Чи можна любити Україну російською?

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1630

Від кінця минулого року Анатолій Колісник не пропускає жодного засідання Світловодської організації Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка "Просвіта". Більш того — він доволі активний і не оминає щонайменшої можливості взяти участь в обговоренні того чи іншого питання. І все-то би нічого, але сей "просвітянин" говорить, вносить свої пропозиції та зауваження чистою російською мовою...

anatolkol1Спочатку чужомовність пана Колісника трішечки дратувала інших: як це так, на зборах громадян, які за велінням серця опікуються обороною та розвитком української мови, чоловік відкрито говорить не українською!? Та згодом, переконавшись у його щирості, сприймають цю чужомовність як вимушене але природне "явище". Ну а ми, у свою чергу, зацікавившись цим "феноменом", вирішити поспілкуватися з не українськомовним "просвітянином"...

Виявляється, іншомовність пана Колісника є типовим випадком для мільйонів українців, які з тих чи інших причин, виїздили до інших республік тодішнього Союзу. От і нашого героя у трирічному віці мати повезла з ще не затопленого Новогеоргіївська аж на Сахалін, де у неї брат командував авіаційним полком. Так що, звісно, не українськими були перші слова малого Толика. У 1963 році, коли йому виповнилось 16-ть, повернувся вже до Світловодська. Здобув освіту і все життя пропрацював в "Об’єднанні "Дніпроенергобудпром", де дослужився до посади головного інженера "Головного" заводу.

"Як і на Сахаліні, так і у Світловодську, — згадує наш співрозмовник, — все було тоді суцільно русифіковано. Не було жодною можливості та й практичної потреби вчити і розмовляти українською. Та Бог з ним із Сахаліном — тож таки Росія. А от відсутність української мови в Україні викликала у мене внутрішній протест — це ж ненормально, це ж протиприродно!"...

З неабияким піднесенням зустрів пан Колісник серпень 1991 року, коли Україна здобула мирним шляхом державну незалежність — він тоді, як виробничник, справедливо вважав, що та спадщина, яка дісталась Україні, дозволить їй стрімко увійти у число найбільш розвинутих країн світу. Та не судилося — у той час, як Чехія, Польща, країни Прибалтики тощо, очолювані національно свідомими та патріотичними лідерами, у стислий термін позбувшись комуністичного минулого (і шляхом люстрації, у тому числі), органічно вписалися у європейські стандарти, вчорашні комуністичні керманичі України так і залишились на своїх постах і, вішаючи "локшину" на вуха українцям, безсоромно їх обкрадали... З’явилася надія на краще з початком Помаранчевої революції 2004 року.

Тоді, попри вже не молодий вік, я кілька тижнів пробув на Майдані — таке піднесення, що тоді панувало серед народу, вселяло переконання, що ось тепер все змінитися. Але президента Ющенка було втягнуто у непотрібні і виснажливі чвари між колишніми соратниками. І люди розчарувались, — каже наш співрозмовник.

— І все ж, пане Анатолію, давайте облишимо вашу політичну аналітику. Краще скажіть, як це ви, будучи таким національно свідомим, не вивчили української?

Знаєте, я і сам вважаю це ненормальним. Хоча передбачаю ваше заперечення, мов, якби захотів — вивчив. Воно-то так. Але, зауважте, що більшою ненормальністю, ніж моя російськомовність, є відсутність потреби, стимулу тощо вивчати українську мову. І це в Україні, яка вже понад 20 років є незалежною країною! А коли нинішні українські керманичі, зокрема, міністр освіти Табачник та нардеп Колісніченко та інші запроданці, які в угоду своїм кремлівським господарям чинять спроби знову, як у радянські часи, знівелювати українську мову до кухонного та хуторського рівня, мій протест проти цього і привів мене до лав "Просвіти", куди мені порадила звернутися одна знайома вчителька.

...66-річний Анатолій Колісник принципово не вступає у жодну політичну партію. Бо, на його переконання, десятки партій націонал-патріотичного спрямування переслідують передовсім мету втовпитись до владного "корита". А питання мови та процвітання України є для цих партій звичайним атрибутом боротьби за владу. І тому сьогодні він у "Просвіті" боронить материнську мову, без якої, упевнений він, неможливе існування суверенної України. Він закликає і інших наслідувати його приклад, незалежно від рівня володіння "солов’їною". Адже це сором і посміховисько на весь світ — були не народом-нацією, а безликою масою людців з нав’язаною ззовні і вірою, і мовою.

Віталій Асауленко
Фото автора
Джерело:"Світловодськ Інформ"

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
0 # Надія Паливода 18.03.2013, 13:54
Згадався бразилець, який у своїй Бразилії вивчає українську, не маючи жодного українського підручника, лише завдяки функції "мова сайту" та перекладаючи тексти українських пісень.
Так що приклад Анатолія, перепрошую, на мене не справляє жодного враження.
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв