Максим Кідрук про подорожі, жінок і дім

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 3154

 Нагадаємо, 10 жовтня до Кіровограду завітав зачинатель жанру українського технотрилера, фактично його безвусий батько – 29 років – Максим Кідрук. І «гречаникам» пощастило витягти його на інтерв’ю. Відтак, до вашої уваги частина «вторая – пєчальная»…


Про свою любов і вагон незручностей, які з нею пов’язані, письменник Максим Кідрук готовий оповідати днями і ночами, про найновіші гаджити – тижнями, а от хатня тема викликає деяке ніяковіння. Ну що, здавалося б, там може зацікавити? Вівсянка – як вівсянка, робота у свята, режим…А от ми вважаємо інакше (Авт.).

 

3. Битва наших «китайців» з їхніми еко-дивами: Кідрук про збирання похідного рюкзака

- Окрім зрізу наукової інформації, мережі лінків, історичних джерел та місцевого фольклору, що «обслуговують» розповідь про пошуки Паїтіті, «Твердиня» пропонує розгорнутий огляд новинок ринку спорядження для любителів походів та рафтінгу. Ти відверто заохочуєш свого читача до пригод чи просто даєш оцінки роботи певним Інтернет-магазинам, фірмам-виробникам?

- Роман готувався кількома великими заходами, ще навіть до появи «Бота»… Отже, я підготувався, як слід. Ось мені потрібно було, аби Левко помітив «хвіст» рудого вбивці у Перу. Він міг зауважити його і просто з вікна на вулицю, але якось по-тупому б вийшло… Нескладно, простенько. Так з’явилася ідея покласти в алергічний криз американця. Сьома, певна річ, розрулив би ситуацію, адже сам є алергіком. Ключ – невідомі речовини, які викликають подібні стани. Почав нишпорити сайтами Інтернет-магазинів, спочатку пропустив повз увагу той антиведмежий спрей за 35 доларів, було навіть смішно - виходить, з ведмедем пшикавка впоратися зможе, - доки не зайшов у «YouТube». Нічого собі! Та воно ж лупить струменем сльозогінного газу на відстань близько 11 метрів, як із пожежного брансбойту (захоплено округлює очі (Авт.).! Набряки слизових оболонок очей, рота й носа, а також гортані, що загрожують смертю, внаслідок асфіксії….

- Так от, розкручуючи історії за участі виробів відомих світових брендів, ти все-таки ставиш їх у «хвіст» колони, порівняно із токсичною, але дивовижно витривалою продукцію «Made in China». Отже, чи справді немає сенсу платити більше?

- Дійсно, переплачувати не варто. Розглянемо випадок із похідними наметами. Звичайний наш «китаєць» за 240 гривень мало в чому поступається шведському одномісному диву інженерії ціною в 600 євро: тепло добре тримає, захищає від дощу і зливи, комарі в ньому теж особливо не дошкуляють. Ну так, той «дихає», виготовлений з екологічно чистих матеріалів і бла-бла-бла… Але яка ж різниця в ціні! Тамтешня молодь про китайсько-тайванські підробки якраз і не знає. Ось цей момент я по-доброму обстібав в епізоді зустрічі друзів із колонією тропічних мурах. Ті зжерли новенький, рожевого кольору «Uno» Сатомі, а в Левковому «китайці» навіть дірки не зробили.

- Які речі зайві у подорожах?

- Усіляке косметичне начиння, фени, купа рушничків, простирадла, праски для волосся, електрощітки і т ін. Під час вечірніх посиденьок у хостелі одна з героїнь «Твердині», американка Меган, якось зронила: «А лак для волосся я залишаю вдома!». Підборіддя голимо без крему, звичайним милом… Все по мінімуму, коротше.

4. Огляд спальні брюнеткоїда: Кідрук про свою неадекватну любоff

- А який типаж дівчат особливо вабить тебе? Тебе можна назвати молодиком із претензіями?

- Якось так сталося, що життя завжди тягне у протилежний бік… Втім, це завжди були брюнетки. Чорноокі, чорнокосі, чорноброві, смагляві… Одного разу в нашу компанію вкрутилася білявка і, знаєш, нічого хорошого з того не вийшло. Моя «Любов і піраньї» саме про неї. Сказати щось про вдачу обраниці?.. Станом на сьогодні, у свої 29 років, практично все, на що я сподіваюся від жінки, – звичайна адекватність у стосунках. Без образ, але з вашого табору стільки неадеквату пре, пре, і під великим напором (виразні паузи поміж словами (Авт.).! Тому зовнішність поступово відходить на 4-5-ий плани – нехай не почвара, звичайно, але насамперед розважлива, а-де-кватна людина. Щоправда, останнім часом мені таки пощастило – зустрів справді адекватну дівчину. Так, вона адекватна, і у зв’язку з цим виникає ще один момент: коли поряд з тобою опиняться розумна, виважена у своїх рухах людина, враз звідкільсь вихоплюється і твій егоцентризм… Я не психолог, ніяк не можу цього пояснити, але факт є. Поки що ми у сварці.

- Не здається, часом, що дівчині, яка близько зійшлася з тобою, як належне доводиться освоїти свій новий обов’язок – без скарг і відмовок обслуговувати твою індивідуальність?

- Одна з моїх дівчат, коли розходились, через плече кинула: «Хочу нарешті побути вже кимось іншим, ніж дівчиною Кідрука!». І я був шокований: хіба ж утискав колись чи не приділяв достатньої уваги? А потім виявилось, ледь не все місто знає, що я із нею зустрічався… Звідки? Нащо? Мабуть, хтось, комусь, через десяті вуха… Звичайно, це трохи пресує! Я не вимагаю до себе якогось виняткового ставлення, ні!.. Просто нормальні, здорові стосунки. Тобто, якщо кажу, що не тра..ю фанаток на кожній новій презентації – значить, так воно і є (зривається на шепіт (Авт.)! А як щодо певних фізичних завад, реальних ресурсів бадьорого самопочуття?.. Коли сім днів поспіль спиш на полицях у потягах, думки про секс особливо й не навідують. Ба, навіть захтів би: чих-пих нашвидку – невже це мені справді потрібно?.. А тим дівчатам, що приходять на заходи? Визнаю, є певні нюанси із браком часу на нас двох, тривалому спілкуванні лише по телефону чи в неті, але я завжди намагаюся робити кроки назустріч. На жаль, поки це не працює…

Між іншим, стосунки із журналістською братію – теж особливий пункт у приватній історії письменника Максима Кідрука. І сексу (щоправда, у переносному значенні), тут випадає навіть більше, ніж з дівчатами. На наше запитання про свій топ найгірших інтерв’ю і найбільш незграбних інтерв’юерів Макс, як завжди, відповідав розгорнуто.

«Дуже дратують прохання типу «А розкажіть, будь ласка, якийсь цікавий випадок із ваших подорожей!». Стоп, дорогенька, я понад тридцяти країн об’їхав і в кожній з них була якась приключка. Що тепер – відкласти усе і взятися вишукувати для тебе якусь special story? Інші приходять на зустріч не підготовленні. Тобто, не прочитавши жодного іншого інтерв’ю зі мною і навіть не зиркнувши вбік «Вікіпедії». Запитання повторюються або звучать пластмасово… Не цікаво, одним словом. Але найбільше вбивають ті, що тупо кидають 10-15 своїх запитань в «лічку» на «Facebook». Реальна підстава! Мусиш вкласти 2-3 години роботи, аби інша людина, особливо не напружуючись, заробила на тобі 200 або 300 гривень. Я ж відписок не роблю – тексти завжди інформативно наповненні і відредаговані» (Авт.).

- Тобі, мандрівникові і любителю покопирсатися в якихось загадках світобудови, всіляких технічних задачках, буває нудно у товаристві дівчини?

- Та ні, просто одразу обираю собі розумничку… Надзвичайно ціную наявність розвиненого почуття гумору. Можливо, вже старію, однак готовий ще раз повторити два свої основні критерії: адекватне сприйняття дійсності і гумор! Чи часто буває нудно? Знаєш, коли тобі немає про що поговорити зі своєю жінкою, спершу винувать себе. Не знайшов способу розважитись удвох, не цікавишся її уподобаннями, на світ навколо – його нові виняткові можливості - рідко оглядаєшся…

- Якій людині (чи людям) ти присвятив найбільше свого життєвого часу? Хто це – батьки, хтось із друзів чи близьких знайомих, науковий авторитет, кохана дівчина?

- Хотів би сказати, що батьки… Ні, це була дівчина. Історія, що тягнулася 11 років, з 1-го курсу університету. Разів із п’ять сходилися і розходилися - нарешті все скінчилось… Не дуже добре, зате остаточно. І я цьому неабияк радий тому, що вклав у ту людину неймовірно багато часу, сил… О’key, - нехай не сил, - зате думок, нервової енергії. Розстібуєш блискавку посмішки, вдаєш із себе веселого і комусь там даєш інтерв’ю, а думками - десь далеко, біля неї. І першодруки не вчасно видавцю надсилав, по графікам своїм часто запізнювався… Знаєш, «Твердиня» - моя перша книга, опублікована без присвяти. Адже присвяти дарують тим людям, завдяки яким ти перейнявся певними настроями, ідеями, і, як наслідок, із цього народився твір. Свій останній роман я написав якраз не завдяки, а наперекір… Бо коли щодня приплітаєшся додому по коліна в шмарклях, напевно і не скажеш – допишеться коли-небудь роман чи ні. Навіть контракт мотивує не дуже. Ні, звичайно, був один варіант присвяти – таке собі витончене посилання на хрін, підсрачник у берцах, - а потім заспокоївся. Німецька публіка не зрозуміє. Вважаю, це було правильне рішення. Необхідно відпускати ситуацію.

Дедалі більше Макс скидався на героїв романтичного кіно з Хью Грантом – розгублене часте кліпання очима, рухоме чоло і голос, що на певних запитаннях скачується у грудки (Авт)…

- Зараз ти боїшся серйозних стосунків?
- Так, боюсь. Радше не самих стосунків, а кінця, із яким не вдасться розминутися на дорозі. Я знаю, що мені подобається писати, що щось у цьому тямлю – по «Боту», наприклад, є вже три проекти, поляки і росіяни цікавляться «Твердинею». Все класно, я у хорошій формі. І все, що надалі від мене вимагається, - просто писати, писати, і ще раз писати… Любов – вона ж як наркотик: спочатку приємна паморока, драйв, а потім, коли відчув, що починаєш втягуватися, - наосліп шукаєш гальма!.. І що робити, коли вони «полетіли»?

5. Сезонні міграції у холодильник, або Кідрук одомашнений

- У Макса Кідрука, у зв’язку із його кочовим життям, знаходиться місце для якихось обов’язкових побутових ритуалів і традицій?

- Вівсянка зранку. Хай там що у світі не коїться – вівсянка, вівсянка, і ще раз вівсянка. Ще може бути якийсь салат і чай. На цю крупу я підсів після Анголи. Пили тоді страшенно. Справа в тому, що в Анголі не пиячити вам взагалі навряд чи вдасться – просто люди такі. Немає мережі хостелів: подорожуєш весь час на джипі, який винайняв у якомусь селищі. Вдень підзарядка крекерами з водою, а ввечері - накидуєш швиденько м’ясо, запиваєш вином, і - за намет… Тож потім мав деякі проблеми із травленням.

- Маєш ще якісь рецепти швидкої мобілізації організму?

- Контрастний душ та вирівняний графік сну. Між іншим, це одна з основних переваг життя фрілансера – прокидатися тоді, коли цього бажає твій мозок, а не через дзенькіт будильника. На сон мені потрібно 7-8 годин. Ну, нормально, так? Дякувати Богові, за три роки моєї професійної письменницької діяльності (відколи почав із того жити, не шукаючи, де б ще підзаробитися) – жодної нежиті, жодної застуди!..

- Як ти ставишся до свят? Підтримуєш товариство близьких людей чи розпоряджаєшся цим часом по-іншому?

- О, свята – це чудова нагода в один захід виконати значну частину роботи. Ніхто на інтерв’ю не витягує, не відволікає і ніяких презентацій. Тільки б тиша була та повний холодильник хавки. Щодо свят – їх у мене кілька: мій і маманькин дні народження, день незалежності. Ну і все. На Новий Рік трохи у місто виходжу.

- Щоб ти хотів побажати собі на тридцятиріччя? Чи плануєш взагалі його відзначати, як важливу дату?

- Скоріш, для мене це не дата. Маю інші маркерні точки, розміщені у моєму персональному часовому вимірі. Так, ідеться про проекти. Переклади, можливість екранізації в усій відомій нам країні (не будемо її уголос називати). Фух! Ну, ще б людину адекватну не завадило б зустріти. Досі я єдиний зі свого класу, хто ще не став батьком. Хоча… На дозвіллі вигадав собі кошмарик. От у мене всьо нарешті харашо. Будинок, контракти в Америці, світова популярність… Аж ось – дзвінок у двері. Це поштовий кур’єр. Хтось написав мені із самого Перу. Виводжу карлючку у його журналі, розриваю цупкий і місцями витертий папір – на дні конверту фотографія. Огрядна чорнявка – цицьки, значить, роз’їхались між пахв, живіт – широко усміхається, тримаючи за руку якось шкєта. Блін, а лоб з чуприною в нього мої, і очі теж (сміється (Авт.)…

Презентація скінчилася, але кіровоградські вокації Максима Кідрука тільки набирали оберти. За даними розвідки, ранком наступного дня Макс гайнув до Бобринця – шукати хату своєї бабусі і щось там наклацати у сімейний архів. Тип – нордичний, настрій – курортний, у зв’язках, що підривають реноме «лицаря з розбитим серцем», помічений не був, але фірмова усмішка на всі тридцять два загнала наш генштаб у глухий кут. Те-че-ка (Авт.).

Валентина Головань

Фото Артема Дубовика

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв