Ольга Герасим’юк: «Те, що ви у Кіровограді робите, це приклад для Києва»

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1184

У неділю мала побувати у київському Ботанічному саду, де проводили святкування Міжнародного дня матері, мали нагоду кіровоградські дітки з особливими потребами. Без смокінгів і ділових костюмів на заході побували і персони VIP.
Пані Ольга Герасим’юк супроводжувала кіровоградських діток протягом усього свята. Вона активно закликала усіх присутніх до участі в акціях та увіковіченні маминого імені. «Гречка» не втратила шанс задати їй кілька питань.

www.gre4ka.info - Інформаційний портал • Пані Ольго, що для вас означає слово «мама»?

- Мама в мене в житті фактично все вирішує напевно. Тому що я схожа на маму, моя мама схожа на свою маму, бабуся схожа на свою маму. Словом, у нас по материнській лінії передаються усі цінності нашого роду. І чим старшою робишся, тим більше в собі маму впізнаєш. Вона настільки беззавітно трудилася, вона завжди виховувала дітей, вона вчителька. Мама ніколи не мала часу на спеціальні якісь лекції, спеціальні виховні години виділити. Просто мені було важливо, що вона поряд. І так як вона живе для мене було більше виховною годиною, ніж якісь будь-які інші спеціальні «заняття».

• Як часто взагалі ви відвідуєте такі заходи, де беруть участь саме дітки з особливими потребами?

- Стараюся бувати скрізь. Я багато прожила на світі, я багато чого бачила і скажу, що нічого важливішого за дітей, напевно, немає. Ми всі були дітьми, ми всі починали з того, що були ось такі: хороші, добрі,нічого поганого не робили, окрім того що трішки балувалися (сміється – Авт.) І якби ми всі такі і виросли, отакі як вони, то був би напевне ідеальний світ. Сьогодні це вже 14 День матері в Україні і ГО «Громадська варта», до якої я належу, разом із депутатами Верховної ради, які представляють усі фракції, із Ботанічним садом вирішили, що це буде чудово посадити тут квіти, бо вони є символом життя, що проростають, сказали особливі слова. Сьогодні тут є дітки з Кіровограда, які мають особливі потреби. Ми думаємо, що їх більше треба привозити. Бо так по вулиці ходиш і нібито в нас немає діток на візочках, наприклад, так само як і дорослих. Сьогоднішньою акцією ми хочемо підняти та урівняти їх можливостях з іншими, щоб вони разом з нами посвяткували, посадили з нами квіти, щоб вони мали тут гарний день. І мені здається, що кращого свята для мами – бачити своїх дітей щасливими – немає.

• На вашу думку, чи може кожна людина зробити щось, щоб такі особливі діти стали у своїх правах і можливостях такими як усі?

- Я взагалі прихильник теорії малих справ. Коли ти сьогодні зробиш один пандус, а твій сусід зробить другий, а хтось третій, то вже їх буде багато, то вже потім їх уся країна буде робити.

• Чи є особливі діти у вашому житті поза роботою?

- Багато. Я намагаюся допомагати дітям хворим на СНІД, які покинуті батьками, намагаюся допомагати сиротам. А так індивідуально, то маю різні зв’язки із сиротинцями, як журналіст допомагаю. Я допомагаю також дорослим, які допомагають цим дітям. Дуже важливо, щоб на шляху такої дитини опинився хтось, хто захоче як не взяти його до себе, то просто для нього щось добре зробити.

• Питання до вас як журналіста. Не секрет, що соціальна тематика є сьогодні не найактуальнішою темою і навіть далеко не прибутковою. На вашу думку, як варто висвітлювати такі події, щоб матеріал привабив і читача, і, можливо, потенційного спонсора?

- Життя ніколи не є прибутковим. Його показувати, я думаю, це найпочесніша справа для журналіста. Як зробити так, щоб було цікавіше наше ж життя розказане чи показане по телевізору залежить від того, як ти сам до цього ставишся. Якщо дуже хочеш, щоб на це хтось звернув увагу, то знайди особливі слова. Знаєте, політика це одне, спорт, звичайно, всі дивляться, але щоби хтось сів біля телевізора і подивився чиюсь історію, це дуже залежить від того, хто про це розповідає. І щоб ця розповідь була не про себе, а про ту людину.

• Чи необхідна тоді ота нотка жалості, надмірної емоційності?

- Не жалість треба, а розуміння і вміння чути. Це має бути дуже емоційно, але це не сльози типу «оой, як мені тебе шкода», а має бути з повагою до людини.

• У Кіровограді ширяться думки, що у мегаполісах і закордоном простіше створити умови для перебування таких людей на вулиці. Як із цим справа у Києві?

- У Києві теж небагато таких можливостей. І взагалі це жахлива історія, тому що я вже казала, що коли ти ходиш містом і не бачиш таких людей, то це означає лише те, що в них немає можливостей вийти на вулицю. У маленькому місті якраз громада ближче, там знають одне одного краще. Я сама з невеличкого міста родом. І я думаю, що якщо в мене низенька лавка з’явиться, щоб туди сів пенсіонер або інвалід, то це вже приклад. І тому оце, що ви у Кіровограді робите, то це приклад для Києва. І те, що ви приїхали сюди, то це є прикладом для усієї столиці. Ви взагалі представляєте усі регіони України сьогодні.

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

Спілкувалась Світлана Дубина

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв