Леся Воронина: Найстрашніший ворог втрачає силу, коли стає смішним

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 6135

Цього тижня до Кіровограду завітала справжня добра казкарка. Для дорослих її професія називається трохи прозаїчніше – дитяча письменниця. Проте, достатньо зовсім трохи послухати пані Лесю Воронину і одразу розумієш, як їй вдається закохати у свої твори малечу та її батьків.

не могла втратити шанс «Гречка» і розпитала письменницю про її творчу і громадянську позицію.


- «Таємне товариство боягузів та брехунів» у рецензіях називають «книгою, що лікує від страху і брехні дитячі душі». Це так? Як ви взагалі ставитесь до казкотерапії?
- Ставлюсь до цього дуже позитивно, інакше б не писала у тому жанрі, в якому пишу. Для мене будь-які позитивні фантазії, пригоди, вигадані або Й невигадані, це завжди спосіб залучити малого читача до спільної гри, коли ми один одному довіряємо. Адже й у найфантастичніших обставинах, в які часом потрапляють герої моїх книжок, вони завжди мають робити вибір – підкоритися жорстокості й приниженню, чи боротися, відстоювати власні переконання і власну гідність. А разом з улюбленими героями діти вчаться бути сильними, сміливими й добрими, вчаться розпізнавати фальш і підступність. Власне кажучи, всім нам, починаючи змалку, треба робити вибір: чи дружити з цією дівчинкою чи хлопчиком, чи дати здачі, коли тобі врізали лопаткою по голові у пісочнику, і чи будеш ти відступати, коли бачитимеш небезпеку, коли тебе принижуватимуть, коли ти відчуєш, що загрожують не тільки тобі, а й людям, яких ти любиш. Всі ці прописні істини давно відомі, та як зробити так, щоб дитина їх сприйняла й повірила їм? Саме тому література має захопити юного читача, зробити його співучасником, і тоді він сам робитиме висновки і вибиратиме, як вчинити.

 

В моїй повісті «Таємне товариство боягузів та брехунів» хижі космічні прибульці-синьоморди намагаються заразити людство вірусом страху, адже підкорити найлегше тих людей, які бояться. І тут найсильнішою зброєю стає винахідливість і кмітливість, подолання власного переляку і… сміх. Найстрашніший ворог, хоч би якою потужною зброєю він володів, втрачає силу, коли стає смішним. Я дуже люблю людей, які готові з усмішкою сприймати себе і світ навколо себе. Люблю добру іронію і самоіронію, вона дуже допомагає жити і не піддаватися жодними погрозам малих і великих синьомордів. 

- Якось ви казали, що вашими улюбленими літературними персонажами є Том Сойєр і Пеппі Довгапанчоха.
- Так, а ще мама мумі-тролів, яка носить у сумочці все необхідне для щасливого життя своєї родини і завжди готова до дивовижних пригод та небезпечних випробувань. До речі, вона дуже добре розуміє своїх діточок: замріяних і відчайдушних, несміливих і хвалькуватих, і будь-якої хвилини готова прийти їм на допомогу і витягти з найстрашнішої халепи.

- Якби такі діти існували насправді, а не були літературними персонажами, то в суспільстві їх напевно відносили б до «важких дітей». Чи варто їх було б перевиховувати?
- Їх завжди перевиховують. І мене завжди намагались перевиховувати. Я ніколи не була надто слухняною дитиною. А ви знаєте, що люди, які в дитинстві були зразково-показовими відмінниками, рідко наважуються робити сміливі відкриття, майже ніхто з них не звершує якихось карколомних сходжень, не робить відчайдушних вчинків. Це не значить, що я не люблю відмінників. Просто дитина, що звикає жити за чужими приписами і вказівками, втрачає свою індивідуальність, звикає, що за неї думають і вирішують інші. Такій людині важко стати творцем. А от щодо Пеппі чи Тома Сойєра, то вони й справді не можуть бути взірцем для чемних діточок. Але ж на те й існує літературна гра, коли дитина розуміє її правила, адже письменник запрошує її до співтворчості, спільного фантазування. 

Я впевнена, що найталановитіші дитячі письменники до старості мають дитяче світосприйняття. Вони не опускаються до рівня дитини, не удають із себе малу дівчинку чи хлопчика. Вони просто так почувають і пишуть про те, що для них цікаво, що їх смішить чи захоплює. Це і Туве Янсон, і Астрід Ліндгрен, і Анні Шмідт, з творчістю якої я познайомилась зовсім недавно, коли потрапила до Голландії. Вона писала таку розкішну, блискучу, дивовижну, особливу дитячу прозу. Її читають, і читатимуть по цілому світу. На щастя, тепер і ми в Україні будемо її перекладати і видавати. Я відчуваю, що всі ці письменники – мої однодумці. 

- Ви знаєте як зацікавити дітей. Як привчити до читання дитину, яку до цього не привчили змалку?

- Знаю. Також я знаю як відбити будь-яку охоту в дитини до читання. Саме це колись сталося з моїм сином. Коли в першому класі одна дуже сувора вчителька брала до рук секундомір і наказувала: «Так, Починаємо! Я вмикаю секундомір. Якщо ти не встигнеш прочитати стільки-то знаків, за стільки-то секунд, то тримаєш двійку. Швидше! Швидше!!!». » І моє дитя просто впадало в ступор. Це найгірший спосіб у який дитину можна відлучити від читання.

У мене є така хитрість, яку я використовувала у спілкуванні зі своїм Женькою і для якого, власне, я всі свої історії й вигадувала. Він був дуже непосидючим і цілком міг би стати товаришем Пеппі. Тому, щоб якось його укоськати, мені треба було щовечора розповідати йому неймовірні історії, щоб він врешті вгамувався й заснув. А коли син трохи підріс, я брала якусь цікаву книжку і починала її читати, а потім на найцікавішому місці зупинялась. І коли дитя починало канючити: «Ну почитай, прочитай…», я казала: «Не можу. Але ж ти знаєш усі літери, вмієш читати слова. Це не треба робити з секундоміром. Тобі цікаво, що буде з Перевертайчиком, Нямликом, чи з Хлюсем? Тоді ти сам мусиш прочитати, бо я просто не маю часу.» І син не просто навчився читати - з дитинства він не уявляв свого життя без книжок.

А ще поділюсь тим, як вибрати книгу для дитини. Жодні правильні і дидактичні твори не зацікавлять її, якщо будуть нудними. Якщо там не буде динаміки, інтриги, передчуття таємниці. Треба писати настільки цікаво, щоб від книги не можна було відірватись. Коли вибираєте книжку, раджу розкрити її на будь-якій сторінці і прочитати бодай десять рядків. Якщо після цього дитина схоче дізнатися, що було далі – ця книжка для неї.
Колись один маленький хлопчик написав найкоротшу рецензію на мою книгу і це був мед на серце дитячої письменниці. Була вона така : Мені подарували книжку Лесі Ворониної «Суперагент 000». Я почав її читати в суботу в 9 годин ранку. Мама сказала, що це дуже хороша книжка, бо я ні разу її не відклав, поки не дочитав. І навіть цілий день не грався в комп’ютерну гру».

Але при цьому, книжку не можна перетворювати на таку-собі розвагу з набором гегів та лякачок, в гарній дитячій книжці мають бути секрети, які дитина схоче розгадати, ця історія має розкривати читачеві складні стосунки між людьми, має навчити його робити висновки й аналізувати, книжка може викликати бажання самому дофантазовувати, домислювати сюжет, вона розвиває уяву.

- «У пошуках Огопого» - це мандрівна література для дорослих? А щось про мандри реальним світом для малеч писати не плануєте?
У кожній моїй фантастичній історії трапляються розповіді про ті місця, де мені пощастило побувати. Це й Червоне море з його дивовижними барвистими рибами й коралями, це й Скелясті гори в Канаді, і Водоспад Ігуасу в Бразилії, і верхівка Говерли, і загадкові підземелля Криму. Але всі ці реальні місця стають місцем дії фантастичних , пригодницьких , казкових історій. Просто так мені цікавіше, і сподіваюсь, що моїм читачам також.

- Цього року Вам присудили дві премії: «Найкраща книга року ВВС» за пригодницьку повість «Таємне товариство боягузів та брехунів» і президентську відзнаку "Книжка року" за книжку "Сни Ганса Християна". Від останньої ви відмовились, бо не згодні з політикою яку веде нинішній президент. Як би мала змінитись ситуація в країні, щоб ви з гордістю прийняли цю премію?
- Докорінно. До влади мають прийти розумні, порядні й відповідальні люди, для яких Україна буде не окупованою територією, з якої треба вичавити якомога більше грошей. Влада, від якої я з гордістю й вдячністю прийму премію, має поважати й любити мій народ, мою мову, культуру й історію і головне – бути українською.

-Наступний, ювілейний Форум видавців у Львові, за зверненням пані Олександри Коваль може пройти за патронатом Віктора Януковича. Юрій Андрухович сказав, що в такому разі на Форум не приїде. А ви?
- Я не приїду також. Гадаю, що так само вчинять багато письменників і видавців. Врешті, як ми вже говорили на початку нашої розмови, кожна людина має робити свій вибір, і саме від цього залежатиме наше майбутнє. Адже те, що відбувається з Україною тепер, – це також результат вибору більшості наших співгромадян.

- Дякую за розмову, пані Лесю. Сподіваюсь вже найближчим часом кожен Ваш читач зможе подолати "синьомордів".

Спілкувалась Марта Луцька

/p

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв