальність допомагати комунікативно. Запросити людей для фільму з якими ми з Віктором зустрічались. Я бачу який великий об’єм роботи робить Ігор і допомагаю чим можу.

Були побажання учасників фільму, провести презентацію в Києві. Бо в стрічці дуже багато розповідей тих, хто живе в столиці: Ольги Богомолець, Єгора Соболєва , Андрія Куликова, Ані Бабінець, Артема Шевченка. Але ми порадилися і прийняли рішення, що презентація відбудеться у Кіровограді, а цих людей ми запросимо сюди.

- Знаю, що одним з епізодів у стрічці буде історія каски Віктора Чміленка в якій він пройшов весь Майдан, а потім вона десь поділася. Як її вдалось відшукати?
- Тривалий час ми не могли знайти каску Віктора Чміленка, у якій він був на Майдані і зображений в ній на багатьох фотографіях. Говорили, що вона знаходиться у людей на Західній Україні. Ми багато куди звертались, писали у Фейсбуці, але відповіді не було.

Кілька тижнів тому мій друг Дмитро, який знаходиться на передовій, повідомив, що знайшлась каска Віктора. Дзвінок застав мене у дорозі, і я аж зупинив машину, настільки звістка була приголомшливою. Дмитро передав слухавку чоловіку, який представився Олексієм. Він розповів, що живе на Закарпатті у селищі Берегове, а зараз служить у зоні АТО, у складі кіровоградського 3-го полку спецпризначення. Під час подій Євромайдану, у яких він теж брав участь, каска Чміленка опинилась у нього. Я розповів, що хочу повернути її родині Віктора.

Було домовлено, що він надішле каску «Новою поштою», і я навіть вказав номер відділення у Бобринці. Але потім подумав, що тодішні і сьогоднішні події знакові, а тому вирішив зустрітись з Олексієм і забрати каску особисто. Разом з Ігорем Токарем, який є ініціатором зйомки фільму про Чміля, моїм побратимом Анатолієм Борщенком та Олексієм Пацюком, який відпросився на кілька днів з частини, ми вирушили по каску на Закарпаття. Цей епізод потім увійшов до стрічки.

- А яким чином каска опинилась у Олексія після загибелі Віктора?

- Про те, що каска належала загиблому на Майдані, Олексій дізнався від знайомої журналістки Юлії Майбороди, яка колись орендувала у нього на Закарпатті будинок. Вранці 20 лютого 2014 року, коли на Майдані уже було гаряче і небезпечно, вони зустрілись у КМДА. «Якщо ти не забобонний, візьми цю каску. Вона належала побратимові, який сьогодні загинув», - сказала Юлія. «Як кажуть, один снаряд в одну й ту ж воронку двічі не падає», - відповів Олексій і взяв. Після Майдану, під час другої хвилі мобілізації він пішов добровольцем до лав ЗСУ. Пізніше також добровільно зголосився і у шосту хвилю та за розподіленням опинився у кіровоградському 3-му полку спецпризначення.

Якось він проходив мимо стели пам’яті героїв Небесної сотні, що на центральній площі у Кіровограді, і побачив портрет Віктора Чміленка у касці. Потім побачив вул.. Віктора Чміленка і фото на табличках, де Віктор також у касці.

Олексію стало відомо, що Віктор родом із Бобринеччини. Почав шукати контакти рідні Чміленка. А мій номер відшукав уже перебуваючи у зоні АТО від бійця з Бобринця. Так ми й знайшли один одного.

- Я знаю, що на заході країни ви мали намір записати ще одну знакову особу у долі Віктора Чміленка.

- Паралельно ми відшукали Івана, рятуючи якого загинув Віктор. Він також погодився дати інтерв’ю для цього фільму. Чоловік нині живе і працює у Львові. На Майдані у нього були прострелені легені, він лікувався за кордоном, у Польщі. Та зрештою отримав групу інвалідності.

- Що Іван розповів про ту мить, якої загинув ваш побратим?

- На Майдані люди вважали за свій обов’язок допомогти один одному, розуміючи, що там є небезпека, бо вже були вбиті та поранені.

Куля пробила Івану легені, зачепилася за дерев’яний щит і пройшла боком. Він стікав кров’ю, коли до нього прибіг Віктор, хоча всі кричали, що це небезпечно - працює снайпер.

Віктор поставив поруч помаранчеві ноші. І в той час пролунав постріл і Віктор падає, і падає, і все…

Потім прибігли медики, які намагались його врятувати, але це поранення було несумісним з життям.

Іван розповів, що хотів тоді кричати: «Не йдіть сюди, тут небезпечно!», - але не міг, адже його легені були прострелені…

Так він бачив останні секунди життя Віктора.

- Іван знав хто перед ним? Хто цей чоловік з помаранчевими ношами?

- Ні, вони були незнайомі до цього. Але потім, коли в Інтернеті виклали відео загибелі Віктора Чміленка, він дізнався.

- Що це за люди – Іван, Олексій? Вони чимось подібні до Віктора?

- Це люди які не можуть жити як решта людей. В чомусь мені здавалося, що вони не стандартні, не типові, своєрідні «білі ворони». Але коли спілкуєшся з ними, бачиш які вони патріоти…

Що таке, коли після другої хвилі мобілізації прослужити рік, отримавши виразку, залікувавши її ї піти у шосту хвилю добровольцем. Можна було відсидітись, прикриваючись тою ж виразкою

Вони воїни, захисники нашого краю. Де Схід, де той Краматорськ, а де Ужгород. Де Косів і де Берегово? Там до кордону з Угорщиною 2 кілометри. Він знає мову, знає все. Але він каже – я не поїду за кордон, це моя країна.

А з іншого боку ми тут, на Кіровоградщині, соромимося і не можемо підтвердити свій статус, ідентичність та приналежність до козацького роду. Але в Закарпатті я знайшов людину, яка не виїхала, яка носить оселедець. Війна за тисячу кілометрів від Олексія, але він там, і захищає свою країну. Він каже, що не хоче підписувати контракт, адже це певне зобов’язання, хоче захищати країну за покликом серця, а не за службовими забов’язаннями.

Йому 40 років і, можливо, його вік не зовсім підходить для спецназу, але він дуже професійний водій і дуже корисний для полку в цьому плані.

Коли ми верталися до Києва він був за кермом і я відчував себе дійсно в безпеці. Олексій працював далекобійником, і має власне авто.

- Я знаю, що зйомки фільму відбувались не лише в Україні, а й у Польщі, де вчаться доньки Віктора Чміленка.
- Коли Віктор загинув йшов урок французької мови. Дівчата були стурбовані, розмовляли між собою українською. І викладач зрозумів, що щось сталося, і коли вони розповіли, що загинув їх батько, вчитель заплакав.
Ірина та Катя розповіли про цей випадок і той викладач теж погодився дати інтерв’ю. Людина, яка не жала руку, не була знайома, не віталася, але через доньок Віктора відчуває себе причетним.

- Яку власну роль на сьогодні ви бачите в написанні «сторінок пам’яті» українських героїв, яка роль цього фільму?

- Ми є свідками і ми повинні це розповісти. Так, наше враження суб’єктивне, але я радий, що був знайомий з цією людиною, і у мене це щирі почуття . Я був завжди поряд. Але вийшло так, що забирають найкращих. Гинуть сміливі воїни, які не ховаються за спідницями чи за медичними довідками. Я багато знаю таких людей.

Завтра, 20 лютого, об 11.00 у Кіровограді в кінотеатрі «Портал» відбудеться прем’єрний показ документального фільму «ЧМІЛЬ», присвяченого Герою Україну Віктору Чміленку…

Розмову записали: Альона Смілянець та Валерій Лебідь
Фото і відео: Валерій Лебідь

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв