Дружина полеглого спецпризначенця Романа Бочарова: Йому довіряли свої спини ті, хто знаходився поруч (ФОТО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1687

39-річна луганчанка Ірина Бочарова після загибелі чоловіка, який спочатку служив у батальйоні Темура Юлдашева, а потім у 3-му полку спецназу Кропивницького, залишилася з трьома доньками. Сім'я, що втекла з рідного міста, зараз живе в орендованій квартирі під Києвом і досі не отримала грошову компенсацію.

 

З дружиною полеглого спілкувалось "Сегодня".

Роман Бочаров носив позивний Санта. Так його назвав пастор церкви, в яку багато років ходив чоловік

Ім'я Амалія перекладається з староєврейського як "створена Богом". Не дарма вибрав таке незвичайне ім'я для молодшої дочки Роман Бочаров. У родині вже росли Марія і Анна, коли стало ясно, що Іра чекає малюка. ". Напевно, Роман вже хотів сина. Дочки-то є", - припускаю я, розмовляючи з Іриною. Вона посміхається і відповідає:

- Ми не сподівалися, що у нас буде третя дитина. Після других пологів і зриву третьої вагітності лікарі сказали, що я більше не зможу виносити малюка. І тут така новина. Хто буде - хлопчик чи дівчинка - ні чоловіка, ні мене не хвилювало. Ми були щасливі від того, що у нас буде ще один малюк. Самі пологи були важкими. Амалія народилася зі слабкими легенями. Лікарі відразу ж віддали її в руки чоловіка і проінструктували: постійно торкайтеся носика дочки, щоб вона не спала, щоб активно вдихала повітря. І я спостерігала, як Рома вчив нашу новонароджену дівчинку дихати. У мене після пологів ще й тромб відірвався. Лікарі возилися зі мною, рятували. А чоловік займався Амалією. Йому навіть дозволили жити зі мною в палаті. Він нічого не боявся робити: ні переодягти, ні сповивати, ні на руки взяти, щоб заспокоїти. Рома любив дівчат сильно-сильно. І вони його обожнювали. Їм дуже важко без батька. І мені складно. 23 роки я прожила за чоловіком! Всі рішення в родині він брав на себе. Балував нас, коли міг. Бувало, приїде додому о сьомій вечора: ". Дівчата, збирайтеся їдемо в Донецьк в" МакДональдс "... Дочки верещать, регочуть. Міг влаштувати мені несподіване романтичне побачення після роботи :." Щось ти втомленою виглядаєш. Я взяв м'ясо, шампура. Захопив тобі взуття зручне. Їдемо в ліс. Тобі треба відпочити "...

Ось уже півроку Іра з дівчатками живе в містечку Вишневе під Києвом. Сім'я стала вимушеними переселенцями. Тікати з рідного Луганська довелося швидко, зібратися - за півгодини. Сім'я Бочарових жила дуже навіть непогано. У Романа була своя фірма, яка займалася водопровідними системами. Ірина вела в ній бухгалтерські справи. Це дозволяло утримувати приватний будинок, ростити дівчаток, їздити на відпочинок.

- А з 2010 року об'єкти, які ми обслуговували, почали у нас забирати, - розповідає Ірина. - Деякі наші партнери в відкриту говорили: ми вас поважаємо, з вами було добре працювати, але нам сказали, з ким тепер ми повинні мати справу, вибачте. Доходи впали. Чоловік почав підробляти таксистом, а я влаштувалася в будівельний магазин продавцем. У 2012 році нашу фірму довелося закрити. Подібне відбувалося з багатьма нашими знайомими, у яких був свій невеликий бізнес ... Тому Майдан чоловік підтримав. Він був категорично проти насадження російського світу. Хоча нас до цього готували з 2010 року. По місту висіли бігборди із зображеннями Миколи ІІ і написами: "Наш цар" ... пропагувати так звану російську спадщину. Кума наша вступала з Ромою в розмови: ". Яка різниця, з ким житии, головне, щоб зарплату нормально платили". Його це обурювало.

Побачивши події в Криму, Рома разом з іншими чоловіками, серед яких був і Темур Юлдашев, організували групи правопорядку і стали патрулювати місто. Чоловік не одразу мені про це розповів. Просто їхав вечорами зі зброєю. Я не спала, чекала його.

- Звідки у вашого чоловіка зброя?

- Рома був завзятим мисливцем. Він ніколи не служив в армії. А ось полювати любив з молодості. У нього були хороші рушниці. Завжди повертався з полювання зі здобиччю. Привозив і косулю, і кабана, і оленя. Але найсмачніше м'ясо виявилося у ... борсука. Дичину завжди готував чоловік. І робив це з величезним задоволенням. Задовго до війни Роман почав читати книги з виживання в екстремальних умовах, зайнявся рукопашним боєм. При цьому сам дивувався: "Не знаю, навіщо мені це потрібно". Все стало в нагоді ...

Коли ми дізналися, що в луганському аеропорту знаходиться 80-а десантна бригада, тут же почали їм допомагати. Ми з Ромою багато років тому стали прихожанами протестантської церкви. І коли пастор кинув клич, що потрібно готувати їжу, відвозити необхідне військовим, ми теж долучилися до цієї роботи. Чоловіки на машинах сторожили під'їзди до аеропорту, попереджали в разі небезпеки. Загалом, допомагали як могли.

- Страшно вам було? За чоловіка, за дітей?

- Страх з'явився, коли я побачила відео, зняте озброєними чоловіками з Росії. Кожен день в центрі міста ми молилися за мир в Україні. Цей момент одного разу зняли бойовики. Вони відкрито говорили, що приїхали в Україну постріляти. Знімаючи нас, що стоять на колінах, говорили: ". Он моляться наші мішені. Кого б вибрати?". Коли я побачила це відео, зрозуміла: дійсно, у нас війна. У цей час Роман разом з іншими чоловіками, в тому числі Темуром Юлдашевим, поїхали в місто Щастя, в школу міліції, де їх оформили міліціонерами. Так утворився добровольчий батальйон. Рома потім мені розповідав, що там, в Щасті, місцеві жителі їх обзивали бандерівцями. І повірити не могли, що чоловіки - жителі Луганська. Це був квітень 2014 року. Ми з дівчатами вже не жили вдома. Нас попередили, що можуть напасти ті, кому не подобається наша проукраїнська позиція. А одного разу зателефонував чоловік: ". Негайно їдь додому. Збери про всяк випадок речі". Я звикла його слухати. Поїхала в наш будинок. Спробувала щось зібрати. Але в голові була тільки одна думка: що за дурниця - куди бігти, навіщо? Поїхала з порожніми руками. А вранці мій номер набрав сусід: "У вашому домі вікна вибиті" ... Коли знову увійшла в наш будинок, жахнулася: речі розкидані, порвані наші сімейні фотографії. Я була в такому шоці від побаченого, що не могла збагнути, що робити. Металася по кімнатах,а людина, яка мене привезла, квапила: ". За тобою вже їдуть. Давай швидше". Загалом, я забрала тільки документи і трохи літніх речей. З тих пір ми з дівчатами і їздимо по Україні. Жили в Києві, в пансіонаті, який віддали переселенцям. Потім перебралися до Харкова - волонтери знайшли і оплачували нам житло. Старша дочка, Анна, їй зараз 18 років, навчалася в Луганському медичному ліцеї. Ми її перевели в київський такий же. Закінчивши його рік тому, вона вступила до університету. Їй складно було у всіх цих обставин залишатися однією в Києві. Півроку вона прожила сама. Тепер ми знову всі разом. А чоловік весь цей час воював.

Після арешту Темура Юлдашева Роман перейшов в батальйон "Дніпро-1". У його складі був і в Пісках, і під Маріуполем.

- Чоловік мало розповідав про війну, - продовжує Ірина. - Коли дзвонив, розпитував про дітей, про те, як ми влаштувалися, намагався вирішити наші побутові проблеми навіть звідти, з фронту.

У жовтні 2014 року Шухевич потрапив до дніпропетровського госпіталю, отримавши серйозну контузію. Після лікування і відпустки вирішив оформитися в 3-й полк спецназу. З ним пішли ще троє бійців.

- Під аеропортом група, в складі якої був і Рома, потрапила в засідку, - каже Ірина. - Вийти їм допомогли спецназівці. Хлопці почали спілкуватися, подружилися. Ось Рома і вирішив перейти в Збройні сили. Чесно кажучи, я намагалася його відговорити. "Може, вистачить вже воювати. Ти своє зробив?", - говорила. Але чоловік прийняв рішення. І сперечатися з ним було марно.
У складі 3-го полку Роман Бочаров прослужив більше року. І зарекомендував себе тільки позитивно. Повідомлення про загибель бійця вразило не тільки сім'ю Роми, але і тих, хто бачив його в боях.

- Самі хлопці мені розповідали, що Роман був командиром групи не за посадою, а по суті, - каже Ірина. - Він ішов на завдання першим і вертався останнім. Йому довіряли свої спини ті, хто знаходився поруч. Кажуть, він не одне життя врятував тим, що діяв розумно ... Чоловіка не стало 1 січня 2016 року. Він загинув від вогнепального поранення в Краматорську. Спочатку була версія, що він наклав на себе руки. Але незабаром почали розглядати і іншу: вбивство. Експертиза показала, що куля, від якої Рома загинув, випущена не з його зброї. Я не вірю в нещасний випадок. У Роми не було причин йти з життя. Ми з ним говорили в той день. Чоловік чекав 15-го числа - на цей день була призначена ротація. Він попросив дівчат написати, куди б вони хотіли з ним піти, щоб ні про що не забути, говорив, що чекає зустрічі зі мною ... Не було у нього ніяких думок про смерть.

- Коли ви бачилися востаннє?

- У жовтні я їздила до Роми в зону АТО. Він покликав мене: "Є можливість побути разом". І я тут же взяла квиток на поїзд. Сумувала ж за чоловіком, хотіла його бачити. Коли я приїхала, лила злива. А він чекав мене з трояндочкою в руках. І хоча чоловік не міг залишатися зі мною і ночами, ці кілька днів були чудовими ... Найбільше ми говорили про дітей, їхнє майбутнє. Рома дуже переживав, що у молодшої Амалії через переїзди, стреси з'явився псоріаз. Вона взагалі важко перенесла всі зміни в житті. Знову почала їсти з пляшечки, шукати соску перед сном ... Рома не міг кинути своїх коханих дівчат.

- Як дочки перенесли загибель батька?

- До сих пір не можуть змиритися з цим. Молодша тепер не відходить від мене ні на крок. Спить зі мною. Вона майже два місяці не знала про загибель батька. Я сказала їй правду після того, як вона наполегливо стала просити зателефонувати татові ... Середня, 13-річна Маша, дуже сумує за батьком. А старша ... Тепер Аня взяла на себе турботу про мене. Коли Роман пішов воювати, дочка поривалася йти слідом за ним - медсестрою. Але ми її переконали, що потрібно здобути освіту. Тоді вона вирішила - буду хірургом і тоді піду допомагати татові. Місяць після загибелі Романа Аня не спала. Дуже важко нам було змиритися, що ми залишилися одні. Але знімки чоловіка завжди були з нами, вони стоять в кімнатах. Зараз вже ми можемо нормально дивитися фотографії, згадувати кумедні історії ... Рома постійно з нами. Амалія час від часу запитує мене: "Мамо, а ми можемо зателефонувати татові на небо?"

Знаючи про проблеми сім'ї, про хвороби молодшої дівчинки, товариші по службі Романа шукали можливість відправити Ірину з Амалією на відпочинок. На їх заклик відгукнувся власник пансіонату "Якір" в селищі Щасливцево на Арабатській Стрілці Юрій Шкаликов, який активно допомагає бійцям і їх сім'ям. Незважаючи на пропозиції оплатити перебування сім'ї в пансіонаті на Азовському морі, Юрій прийняв Ірину безкоштовно. Його фраза вражає своєю простотою: "А які гроші допоможуть повернути цій родині батька?" Тільки за це літо Юрій і його дружина Олена безкоштовно оздоровили вісім сімей українських військовослужбовців, організовуючи для них крім відпочинку ще й поїздки до місцевих зоопарк і дельфінарій.

- Після тижневого перебування на морі псоріаз у Амалії почав зникати, - каже Ірина. - Юра возив нас на гаряче джерело, вода якого має цілющі властивості особливо при захворюваннях шкіри. В цьому році я не могла вирватися з роботи більше, ніж на тиждень. Сподіваюся, в наступному році приїдемо сюди як мінімум на два тижні. Юра з Оленкою вже нас запросили. Так поступово позбавимо Амалію від псоріазу. Юра чекав мене з двома старшими доньками. Але Ані потрібно було підігнати навчання, та й роботу вона знайшла на канікулах. Намагається мені допомагати. Середню фонд "Серця кіборгів" відправив до табору в Хорватію. Старша дуже переживала, як я перенесу поїздку на море. Дзвонила кожен день: "До цього ти тільки з татом їздила відпочивати, як себе почуваєш?" А молодша на пляжі постійно згадувала: пам'ятаєш, як тато мене підкидав? Коли я їй щось не купувати чи не дозволяю, відразу відповідає: "А тато би дозволив" ... За ці місяці без чоловіка я навчилася багато чому. Сама вже всюди пробиваюся. Як переселенці ми ніде нікому не потрібні. Коли переїхали до Києва, без грошей, без речей, бували дні, що у нас навіть їжі не було. Але знаходилися добрі люди, які підгодовували. Знайомі чоловіка взяли мене менеджером. Тому можу платити за орендовану квартиру. Пенсію по втраті годувальника я оформляла аж вісім місяців. Через те, що слідство все ще не завершено, не можу отримати компенсацію. Але чесно скажу: мені гроші не важливі. Я хочу дізнатися правду про те, що сталося з моїм чоловіком. Так як справа не просувається, пишу скарги до військової прокуратури і генеральному прокурору, з яким у Роми навіть є спільна фотографія. Може, хтось зверне увагу і візьме розслідування під свій контроль.

Коли Роман служив в батальйоні "Дніпро-1", до них приїжджав Юрій Луценко, який зараз обіймає посаду генерального прокурора України. Ірина написала йому лист, щоб він взяв під контроль розслідування вбивства її чоловіка.

Але зовсім недавно в нашому житті сталося справжнє диво. Анатолій Свирид, який створив фонд "Серця кіборгів", людина, яка пройшла Донецький аеропорт, полон, поранення, а тепер допомагає сім'ям бійців, приголомшив мене новиною :. "Нашому фонду передають десять квартир для сімей загиблих і бійців АТО. Одну з них ми вирішили передати вам ". Днями ми повинні отримати документи від двокімнатної квартири в Бучі, передмісті Києва. Все ще не можу повірити в те, що це правда. Так що Господь не залишає нас, посилає добрих людей, які нам допомагають. Без цього ми б навряд чи вистояли.

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв