Валентин Варенников про події 1991: Насправді безлад був не в Україні, а в Москві

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1167

За цією історичною постаттю журналіст “Гречки” безуспішно “полював” півтора десятки років. Бойовий генерал, герой Великої Вітчизняної війни, командувач Обмеженим контингентом радянських військ в Афганістані, нарешті, “антигерой” 1991 року тривалий час сторонився журналістів. Я навіть пробував, скориставшись своїми московськими зв'язками, зустрітись із ним у стінах Державної Думи. Несподіване везіння очікувало мене лише у 2006 році, незадовго до відходу видатного полководця до кращого зі світів. Напередодні чергового Дня Перемоги відбулася презентація київського представництва Міжнародної Ліги захисту людської гідності та безпеки. Заради участі у заході до Києва прибув президент Ліги – той самий генерал армії Валентин Варенников, – Герой Радянського Союзу, депутат Державної Думи Російської Федерації, провідний член парламентської фракції «Родина». Не скористатися нагодою почути від Валентина Івановича власну версію бурхливих подій серпня-1991 було б для автора цих рядків ознакою крайнього непрофесіоналізму.
У ПЕРШИХ ПОРАЗКАХ ВИННИЙ НЕ СТАЛІН, А ЖУКОВ
– Ваша військова кар’єра є предметом заздрощів для будь-якої людини у погонах: переможна війна з фашистською Німеччиною, участь у військових кампаніях в Афганістані, Сирії, Ефіопії, Анголі… Де було найважче?
– Комусь може здатися, ніби – в Афганістані. Я там координував дії Обмеженого контингенту радянських військ впродовж 5 років. Так, ми зазнали безліч невиправданих втрат людської сили й техніки, бо налаштовувались на зовсім інші завдання.
Але, з професійної точки зору, найсильніша армія, проти якої я воював, – це, безперечно, гітлерівська.

– Вам, як учаснику битви за Сталінград, не здається, що невдачі Червоної армії на початку війни, відступ аж до Волги, – це наслідок помилок Верховного Головнокомандувача?
– Директива щодо приведення до повної бойової готовності наших військ була підписана Сталіним 21 червня 1941 року о 22.30. Всі отримали її одночасно. Та чи всі її виконали? Взагалі, бодай хтось її виконав?!
Виявляється, так. Наприклад, командувач Одеського військового округу Черевиченко та командувач Чорноморського флоту. Війська ОдВО зайняли позиції, було організовано управління, розгорнуто засоби протиповітряної оборони, вся авіація була розосереджена на летовищах. Тому війська ОдВО та ЧФ й не мали суттєвих втрат внаслідок несподіваного нападу Німеччини. Війська округу збили вже під час першого бою 29 німецьких бомбардувальників, втративши 8 своїх.
А що було, приміром, у Павлова у Білоруському окрузі? Сам командувач військовим округом, коли потрібно було негайно виконувати директиву Сталіна, був … у театрі, дивився із родиною якусь виставу. Управління військами було слабким, це стало зрозуміло вже впродовж перших двох тижнів бойових дій. До того ж німці закинули на цю територію диверсійні групи, котрі планомірно різали проводи й знищували вузли зв’язку. Війська напередодні 22 червня взагалі «порозповзалися» по полігонах, тож, коли почався масований наступ гітлерівців, підрозділи вчасно не були зібрані разом. Це ж злочинна халатність!

– Павлова, начальника штабу округу та начальника військ зв’язку Сталін наказав розстріляти…
– …та насправді винні не лише вони. Хто тоді був начальником Генштабу? Жуков. Чому він не перевірив готовність військ на головному напрямку? Чому не перевірив, що роблять молоді командувачі решти округів?
Дехто повторює: мовляв, у всьому винен Сталін, у тому числі й у потраплянні в оточення мільйона людей, у тому, що втрати виявилися надто великими.
Коли я командував Прикарпатським військовим округом, у мене було чотири армії: 2 загальновійськові, повітряна, танкова, окремі дивізії, 2 навчальні та 2 артилерійські дивізії. В разі загрози нападу я б усі сили тримав у військових містечках. Війська б займалися бойовим навчанням і чекали сигналу для виходу на оперативні рубежі. Для всього округу необхідні 2, максимум 3 години, – і всі будуть на місцях.

НАЙПАМ’ЯТНІШИЙ У ЖИТТІ БІЙ СТАВСЯ ПІД ОДЕСОЮ
– 10 квітня 1944 року частини та з'єднання радянської армії звільнили Одесу від німецько-румунських окупантів...
– ...то був один з найщасливіших днів у житті!
Але так вже влаштована людська пам’ять: вона зберігає й певний відсоток інших вражень. Це я про бій у Христофорівці, що на північний схід від Одеси. Ми вийшли до цього села, розташованого на висоті. На полях не зібрано соняшники. Погана видимість. Німці встановили кулемети на горищах будинків; з-за їхнього несамовитого вогню наш полк зупинився. На той час я був заступником командира полку з артилерії, в моєму підпорядкуванні були всі наявні батареї. Командир полку каже: «Валентине, ми їх можемо обійти балкою». Позаду села дійсно був яр, наповнений водою. А було іще зимно, кінець березня. Потрібно було взяти роту розвідників та роту автоматників, пройти балкою й вибити німців, аби полк міг йти вперед, адже він розташовувався якраз на вістрі наступу дивізії.
Ми просувалися у холодній воді по пояс і з тилу, городами вийшли до хаток, де діяли вогньові точки супротивника. Розділилися на групи, – одна у центрі й три по флангах. У нас діяв радіозв’язок. Артилерія влаштувала вогньовий наліт; за нашим сигналом вогонь було припинено і ми рушили в атаку. Особисто я застрелив кількох солдатів. Так, це погано. Однак війна є війна: або ми, або вони…

– У мирні часи навідувались до нашого міста-героя?
– Звичайно! Але зараз, знову ж таки, пригадуються й не зовсім приємні моменти перебування в Одесі. Ваші мешканці тут ні при чому, вся справа у Горбачові. Вже невдовзі після того, як ми його обрали Генеральним секретарем ЦК партії, ми відчули, що помилилися. Проте щиро старалися «підпирати» його.
На початку 90-х на Широколанівському полігоні ОдВО відбулися великі військові маневри. Ми, скориставшись нагодою, вирішили довести до відома Генерального секретаря (і водночас президента СРСР) інформацію про негативні процеси, що відбуваються у війську. Це була не перша спроба вплинути; на жаль, Генсек нашою стурбованістю не перейнявся.

НАСПРАВДІ БЕЗЛАД БУВ НЕ В УКРАЇНІ, А В МОСКВІ!
– Ви не входили до складу ГКЧП, проте 19 серпня 1991 року на перемовини із Леонідом Кравчуком скерували саме Вас. Чому?
– Очевидно, керівні особи Комітету вважали мою скромну персону найбільш знаною у вашій республіці, – не лише тому що Варенников 6 років поспіль командував військами Прикарпатського військового округу і обирався членом ЦК КПУ. Я ж зі своєю майбутньою дружиною познайомився у Запоріжжі (сама вона родом з Чернігова). Наш син народився у Черкасах; а вже коли командував ПрикВО, у Львові з’явилася на світ онука. Був іще «чорнобильський період»: мене тимчасово відкликали з Афганістану задля організації процесу ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС силами воїнів Київського, Білоруського та Прикарпатського військових округів. Тоді під моєю орудою одночасно було 300 тисяч військовослужбовців...
Коли оголосили про створення Комітету, ніхто з його членів не володів достовірною інформацією про стан справ у тодішній УРСР. Ми лишень чули, ніби ваш Рух, образно кажучи, «тримає за горлянку» і Компартію, і Ради різних рівнів. Оскільки під час служби на Західній Україні я встиг розібратися у звичках тодішніх дисидентів (в свою чергу, й лідер Руху В’ячеслав Чорновіл мав про мене не менш детальну інформацію), питань щодо кандидатури «головного комунікатора» ні в кого з членів ГКЧП не виникло.

– Чи можна дізнатись про зміст Ваших тодішніх київських перемовин?
– Я у гранично коректній формі попросив Голову Верховної Ради Української РСР Кравчука виступити по каналах вашого ТБ із роз’ясненням для народу поточної ситуації, потім зустрітись із найвпливовішими функціонерами ваших політичних партій, аби й вони дізнались, що насправді відбувається. Аналогічну роботу мали провести перший секретар ЦК КПУ Станіслав Гуренко та перший заступник Голови Ради Міністрів Костянтин Масик (голова уряду Вітольд Фокін якраз перебував у від’їзді – авт.). На себе я взяв організацію оперативної групи, до якої входило керівництво Верховної Ради, КДБ УРСР, МВС, трьох військових округів та Чорноморського флоту. Ця група збирала дані по республіці і там, де потрібно було якесь втручання, керівництво УРСР мало самостійно вирішувати завдання.
Це вже пізніше з’ясувалось, що ваше керівництво і населення республіки не збиралося піднімати збройне повстання проти влади Москви. І що справжній безлад був не в Києві, а у столиці СРСР.

«ТВЕРЕЗІ ТУТ НЕ ХОДЯТЬ!»
– Що маєте на увазі?
– Неконтрольованість ситуації в країні на початку літа-91 не могла не бентежити. Коли напруження наблизилося до крайньої позначки, Михайло Горбачов (Президент СРСР, Генеральний секретар ЦК КПРС – авт.) по завершенні засідання Президії Ради Міністрів Союзу раптом мовив: «Я їду до Криму на відпочинок. А ви тут давайте наводьте порядок…». 4 серпня його провели на летовищі. А вже 5-го Крючков (Володимир Крючков, голова КДБ СРСР – авт.) разом з іншими почали «ворушитися». Доки вони днів 10 щось там обдумували-обговорювали, я в Яворові Львівської області проводив військові збори за участю генералів зі всієї країни. 20 серпня я мав із всією родиною відбути на відпочинок до Криму, навіть й квитки були на руках.
15-го повернувся до Москви. А вже 16-го зателефонував Язов (Дмитро Язов, Міністр оборони СРСР – авт.): «Завтра збираємося на дачі, треба обговорити становище. Вони хочуть, аби й ви були присутні». На тій дачі (секретному об’єкті КДБ під кодовою назвою ABC – авт.) ми радилися, в якій формі вплинути на Горбачова. Генсек наполягав на підписанні Союзного договору, – в той час як з 15 республік із ним погоджувалися лише 6. Нас така поспішність не влаштовувала. Але що ми мали робити? Телефонувати на Форос по ВЧ просто з дачі 1-го Головного управління КДБ? Це було б смішно. Написати Горбачову листа? Теж нічого не дасть. Вирішили, що треба негайно вилетіти групі.

– Хто був у її складі?
– Шенін, Болдін, Бакланов, я та Плеханов.
(Олег Шенін, секретар ЦК КПРС; Валерій Болдін, завідувач загального відділу ЦК КПРС; Олег Бакланов, куратор військово-промислового комплексу СРСР; генерал-лейтенант КДБ Юрій Плеханов, відповідальний за безпеку Генерального секретаря ЦК – авт.). Я й досі шкодую, що до Криму не полетіли перші особи держави: Крючков, Павлов
(Валентин Павлов, керівник уряду СРСР – авт.).

– Ви мали намір сповістити Горбачова про утворення ГКЧП?
– На той час про Комітет іще ніхто не думав, збиралися по-доброму поспілкуватися. Домовилися, що одразу після Форосу я відлітаю до Києва. Тим часом Павлов мав на московському летовищі зустріти Бориса Єльцина: той якраз перебував у Казахстані, обговорював із Нурсултаном Назарбаєвим умови співіснування Росії зі східними республіками країни після підписання Союзного договору.

– Зустріти в аеропорту, аби заарештувати?
Ми його чіпати не збиралися! Павлову доручили просто поговорити з ним: позаяк Президент РРСФР налаштований проти Горбачова, він мав зробити вибір, – або приєднатись до нас, або…не заважати нам.
Та план наш зірвався. Чи то від надмірної напруги, чи то внаслідок свого слабкого характеру Павлов напився і не був спроможний їхати до аеропорту. Щоправда, у нас був запасний варіант: якщо у Павлова з поїздкою не складеться, зустрічати Єльцина вирушить Крючков…

– …А той теж не поїхав?
– Так. І вони, себто Єльцин з компанією, прилетіли до Москви, – геть нетверезі; самого Президента Російської Федерації ледь стягли з літака. І пішло-поїхало – у напрямку, який ви нині знаєте…

ГКЧП БУВ ПРИРЕЧЕНИЙ З САМОГО ПОЧАТКУ
– Чому Комітет тоді програв?
– Бо виявився недієздатним. Недієздатність полягала в тім, що очолити Комітет доручили Янаєву, тодішньому віце-президентові СРСР. Янаєву ж ніхто не підпорядковувався, – ані голова КДБ СРСР, ані тим більше Міністр оборони. І той Геннадій-бідолашний опинився на самоті. Комітету як такого в реальності й не було.

– Може, так задумувалося спеціально?
– Ні-ні! Просто виникла безшабашна, не до кінця продумана система. Вже тоді я почав шкодувати, що полетів із Севастополя до Києва, а не повернувся до Москви. Я б їх (ГКЧП – авт.) змусив діяти, вони мене добре знають! Якби був справжній голова Комітету, були б усі «при ділі», приймалися б розумні рішення. А так кожен сидів у своєму кабінеті… Нісенітниця, одне слово!
Мало того, – не було управління країною. Вони не заставку мали робити на ТБ, «Лебедине озеро», – а кожен член ГКЧП повинен був розтлумачувати з телеекранів зміст щойно затверджених документів. Народ направду ж не знав, що в тій Москві коїться!..

– Натомість, Єльцин ніби наперед все прорахував…
– Скоріше, – його оточення. Сам Єльцин – людина слабка, безтолкова. Докладний план дій, текст промови, з якою потім Єльцин виступив з танку побіля Білого дому, – все це робили Геннадій Бурбуліс (держсекретар уряду РФ, перший заступник голови уряду, з 1993 року – депутат Держдуми – авт.), віце-президент Олександр Руцькой, голова Верховної Ради РРСФР Руслан Хасбулатов.
Завершилося все взагалі несподівано: Єльцин, ненавидячи Горбачова, став… його рятівником. Скерував до Форосу Руцького з автоматом, якщо пам’ятаєте.
Далі почали заарештовувати основних учасників «заколоту».
У мене за півтора роки перебування у «Матроській тиші» (відома московська в’язниця – авт.) була можливість обдумати все, що трапилося. Навіть книжку написав. Коли була презентація мого семитомника, в якому найтонший том має 400 сторінок, а найтовстіший – 650, прийшло багато товаришів. Відгуки були в основному схвальні. Виступив генерал армії Грибков, колишній начальник ШОЗСу (Олександр Грибков, начальник Об’єднаного штабу Збройних Сил країн-учасниць Варшавського Договору – авт.): «Якби тоді Валентин Іванович Варенников не вилетів до Києва, ми б сьогодні жили в іншій країні!..»
Олег БАЗАК

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
0 # Oleg 22.08.2013, 16:19
За часів Сталіна, Малєнкова-Булга ніна, Хрущова та Брежнєва у радянській пресі використовувавс я нехитрий прийом. Кольорові світлини дозволялося друкувати тільки якщо ті оповідають про щасливе життя в СРСР та "країнах народної демократії". Про "капіталістични й світ" тре було давати фотоінформацію тільки чорно-білу. Пам'ятаю своє здивування, коли побачив у ілюстрованому журналі "Огонёк" знімок "ліверпульської четвірки" у кольорі; я й не уявляв, що Лондон таке красиве місто!.. Так само і щодо адептів повернення до СРСР. Як показало останнє опитування Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва, щонайменше 40 відсотків українців вважають, що їм краще жилося до серпня 1991 року, ніж нині. З цими людьми теж варто рахуватись. Якщо подавати відомості про радянські часи виключно у "чорно-білих кольорах", вони ж перші не повірять ЗМІ, зокрема порталу "Гречка"...
Цитата
 
 
+1 # Олег 19.08.2013, 21:19
удивительно, он до сих пор бредит теми событиями и мечтает все переиграть. я, когда тото читал. что французкие бонапартисты до 20 века еще мечтали вернуть к власти, если не Наполеона, то хоть его потомков. но поезд истории давно ушел. дай такому человеку возможность, он поставит во главу страны Сталинского правнука и загонит всех в лагеря . во славу КПСС. эта пародия просущетвует лет 10 и с треском развалится. ни что не ново под луной. учите историю, все это уже было.
Цитата
 
 
+2 # Віктор 19.08.2013, 08:32
Варєнніков - реакціонер, ворог України, робив все можливе щоб придушити національно-дем ократичний рух в Україні, мітив на крісло намісника України, щоб по диктаторські, кривавою рукою навести "порядок", та й надалі тримати наш народ в покорі, в "дружній сім'ї народів" комуністичної імперії.
Сталін особисто не нищив людей, це робили єжови-берії та інші кати, які виконували і перевиконували плани по знищенню "ворогів". Так і Варєнніков планував продовжити їхню справу, старанно виконуючи вказівки ГКЧП.
Чи варто "Гречці" друкувати матеріали які фактично відбілюють і прославляють заколотника?
Цитата
 
 
-1 # snaiper 19.08.2013, 09:48
Навпаки!Друкува ти необхідно,щоб люди пам"ятали,молод і знали-Росія традиційно вела і відказуватись від тиску на будь-кого ,якщо політика навіть не опонента,а просто суб"єкта не відповідає інтересам Росії.Україні пора відноситись адекватно до дій Росії,а не робити з неї ворога,а ось до таких як Медведчук,Колєс ніченко, та др. громадян України,зайняти х популяризацією ідеї "сім"ї народів",напевн е треба підходити як до калобраціоністі в.
Цитата
 
 
0 # snaiper 18.08.2013, 21:31
Я тогда работал ы Норильске и события застали в Москве,вёз с Украины после летнего отдыха детей.Творилось чёрт знает что!Откуда-то появились даже анархисты и черносотенцы!По том вести с Украины узнавал по р\приёмнику с передач "Радио Свобода","Би-Би -Си","Нем.волна ".Ночью иногда прорывался Киев.Развал СССР начался с заявления Ельцина о создании независимого г-ва Россия,но в рамках СССР.Как это может быть,никто не объяснял.А потом пошло-поехало.. .
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв