Сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує націю, — це Шевченко

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 2132

Луцький фотограф і мандрівник Руслан Теліпський хоче зібрати повну колекцію світлин пам’ятників Кобзареві у світі.

Коли дізналася про незвичайне захоплення 32–річного лучанина Руслана Теліпського, перше, що спало на думку: «Невже серед нашої молоді є ще такі?!». Він не просто вивчає Шевченка, а ще й збирає по всьому світу фотографії його монументів, стел, погрудь, меморіальних дощок. Уже десять років подорожує світом і Україною, поповнюючи свою «Монументальну Шевченкіану».

У колекції Теліпського — понад 500 власноруч зроблених світлин із меморіальним зображенням Кобзаря з усіх міст і містечок України та з понад двадцяти країн Європи, Азії та Америки. Мандрівний дослідник–шевченкознавець мріє відвідати всі місця та створити електронний каталог i видати ілюстровану книгу–довідник. Його фотошевченкіана експонувалася у багатьох країнах світу — понад 30 виставок, лише в Канаді їх було 12. Окрім того, він активний громадський діяч, був членом оргкомітету встановлення пам’ятника Шевченку в Оттаві (2011) і нині діючого у Ризі. У 2008–му до 17–ї річниці української Незалежності організував пішу ходу з Луцька до Канева під назвою «Тарасів дороговказ». Тоді Руслан, мандруючи пішки Україною понад місяць, як колись мандрували лірники й кобзарі, пройшов територією дев’ятьох областей України, «намотавши» власними ногами понад тисячу кілометрів. У Теліпського є бажання повторити таку акцію в 2014 році з більшою групою однодумців.  

 «У мене тепер кожен населений пункт асоціюється з пам’ятником Шевченку»

www.gre4ka.info - Інформаційний портал Гречка. Сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує націю, — це Шевченко

Сьогодні в Україні практично немає жодного міста чи містечка, де б не побував Руслан Теліпський. І скрізь він вишукував скульптурні зображення Шевченка.

— Зараз я планую побувати передусім у маленьких селах, куди не так і просто добратися. Це, в основному, Івано–Франківська та Тернопільська області, — розповідає Руслан. — До осені мене часто можна буде зу­стріти з наплічником та фотокамерою i в інших куточках України. Інколи по кілька днів доводиться витрачати, щоб потрапити в те чи інше місце. Обліку пам’ятників Шевченку в нас ніхто не вів і не веде. Скільки їх нині є, в якому вони стані — невідомо. Чимало поруйновано часом і недбалістю. Здебільшого пам’ятники руйнуються, бо виготовлені з неякісних матеріалів. Деякі взагалі зникли, бо потрапили разом із землею, на якій стояли, у приватну власність. Зустрічав чимало занедбаних монументів, довкола яких замість квітів валяються порожні пляшки. І як приємно бачити в маленькому селі чи містечку пам’ятник, хай скромний, але доглянутий. На матеріалах «Монументальної Шевченкіани» можна вивчати українську історію.

У мене тепер кожен населений пункт асоціюється насамперед iз пам’ятником Шевченку. На даний момент скульптурна Кобзарева спадщина, без перебільшення, найунікальніша. Ніде більше у світі не увіковічували одну й ту саму людину різні скульптори в різні часи так по–різному, нерідко — діаметрально протилежно. За віком митці відтворювали Тараса і немовлям разом зі своєю матір’ю, і чотирнадцятирічним підлітком, і в образі молодого чоловіка, повного енергії та творчої наснаги, і звісно, в старшому віці. За сферою діяльності й соціальним статусом його зображували поетом, мислителем, філософом, кобзарем, художником, пастушком, кріпаком, римським патрицієм, борцем проти соціального та національного гніту, повстанцем–революціонером чи солдатом. Окрім того, раніше монументальна радянська пропаганда наділяла Шевченка рисами запеклого атеїста, а в новітній час можемо спостерігати вже його сакралізацію: існують скульптурні зображення у вигляді апостола, янгола, Мойсея, ба, навіть на кшталт самого Ісуса Христа, що відлітає у небокрай! У часи радянського соцреалізму Кобзаря зображали переважно понурим, кволим, сумним дідусем, хоч йому не було навіть п’ятдесяти. Здебільшого у смушевій шапці й кашеміровому пальті. Такий одяг носила тоді в Петербурзі саме українська інтелігенція, і це було досить модно на той час, це був спосіб чимось вирізнитися на загальному тлі. А в 20–х роках минулого століття цей одяг перетворився на класово–робітничий. Хвиля масового штампування таких пам’ятників почалася у 60–х роках до 150–річчя Кобзаря, яке святкувалося з великим розмахом. Тоді «Заповіт» було перекладено на 200 мов світу.

Тоді ж було встановлено пам’ятник Шевченку і в Москві. Саме у розпал Карибської кризи, коли Хрущов направив свої ракети на Кубу. Коли у СРСР дізналися, що американці разом iз вільною української діаспорою збираються встановити Шевченка у своїй столиці, радянські вожді вирішили втерти носа американцям і тут. Тому дали команду зробити пам’ятник Шевченку й встановити його будь–що раніше, ніж американці. Його виготовили за півроку і таки випередили США — урочисто відкривши на два з половиною тижні раніше. Натомість відкриття вашингтонського Кобзаря зібрало понад 100 тисяч українців, котрі з’їхалися з багатьох країн світу! Такої кількості людей ніколи не збиралося на відкритті монументів в Україні. Вражаюче!

«Монументальні зображення Кобзаря є у 38 країнах світу»

— Скільки, за вашими підрахунками, є монументів Кобзарю у світі?

— Приблизно 1200. Але за кордоном, враховуючи меморіальні дошки, лише близько 130. Це також дуже великий показник. Його монументальні зображення наразі є у 38 країнах світу. У Росії такою пошанованою особистістю, яка асоціюється з країною, є Пушкін (50 країн), у Польщі — Папа Римський Ян Павло ІІ (45 країн). До речі, в Україні маємо понад 100 пам’ятників Пушкіну, натомість Шевченко в Росії представлений лише 30, а якщо брати пам’ятники у класичному їх розумінні, то таких лише 10. За масштабністю монументального увіковічення в інших країнах світу Шевченко входить у чільну десятку. Серед таких видатних світових постатей — Христофор Колумб (38 країн), Жанна д’Арк (30 країн), Симон Болівар (40 країн) та інші.

www.gre4ka.info - Інформаційний портал Гречка. Сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує націю, — це Шевченко

www.gre4ka.info - Інформаційний портал Гречка. Сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує націю, — це Шевченкоwww.gre4ka.info - Інформаційний портал Гречка. Сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує націю, — це Шевченко

www.gre4ka.info - Інформаційний портал Гречка. Сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує націю, — це Шевченко

— А чи треба нам стільки пам’ятників Шевченку? Таке питання не раз доводилося чути. Поскидали Леніна з постаментів, а на його місці встановили Тараса, подекуди лише голови помінявши. Може ліпше вивчати його літературну спадщину, читати й перечитувати, аніж ідолозувати?

— У кожному місті, у кожній країні є свої лідери — постаті, гідні пошанування у монументальному прояві. У США пам’ятник Вашингтону є у кожному великому місті. Гарібальді — у кожному італійському місті обласного масштабу, Ататюрка — в Туреччині, і таких прикладів я можу навести безліч. Я б не сказав, що у нас занадто багато пам’ятників Шевченку. Сьогодні є області, де Ленін пошанований більше, ніж Тарас Григорович, де пам’ятників вождю світового пролетаріату — 100, а Кобзареві — лише близько 40, і це навіть не схід України, а Полтавщина! Найбільше монументальних зображень, звичайно, на Західній Україні, де Кобзаря особливо шанували. Лідерами є Івано–Франківська, Львівська та Тернопільська області — на них припадає майже половина пам’ятників усієї України (разом понад 500). Така щільність обґрунтовується бажанням передусім сільських громад встановити у себе пам’ятник, деякі села мають навіть по два монументи. А, до прикладу, в Луганській області, у Криму — лише по 10. В Донецькій, Закарпатській, Вінницькій, Миколаївській, Херсонській областях, а також у моїй рідній Волинській встановлено менше 20 монументальних зображень Кобзаря у кожній. Погодьтеся — 200 пам’ятників у Львівській і лише 10 — у Луганській, при тому, що кількість населення цих областей майже однакова (2,5 мільйона і 2,25 мільйона осіб, відповідно), — не порівнювано. Але якщо поглянути на скульптурну спадщину пам’ятників Кобзаря як на фактор нашої духовної незнищенності чи піднесення національної самобутності, то скажіть, де патріотично виховуватиметься передусім українська молодь?

ДУМКА З ПРИВОДУ

— Сьогодні в Україні точиться війна пам’ятників. На Сході намагаються руйнувати Леніна, натомість на Заході у відповідь почали знущатися над монументами Бандери й Шухевича. Як тут знайти компроміс?

— Погодьтеся, це нонсенс — вшановувати людину, яка була катом українського народу. Леніна треба виставляти лише в музеях або в спеціально створених монументальних парках на кшталт тайванського міста Таоюань (зібрані з усього острова пам’ятники лідерам Гоміньдану на чолі з диктатором Чай Кайші) або литовського містечка Друскінінкай (де неподалік розташувався парк Грутас, до якого звезли велику кількість монументів різним комуністичним вождям, збудованих у Литві в радянську епоху). Окрім того що вони вносять національну ворожнечу та напругу в суспільство, так ще й слугують гарним доходом у бюджет міста. Не так давно мені довелося побувати у Македонії. Маленька країна, площею майже як Волинь. За добу своєї сучасної державності, тобто впродовж останнього десятиліття, македонці встановили лише у своїй столиці — Скоп’є — близько 50 пам’ятників своїм національним героям, яких сусідні болгари і серби вважали і, може, досі вважають не героями, а терористами. Бо вони боролися проти них за незалежність своєї маленької країни. Через сто років, коли Македонія таки стала незалежною, вона віддала шану тим героям, які боролися за неї. Ми маємо брати приклад з цієї маленької і гордої держави. Не можна допускати, щоб нам писали історію інші держави. Наша історія така, яка є. До речі, сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує націю, — це Шевченко. Його не можна маргіналізувати. Його не може приватизувати жодна політична сила. До Кобзаря треба йти без партійних прапорів. Наша історія кувалася більше словом, ніж шаблями. Шевченкове слово закликає нас не розмінюватися, а скрізь, де б не був, репрезентувати себе українцем. Через мову, через культуру. І почуватися самодостатньою нацією, яку ніхто не може принижувати, як принижували українців у часи Тараса, коли простого українця пани могли обміняти на гончих псів.

Р.S. Руслан Теліпський відкритий до співпраці та пропозицій. Він шукає партнерів та спонсорів, щоб до 200–річчя з дня народження Тараса Шевченка провести нові патріотичні акції, гідні Кобзаря, а також фотовиставки і лекції в Україні та за кордоном. А ще він збирає вірші про пам’ятники Кобзарю. Однодумці можуть зв’язатися з дослідником за електронною поштою: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. чи написати лист у блозі: kоbzarуk.livejournal.com або за адресою: Луцьк, 43020, а/с — 20.

Ніна РОМАНЮК

першоджерело: Україна Молода

Увага, застереження щодо авторського права: Фото надані спеціально для "Гречки" . Будь-яке відтворення та використання фотоматеріалів без письмового дозволу автора заборонено.

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
0 # snaiper 01.05.2013, 13:54
Случись чудо и Шевченко окажись в нашем времени,полагаю регионалы его бы давно уничтожили.
Цитата
 
 
+1 # Links Radar 29.04.2013, 16:48
Маємо кілька листівок з пам'ятниками Шевченка, які подарував колись Руслан. Після знайомства з його роботами став уважніше придивлятися до пам'ятників Шевченка і інших історичних осіб.
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв