Виховання кіровоградських скаутів: інтерв’ю з Романом Бойком (ФОТО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1975

Пам’ятаєте літні табори свого дитинства? Горн, з нутрощами вивернуті крани душових кабінок, столовка (нічого казати, таки смачна) та милий вожатий-очкарик… Що б не робив, як не вмовляв, - загін продовжує спізнюватися на зарядку і під самим вікнами директора ви знову проходите не у колоні, а млявим ходом потомлених на сонці корів…

Але є ще інші табори, скаутські. Про них ми й вирішили поговорити з кошовим отаманом Кіровоградського коша УДЮТ «Січ» імені героїв Холодного Яру Романом Бойком, тим паче, що й привід знайшовся хороший – 25 липня світ відзначав день заснування скаутського руху в США.

- Чи можна вважати радянську систему літніх оздоровчих таборів та загалом піонерського руху нашим аналогом скаутського руху на Заході?

 

- Якщо відкинути ідеологію і взятися розглядати тільки «кістяк», тобто, принципи організації дитячого колективу, - напевно погоджусь. Так і є. А чітко прописаним все це стало ще на початку ХХ століття завдяки британському полковникові Бадену Пауеллу. Саме йому і було доручено виховання нового покоління воїнів імперії в умовах повсюдної урбанізації.

Виховний ефект запропонованої Пауеллом системи досягається через виривання дитини із звичного їй середовища, стимулювання ситуації мікростресу, під час переживання якої вона відкривається впливам ззовні. Зникає застережливо-критичне бачення реальності. До речі, цією штукою користуються й організатори релігійних сект та колоній їхніх неофітів. І тренери психологічних студій також. Проте ми якраз тримаємось позитивного полюсу. Розумієте, шкільні балачки про шкоду паління аж ніяк не застерігають молодь щодо цього заняття, скоріше навпаки – підбивають «зробити на зло». Інша справа – скаутський табір. Цілий день діти знаходяться серед природи – виконують якісь господарські доручення, розважаються, проходять випробування, - а надвечір, коли всі уже добре потомилися і охоче займають свої місця біля вечірньої варти, можна починати спілкуватися про щось серйозне, вкладати думки на підготовлений грунт. Саме той момент! 

Роман – надзвичайно приємна і проста у спілкуванні людина, з характерною округлістю фігурки. «Бо є кому обходити, смачно годувати» - подумає хтось і матиме рацію. Що казати, чоловік він сімейний, справжні патріарх. Принаймні двоє з його трьох білявих бойківчат вже товчуться коло польового казанка з наваристою юшкою.

- Наша організація, – дитячо-юнацьке товариство «Січ», - нещодавно ввійшла до світової структури скаутського руху. Відбулося також об’єднання деяких подібних українських організацій під одну парасольку всіх скаутів України. Насамперед, це СПОК (Спілка піонерських організацій Києва), «Пласт», «Січ», та кілька регіональних утворень. Проте є чимало скаутських організацій, які поки що не ввійшли до складу НОСУ (Національної організації скаутів України), а через неї – і в широкий канал міжнародного скаутингу.

- Ви вже згадали, що виникненню скаутського руху передувала гостра соціальна і політична необхідність. Що це були за обставини? Чи є у скаутів свої незмінні традиції, які були закладені саме в ті далекі часи?

- Ви знаєте, що на початку ХХ століття Великобританія була метрополією, індустріально потужною державою, що мала торгівельні зносини усім світом. Колонії необхідно було постійно контролювати, адже вони постачали дешеву сировину для промисловості. І домашнім хлопчикам, викоханим на пудингах та партіях післяобіднього крокету, з тонким, хвилюючим розумінням поезії, це було явно не по силам… Хай би що собі не фантазували про благородне ремесло вояка! Зрештою, кілька реальних «обломів» примусили покінчити з усіма фантазіями. Почалася агло-бурська війна. Для довідки пояснюю, бури – це нащадки голландських переселенців у Південній Африці, що набралися з колишніх в’язнів та різного «декласованого елементу». Їх якраз виховували природа і батьки з «темним минулим». Відтак, досить скоро навчились повертатися на всі боки, хитрувати і проявляти кмітливість; були вправними плавцями, знали, як і на дерево видерись, і як ножем орудувати та розводити вогнище, стріляти, полювати, спати просто неба… Так-от, коли англійцям вдалося пройти весь континент, встановивши свою владу майже скрізь, купка голландських фермерів раптом показала дуже не слабкий опір. Все просто. Діяли, як партизани – ефективно й непомітно. Червоні кітелі англійців та шикування «під лінієчку» фактично перетворили їх на зручні мішені для супротивників. Чимало хлопців покосила не війна, а звичайні болячки типу кишкових інфекцій… Виникло питання: що ж робити далі? Червоні кітелі замінюються на форму кольору хакі, до комплекту додається наплічна хустка – щоб затуляти носа та рота на випадок пилової бурі; сьогодні це вже просто обов’язковий атрибут костюму будь-якого скаута. Каблучки-затискачі, за допомогою яких цю хустку фіксували під шиєю, замість робити звичайний вузол, додатково використовували в рукопашному поєдинку… Аби удар виходив більш болючим. Окрім комплексу необхідних навичок життя серед дикої природи, полковник Пауелл включає до курсу і свою систему заохочень і покарань, а також перехідних обрядів-посвят (ініціацій), які допомагають стабілізувати колектив скаутів, тобто, - об’єднати всіх його учасників у тісній взаємодії. Зі своєю першою набраною групою хлопчиків він на якийсь час поселяється на острові і вчить всього, що слід…

- З якого віку можна віддавати дітей у скаути? Чи для всіх це товариство є однаково корисним?

- Відповідно до міжнародного стандарту вашій дитині має виповнитися повні 11 років, коли вона вже може спокійно перебути кількаденну розлуку з рідними. На цей час припадає етап формування світогляду, відтак, – вкрай важливо не проґавити момент і вчасно посіяти добре зерно. Адже першою чергою, як батьки, ми маємо постачати своїй державі патріотів, людей вольових і фізично розвинутих, що цікавляться можливостями навколишнього світу, активно добуваючи своє місце під сонцем. Тож і робіть так, аби в майбутньому не мати проблем з криміналом, як і з маргіналами теж… Ну, знаєте, є ще «колоритні персонажі»: валандаються по району – на спортивках вже матня протерлася, пивасик, і ні тобі сім’ї, ні роботи путньої, бо йому «давно все по фіг»!.. Сам для себе живе. А нащо нам такі громадяни?
Нерідко колись сором’язливі або й просто не дуже ініціативні хлопці чи дівчата, відбувши свій перший скаутський табір, відверто починають «качати права» у себе в школі: акцентують свою належність до нації, запроваджують моду на щось, потроху вводячи всіх «у тему», і навіть пресують поганих хлопців… За цигарки там, зірваний урок чи вчительську безпорадну істерику. Тому що на одній інтелігентності далеко не заїдеш – іноді не завадить знати, з якого боку чи руки краще заїхати кривднику в морду! Так-от. Кажу вже, як є, по-простому.

Між скаутами заведено давати один одному нове ім’я або псевдо. «Звір», «Хміль», «Чуб», «Мишка», «Вітер» - ці словечка щільно, як за смужкою взуттєвого клею, лягають на потилицю свого носія, і частенького склацують навіть у позатаборовій обстановці.

-Ми не відхрещуємося від того, що певна складова мілітарної культури, зокрема, вимоги чіткого підпорядкування та дисципліни, а також обрядів статусних переходів, властива скаутському руху. В армію юнак потрапляє духом, потім стає черпаком, потім кабаном, потім дідом, і, зрештою, цей шлях уривається на щасливій відмітці «дембель». У нас є аналогічна вертикаль: жовтяк («желторотик» російською (Авт.), сокіл, джура та козак.

Тепер трохи негативу. Так, в історії скаутства не обійшлося і без сторінок публічної ганьби. Наприклад, у США свого часу спалахнуло кілька гучних скандалів на тему педофілії. Передумови до цього справді є: напівзакрита організація елітарного типу – всі мають однакові умови для вступу, проте далеко не всіх залишають; плюс зовнішня обстановка – все-таки на деякі віддалі від цілого суспільства, а з дорослих – одні тренери-ватажки… Щодо України – нічого такого не чув.

- Чи є певні категорії дітей, із якими важко працюється?

- Та є. На жаль. Важко працювати із дітьми, що змалку вилучені із нормального режиму дня, взагалі нечасто бачать батьків, відтак, - рано навчилися самі себе бавити… Звичайно ж, за допомогою електронних іграшок. Я пам’ятаю одного хлопця. Проситься додому – мнеться чогось і з від’їздом підганяє. От я його відвожу, а дорогою питаюся, - що ж не сподобалось. «Та я щось так давно «В контакт» не заходив, - тре потилицю. Тому ми дозволяємо користуватися такими речами по мінімуму. Телефони - тільки для розмови з батьками один раз на день. Багато кому важко приймати наш розпорядок і правила поведінки; вважають, на них серйозно тиснуть, позбавляють свободи. Як правило, через добу ситуація кардинально змінюється. Їх вже реально пре!... Від процесу виконання доручення, роботи у групі. На хвилі ентузіазму дають навіть більше, ніж ти від них очікуєш. А ще коли дівчата в таборі гарненькі є – все-таки хочеться випендритися, показати себе з кращої сторони! А ще коли починають відкривати себе творчі натури! .. Одним словом, дуже приємно за всім цим спостерігати.

- Скільки дітей зазвичай збирається на одні зміні січового табору?

Усього десь чоловік десь 60, з них близько 30 відсотків – тренери. Це, між іншим, обов’язкова вимога. Студенти педуніверситету, дехто із колишніх скаутів, у тому числі й сімені пари... Так на одного дорослого припадає 5 дітей. Колись від виконкому до нас прикріпили одну групу спортсменів. Хоч і спортсмени, до випробувань та дисципліни ніби звиклі, теж почали скаржитися на утиски. А під вечір вони всі банально понапивалися. Тренер їхній теж. Хто не хотів пиячити, просилися до нашої ватри. Скаргу в райвно чогось накатали. Диваки, одним словом. Не хочу і згадувати.

- Як добути собі їжу в лісі, маючи в руках тільки одну коробку з сірниками?

- О, та це ж знамените скаутське випробування, «Три пера» називається. Ніколи не чули? Розказую. Ви можете проти його, щоб здобути особливу відзначку. Скаути вважають її дуже статусною. На це витрачається рівно три дні. Першого дня мусиш нічого не їсти, другого – відмовитися розмовляти з будь-ким, а ранком третього дня йдеш у хащі щось вполювати собі на харч. Із припасів дозволяються: три сірники (разом із коробкою), шматок хліба, шматок сала, ніж та невеликий відрізок мотузки. Ранком наступного дня показуєш якісь залишки від з’їденої дичини тобою – пір’я, рибний кістяк, шматок вовни і т. д. У мене немає цієї відзначки, але знаю одну відому кіровоградську журналістку, яка її здобула. До речі, її батько теж був скаутом.

Кіровоградські скаути не полишають спілкуватися між собою навіть після одруження та народження дітей, хіба що відходять «на лаву запасних» десь на 2-3 роки. Чимало гучних народних гулянь та забав останнього часу (купальське свято на Миколаївському пляжі, вечорниці на Андрія (НК «Вільвет»), гаївки на Козачому острові (парк Пушкіна, поблизу 4-ої школи), фестиваль «Дика груша» (с. Овсяниківка) відбулося саме завдяки їхнім невсипущим старанням, звички ворушитись а інфікувати всіх оточуючих своїм ентузіазмом.

- Назвіть кілька найбільш «ходових» страв польової кухні скаутів.

- На таборах готуємо пляцики. Записуйте рецепт: печиво перетирається і змішується з кукурудзяними пластівцями; утворену масу заливають певною кількістю згущівки і знову виминають та перемішують. Далі з цього ліплять солодкі картоплини пляциків. А під час свят та фестивалів «ходовими» є традиційні страви-одноденки – козацький куліш, рибна юшка, борщ.

- З якого моменту можна напевно відносити себе до справжніх скаутів? Що для цього необхідно зробити?

- Спершу необхідно пройти три місяці випробувального терміну. Ми придивляємось до кандидата, намагаючись виявити всі його потенційно корисні вмілості, становище, якого зазвичай тримається у дитячому чи підлітковому колективі. Причому зовсім не обов’язково вміти добре куховарити чи, скажімо, розколювати колоди на дрова. Люди з багатою уявою, талановиті розповідачі, художники, музиканти та фокусники теж дуже цінуються. Інший шлях – перебування у повноцінному таборі. Із ночівлею у наметі, без ніякої електрики, проте в незмінному товаристві комарів і кажанів. Ще може бути якась сільська хата – по 20 чоловік на підлозі однієї кімнати. Але це вже вид зимового табору. Січовиком можна стати, відбувши три табори. На виході отримуєш звання жовтяка. Соколом називають добре підготовленого скаута, який все знає про історію і традиції своєї організації, добре показав себе у таборових стоянках, походах, сплавах. Джура відзначається вміннями керівника, а козак – почесне звання для ветеранів, які залишаються повноцінними учасниками «Січі», не зважаючи на сімейні клопоти чи завантаженість на роботі.

- У чому насамперед мусить відмовити собі дівчина, збираючись до скаутського табору?

- Інші скаути забороняють брати з собою косметику, але ми дивимось на це крізь пальці. Повторюся, давно помітив, що коли в таборі знайдеться три чи п’ять гарненьких дівчат, хлопці якось охочіше беруться до справи, жартують і змагаються між собою у винахідливості. Чимало цікавих проектів задумуються все через ті ж переморгування, ледь вловлювані пульси дівчачо-хлопчачої симпатії. А ще такі пари добре підстраховують тебе у випадку, коли доводиться брати з собою малих дітей, - няньки, що треба! Отож, нехай собі підмальовуються на здоров’я…

На початку серпня (2-8 числа) січовики скликають табір. Локація – село Єлисаветградка (Олександрійський район, 30 км. від Кіровограда). Окрім звичного програми (гребля на човнах і байдарці, стрільба з пневматичної рушниці, спортивні ігри та забави) заплановане виконання мегаквесту – зведення будиночка на дереві. Відтак, коли сверблячка справді цікавого життя не полишила Вас, набирайте пана Бойка «У контакті», - зазвичай він сидить саме там, ближче до своїх вихованців.

Валентина Головань

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв