Керівник експедиції «Ріка життя»: «Наша країна має таку чудову базу для заможного життя, але люди переважно загрузли в побуті»

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1243

З початком осені школярі всієї країни сіли за парти. І одним з перших завдань для них, буде розповісти як вони провели літо. Ми знаємо кількох олександрійців, яким точно є про що розповісти, хоч вони вже й давно завершили школу.

Цього літа наші земляки ініціювали і власне зреалізували унікальний патріотичний проект, присвячений 25-й річниці Незалежності України, що отримав назву «Ріка життя». Зміст проекту полягав у здійсненні пішохідної , туристично-краєзнавчої експедиції вздовж течії головної річки країни - Дніпра, від місця на кордоні, де він починає текти Україною і аж до моря. Більше 1100 км, 55 днів, 8 областей і 20 міст. За мету собі, команда «Ріки життя» поставила збір і популяризацію цікавої інформації про рідний край, його історію, культуру, природу, визначні місця і людей. Присвятивши більше півроку приготуванням і плануванню, мандрівники розпочали свою подорож в Міжнародний день Дніпра -2-го липня, а фінішували у Херсонській області безпосередньо в День Незалежності.

«Гречка» поспілкувалась з ідейним натхненником і керівником проекту – Сергієм Сердюком, щоб дізнатись більше про цю неймовірну авантюрну затію жителів Кіровоградщини та її результати.

- Пане Сергію, Ви чимало часу приділили плануванню своєї мандрівки і все ж чи були ситуації, коли все пішло не за планом?
- Так, і почалось це з перших днів. Біля кордону з Білоруссю в Чернігівській області, де розпочиналась наша подорож, ми зіштовхнулись з майже повною відсутністю мобільного зв’язку і інтернету. Подекуди, навіть в органах місцевого самоврядування не було жодного зв’язку, навіть в район не було як додзвонитись. Лише де-не-де можна було зловити мережу. А ми планували вести онлайн щоденник, передавати фото і відео матеріали журналістам, які працювали з нашою командою дистанційно. Відсутність мобільного зв’язку і інтернету також призвели до проблем з орієнтуванням на місцевості, тому що той маршрут, який ми собі проклали, потребував постійних уточнень. Подекуди, доріг вже нема, на їх місці болота і хащі.

 

- Сьогодні вже далеко не скрізь до берега Дніпра можна підступитись через приватну забудову, як ви виходили з цієї ситуації?

- Ми йшли необов’язково біля берега, а найкоротшим шляхом вздовж напрямку течії . Десь це були польові дороги, путівці, десь шосе, десь ярами і пагорбами, десь через місто. А бувало й так, що йшли непрохідними стежками. Тому відстань 1100 км - це лише довжина річки по фарватеру (найглибшому місці течії), а ми пройшли значно більше. Часом ночували просто біля берега, а могли іти віддалено від річки на кілька кілометрів.

- Ви йшли зі своїм сином, це була від початку ваша спільна ідея, чи хтось когось долучив? Чи щось змінилось у ваших стосунках за час подорожі?

- Від початку ідея була моя. Але сину це було теж цікаво в інформаційному плані, оскільки він вчиться на факультеті журналістики. Він сказав, що такі речі бувають раз на все життя і одразу захотів брати участь. Це дійсно безпрецедентна ініціатива. Були звісно різні подібні переходи – люди ходили вздовж кордону, релігійні різні ходи та ін.. Наша мандрівка була патріотичною, ми пройшли всю країну з півночі на південь.
Син вже більше трьох років вчиться в Києві і ми не живемо разом, хоча звісно спілкуємось. Тому це дуже цінно провести два місяці з дорослим сином в екстремальних умовах. За цей час звісно ж розкрились якісь нові якості в нас обох. Я від початку дуже хвилювався як син це витримає, бо до цього в такі походи він не ходив. А це і фізичне навантаження, і спека, і дощі, і побутові незручності. Але вже в другій частині подорожі він навіть ішов попереду мене. Проявилось його вміння орієнтуватися на місцевості. Від початку я брав цю функцію на себе, але я орієнтувався по військовим картам 80-х, а він почав використовувати більш сучасні технології, своє чуття і тому постійно підказував нам як треба іти і дійсно знаходив найкоротший шлях. Загалом я побачив в ньому вже не свого маленького сина, а партнера на якого можна покластися, зрозумів, що це доросла, самостійна людина.

- Від початку до кінця у вас в команді було 5 чоловік, а чи були ті, хто долучався на якийсь час?

- Від початку і до кінця нас, тих, хто власне йшов, було троє. Два інші члени команди були дистанційно долучені - це журналісти, які писали репортажі, вели сторінку у фейсбуці. У Запоріжжі до нас приєдналась дівчина, яка пройшла з нами 12 днів. Микола Середенко зі Світловодської РДА пройшов з нами свій район – трохи більше 2 діб. І ще більше 60 осіб з нами пройшли від кількох сотень метрів до декількох кілометрів, розповідаючи про свої села і міста, просто за компанію.

- Як ви вирішували питання з логістикою, ночівлею?
- Від початку план був таким – ми ночуємо в палатках біля населених пунктів, а у великих містах зупиняємось у знайомих. І більшість часу цьому плану слідували. Ми радились з органами місцевого самоврядування де краще розбити табір і вони відгукувались, радили, за що ми їм вдячні. Нам всюди допомагали інформаційно , заряджали наші телефони і техніку та ін.

- 55 днів у поході це досить виснажливо, чи були моменти, коли здавалось, що не дійдете?
- У досвідчених туристів найважчий період – це 3-й - 4-й день, це переломний період, найтяжчий, але після цього відкривається друге дихання. Вже на сьомий день нам стало зручно спати в наметах. Спершу було чути всі звуки, вітер, комахи, холодно. А потім вже хочеш спати і спиш. На 10-й день рюкзак стає другою шкірою - ідеш і не відчуваєш його ваги.

- А як ви харчувались у дорозі?
- У нас була газова горілка, ми все готували на ній. Зрідка палили вогнище. Готували з магазинних напівфабрикатів і домашніх заготовок. Я наприклад, приготував перед походом сублімоване м'ясо , повністю висушене. Воно не втрачає своїх поживних і смакових якостей, а по вазі з 5-6 кг виходить 500-600 гр. Все одразу ми з собою не несли, нам періодично приходили посилки через Нову Пошту. Овочі купували по дорозі. Також в місцевих магазинах по дорозі купували хліб і воду. Тому більшість шляху наші рюкзаки важили близько 20 кг, а після магазину, коли вже йшли на місце стоянки вага рюкзака могли збільшитись на 5 кг.
Зранку ми готували вівсянку і чай – щось легке, бо треба йти, спека. За порадою члена нашої команди лікаря травматолога Ігоря Бадіона, під обід ми їли щось солодке. Він казав: «Треба глюкоза» і ми купували соки, лимонад, булочки. А вже ввечері у нас був основний прийом їжі - готували щось істотне. Може в повсякденному житті не зовсім правильно, так харчуватись, але всі члени нашої команди завершили шлях більш стрункими.

- Що вас найбільше вразило за час подорожі? Зараз ви вже кілька днів як повернулись додому і щось може встигли переосмислити?
- Так зараз вже іншими очима якісь речі сприймаю. Мене вразила наша величезна країна.
Вона дійсно дуже, дуже велика! Три кліматичних зони: ліс, лісостеп і степ.
У нас дуже добрі і чуйні люди скрізь. За час подорожі, у нас ніколи не було побутових якихось конфліктів, всі зустрічали доброзичливо і так само проводжали. Були звісно ж ті, хто не розумів для чого ми це робимо, крутили пальцем біля скроні, жартома пропонували ключі від авто чи підвезти. Вразили водні і загалом природні багатства. Наша країна має таку базу для заможного життя. Тим більше дивує, що люди вздовж всього нашого шляху зайняті простим виживанням як на півночі, так і на півдні. Люди не цікавляться політикою, загрузли в побуті, не переймаються самовдосконаленням, розвитком. Природа гарна, ресурси, але чогось бачте бракує. Ми сподіваємось, що ось такі, подібні до нашої акції будуть потроху розбурхувати і щось змінювати у сприйняті людей. Ми, учасники експедиції, вже змінились. З походу не повертаються такими як йдуть туди. Кожен змінюючи щось у собі, зрештою зможе змінити нашу країну.

 

- Зараз ви систематизуєте зібрані матеріали, а коли плануєте презентувати свої напрацювання?
- Сподіваємось, що через два місяці. Перед нами великий фронт робіт. Будуть і відеоролики, і фото, і інтерв’ю з цікавими людьми, яких ми зустрічали. Такими, наприклад, Микола Орищенко зі Світловодська. Колишній головний інженер заводу, якому 69 років, але його життєвій енергії можна лише позаздрити. Він переніс операцію на серці, але не сидить дома, ходить на яхті і дуже життєрадісний. Я ще хочу описати своє бачення про нашу експедицію у книзі. Ще буде рейтинг місць для відпочинку на Дніпрі, їх плюси-мінуси. Все це буде поки що в електронному варіанті, але якщо знайдеться хтось, хто профінансує паперовий варіант ми звісно будемо лише раді.

Спілкувалась Олена Горобець

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв