Сержант Роман Гільєвич розповів про захист аеропорту Донецька (ФОТО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 912

У нього відкритий, доброзичливий погляд, щира усмішка, впевнена хода… Навіть не віриться, що не так давно він дивився в обличчя смерті та виживав під кулями і ворожими снарядами. У минулому дільничний з Кіровоградщини, а нині – український захисник із позивним «Космонавт», не один місяць утримував наші позиції біля донецького аеропорту, воював у Пісках та Водяному, виявляв ворожих коригувальників вогню поблизу Опитного.

 

За бойову роботу його цінували командири та побратими, а бойовики за «голову» українського бійця пропонували чималу винагороду. Він із честю пройшов усі випробування та мужніми вчинками довів свою відданість Батьківщині…

Сержант Роман Гільєвич до лав Збройних Сил України призваний під час третьої хвилі мобілізації. Пройшов підготовку в Полтавському навчальному центрі зв’язку. Отримав спеціальність телефоніста-механіка. Коли потрапив у 93-тю окрему механізовану бригаду, відразу написав рапорт щодо участі в антитерористичній операції на Донбасі.

Роман Гільєвич добре усвідомлював, що їде на війну. Напередодні його ротації в зоні бойових дій, де протистояли ворогу воїни 93-ї окремої механізованої бригади з Дніпрянщини, знову пролилася кров – кілька бійців загинуло, інші дістали поранення. На Донбас він потрапив у березні 2015 року. Ротація налічувала 700 бійців. Місцем дислокації стало селище Водяне. Перші дні для Романа та його побратимів виявилися нелегкими. Воїнам довелося ночувати у покинутих і розбитих будинках, ховатися від ворожих обстрілів. Вони навчилися долати страх та підтримували один одного в екстремальних ситуаціях.

– Ми розміщувалися здебільшого в будинках, власники яких виїхали на тимчасово окуповану територію. Хлопці почували себе в безпеці, адже багатії домовлялися з терористами, щоб ті не обстрілювали їхні шикарні апартаменти. Тож зазвичай мішенями бойовиків ставали помешкання простих людей, – згадує сержант. – У Водяному жили в будинку одного з керівників аеропорту «Донецьк». На подвір’ї хазяїна – тенісний корт, басейн, сауна та зручний підвал, де могли б поміститися п’ять автомобілів. Цей чиновник виявився зрадником та приєднався до терористів так званої «ДНР».

Батальйон сержанта Гільєвича тримав оборону на позиції «Пульсар». Вона являла собою великий глиняний насип вздовж злітної смуги донецького аеропорту. З боків розташовані прифронтові села Опитне, Водяне, Авдіївка. Бої поблизу «Пульсара» відбувалися постійно. Проросійські бандформування регулярно намагалися вибити українських бійців із цієї позиції, втім їхні старання щоразу виявлялися марними. Під час обстрілів наші хлопці заривалися в землю, наче кроти, а потім вогнем у відповідь завдавали ворогу втрат. Згодом самі ж бойовики називали цю неприступну для них позицію «мурашником», а українських воїнів – «бойовими мурахами».

Біля аеропорту на рахунку бійців 93-ї було чимало вогневих зіткнень з терористами, участь у штурмах укріплених ворожих позицій та виконання інших бойових завдань. Своя специфічна робота була й у Романа. Командира взводу зв’язку одразу залучили до виявлення ворожих коректувальників артилерійського вогню. Навкруги реальна загроза, на кожному кроці чатує небезпека. На таких бійців заколотники «руського міра» організовували справжнє полювання. Бойовикам наші вояки сильно дошкуляли, адже визначали їхні вогневі точки, місця скупчення техніки, пункти управління. Гільєвич каже, що для зв’язківця на війні головне – чути ворога, знати, чим він живе і до чого готується.

Від попередньої ротації на «Пульсарі» Роману дісталося доб­ротне «господарство»: супутникові антени, маршрутизатори, проводка та спеціальні сканери. Інструкції до деяких приладів були написані англійською мовою, якою він, на жаль, не володів. «І як із цим поводитися?» – ошелешено поцікавився Роман у бійця, якого міняв. «Просто. Я працював і ти впораєшся. Ми – українці – народ кмітливий», – прозвучало у відповідь. Єдине, що Гільєвич добре розумів, – попереду буде ще багато «сюрпризів».

– Одного разу я виявив роботу ворожого пеленгатора: бойовики дуже боялися, аби українці не застосували проти них авіацію. Зрозумівши, що нам відомі їхні координати, противник почав масований обстріл наших позицій мінами 120 калібру та гаубицями. Чесно кажучи, я тоді й не думав, що у бронежилеті можна так швидко рухатися. Відчуття, неначе в тобі включається якась кнопка і все робиться автоматично: повзеш, перезаряджаєш автомат, стріляєш у відповідь, – згадує сержант Гільєвич.

Загалом обстановка в березні-квітні 2015 року в районі донецького аеропорту загострилася. Інтенсивні бої не припинялися. Українські військові тримали оборону метеостанції летовища, пожежної частини і руїн диспетчерської башти та контролювали навколишні села – Опитне, Тоненьке, Піски, околиці Спартака. Російсько-терористичні війська сунули з усіх боків, накривали сили АТО артилерією, перевіряли нашу оборону своїми диверсантами. Найбільше клопоту завдавали нашим воякам бойовики так званої бригади «Сомалі».

Проте українські бійці трималися. Відбиваючи одну за одною атаки терористів, вони захищали кожен клаптик рідної землі. Не­одноразово, аби вгамувати розлючених заколотників «руського міра» та змусити їх дотримуватися режиму тиші, до Водяного прибували українські та російські офіцери спільного центру з координації та припинення вогню. Позитивний результат був, допоки на ворожі позиції з перевіркою служби «підлеглих» не навідався одіозний терорист «Гіві», якого найманці вважали «пупом землі». Жорстокий «новорос» уявляв себе ледь не намісником Всевишнього на землі, бо мав необмежену владу, карав і милував на власний розсуд. Як тільки з’являвся, одразу кричав своїм, мовляв, чого вони сплять, проводив перекличку, викликав на бесіди своїх «солдатів», наполегливо примушував вести бойові дії. Ті «рядові», які йому відповідали, що з «украми» перемир’я, піддавалися знущань.

Українські захисники і вдень, і вночі чули розбірки між бойовиками в ефірі, адже «сепари» користувалися старими російськими радіостанціями, які легко прослуховуються. Голоси кожного бандита впізнавали відразу. В раціях головорізи видавали свої координати, а коли починали стрільбу, наш міномет у відповідь накривав їхнє вогневе гніздо. До такої тактики ополченців наші бійці були готові заздалегідь. Потім – ховалися, бо в хід ішла вся наявна ворожа зброя. Якось «сомалійці» вирішили влаштувати бійцям 93-ї бригади підступну диверсію, використавши привід забрати своїх поранених і вбитих. Очолив її сам «Гіві».

– За побратимами, що лежали неподалік злітної смуги аеропорту, «сепари» відправили дві «бехи». Ми спочатку довірилися ворогу. Однак потім із переговорів стало зрозуміло – це обман. Я почув, як «Гіві» наказував командиру диверсійно-розвідувальної групи «Лешому» слідувати за автомобілями, видавати себе за вантажників, а потім пробратися до постів «карателів» і зробити з них «укропський шашличок», – згадує епізод з АТО український сержант. – «Комбат, вони щось запланували!» – гукаю командиру. Він одразу розставив хлопців на позиції. Коли автомобілі наблизилися до поранених, у наш бік пролунали постріли. Терористи намагалися викинути димовухи, та не встигли. Ворожу ДРГ ми вже тримали на прицілі: диверсанти зазнали втрат, один автомобіль згорів, інший був підбитий. Біснуватий і розлючений «Гіві» місця собі не знаходив, в істериці крив матюками і своїх, і наших… Того разу він прорахувався й отримав подвійний «вантаж 200».

Не дав ворог розслабитись українським оборонцям і в Опитному, що розташоване майже впритул до злітки донецького аеропорту. Війна перетворила колись елітне селище на справжнього «привида». Сержант пригадує, наскільки був шокований, побачивши в ньому заподіяні «руським міром» збитки. Все сплюндроване, а на будинках – сліди від куль та мін. Місцевих залишилося небагато, в основному – пенсіонери. Розгулювали безхатченки, наркомани та пияки, які, окрім мародерства, більше нічим не займалися. Навесні 2015 року бойовики продовжували безжально знищувати людські обійстя. Українські воїни неодноразово бачили, як у деякі оселі снаряд влітав прямісінько у вікно. Згодом, під час схожого обстрілу, бійцям 93-ї бригади таки вдалося відстежити місцевого коригувальника ворожого вогню. В радіостанції звучав жіночий голос. На пошуки «помічниці» терористів знадобилося сім днів, а для сержанта Гільєвича то був особливий випадок.

– За допомогою сканера та пеленгатора ми визначили будинок, звідки поплічниця бандформування терористичної «ДНР» виходить в ефір. У помешканні перебувало кілька осіб. Мою увагу привернула симпатична дівчина. Я підійшов до неї і попросив сказати кілька слів у рацію. Вона зробила вигляд, наче бачить її вперше, втім моє прохання виконала. Її голос виявився ідентичним з мовою людини, що коригувала вогонь, – каже Роман. – Коли у підвалі ми знайшли кілька радіостанцій, ноутбуки, диктофони і навіть гранати, у дівчини затрусилися руки. Вона зізналася у скоєних злочинах. За «успішну» роботу, бойовики нагородили її позивним «Зая». Від терористів отримувала по тисячі гривень щомісяця, а рідні на окупованій території – продовольчі пайки. Потім цю жінку передали нашим контррозвідникам.

Під час тієї спецоперації Роман Гільєвич не відчував ані лютої ненависті, ні якогось особливого героїчного азарту. Він виконував те, що повинен робити справжній воїн. Сержант погоджується: цей вчинок врятував не одне життя. Втім зовсім інакше думали бойовики. У вчинку українських бійців вони побачили для себе справжню небезпеку. Бандити навіть прозвали Романа «непростим укропом», а за його життя пропонували чималу грошову винагороду.

Терорист «Гіві» готовий був мене розстріляти. Тим, хто принесе йому мою голову, обіцяв 150 тисяч американських доларів. Шукають, мабуть, ще й досі. Оголошення про мене і моїх побратимів публікувалося на сепаратистських порталах. Приходили смс-повідомлення зі словами: «Карателі, забирайтеся додому». – посміхається Гільєвич. – Моєму батькові телефонували з окупованої території, лякали, що син у полоні, рекомендували збирати гроші для викупу. Дружина також страшенно хвилювалась за мене. Однак кожного дня я заспокоював рідних, підтверджуючи, що живий та здоровий.

Постійні погрози від бойовиків помститися не зламали Романа. Навпаки, міцнішим стало його бажання бити ворога. І він це впевнено робив. Авдіївка, Старомихайлівка, Піски, Карлівка – там наш герой під ворожим вогнем виконав десятки бойових завдань. Хай на межі можливостей, але він упорався зі своєю роботою – важкою і брудною, проте потрібною. Інакше й бути не могло, адже від дій зв’язківця залежало життя багатьох бійців, а будь-яке хибне рішення чи навіть найдрібніша халатність могла мати фатальні наслідки.

Роман Гільєвич захищав Україну на гарячому Донбасі рік. За цей час він переконався в тому, наскільки справжньою є дружба на війні. Йому пощастило з командирами і бойовими побратимами. Він вважає, що саме такими впевненими, розсудливими, грамотними і обов’язково авторитетними мають бути справжні офіцери і бійці. Ці люди ніколи не зрадять, не відступлять, не підведуть…

– За таких комбатів, як «Ескадрон» та «Майор», солдати завжди стоятимуть горою і підуть у бій. Вони були справжніми лідерами, їм не байдуже життя підлеглих. Бійці з позивними «Умка», «Охотнік» та «Мені», який був моєю правою рукою, – надійні хлопці. На жаль, у боях загинули ще два товариші – «Шик» і «Лем». Земля пухом цим героям. Мужність цих хлопців викликає почуття гордості за українців! – зібравши волю в кулак, розповів сержант.

На початку березня 2016 року легендарну 93-ю окрему механізовану бригаду вивели із зони АТО в тил на ротацію. Додому повернувся і Роман. Батько, дружина та діти дякують Богові, що їхня рідна людина повернулася з Донбасу живою.

Фактично «східна війна» і визначила його подальшу долю. Він уклав з армією п’ятирічний контракт. Сьогодні служить у Чернігові, в Державному науково-випробувальному центрі Збройних Сил України. Його місія – випробування новітніх зразків озброєння та військової техніки.

…Роман щиро вірить, що війна на нашій землі неодмінно закінчиться і він знову зустрінеться з бойовими товаришами. Пом’януть загиблих, розкажуть один одному про власне життя-буття, проникливо поспівають під гітару. І там, серед своїх – справжніх чоловіків – не буде ні куль, ні фальші, ні байдужості.

За матеріалом видання "Військо"

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв