Андрій Бондар: Польща як і Україна досить парадоксальна країна (ВІДЕО)

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1579

 

Львівський форум видавців уже давно минув, але його відголоски і добрі спогади дали нам змогу поділитись з читачами цікавою розмовою з Андрієм Бондарем – письменником, перекладачем, телеведучим. Отже, ми розпитали його про книги, творчість і Україну. Читайте, або дивіться відеоверсію інтерв'ю.


-Коли розгорнулась уся ця буча довкола Катерини Абдуліної (артистка Національної опери України, написала на сторінці соціальної мережі про те, що радіє тому, що її діти вчитимуться в російській школі а не в „бидлячій українській” – прим. авт.), ти на своїй сторінці у Фейсбук написав, що варто було патріотам не критикувати оперну співачку, а придбати хоча б 10 українських книг. Які б книги ти порекомендував?

 

- Я думаю, з одного боку, це був провокативних хід, бо куплені книжки не є мірилом патріотизму, це є мірилом культурного розвитку людини. Не патріоти купують книжки, а люди, які прагнуть нового знання. На Форумі я придбав для себе кілька вартісних книжок. Серед них - книга «Прогулянка» Роберта Вальзера у перекладі Юрія Андруховича, книга зібраних віршів Олега Лшеги «Великий міст» та інші. Звичайно, не можна оминути повість Тараса та Мар'яни Прохаськів, які видали книжку про життя кротячої родини. Вона прекрасна.

- Розкажи, будь ласка, більше про книги, які ти перекладаєш. Ти сам їх обираєш чи це редакційне замовлення?

- Буває по-різному. Іноді вдається домовитися з видавництвом і перекласти те, що ти хочеш, але дуже часто буває так, що доводиться виконувати редакційне замовлення. В цьому немає нічого поганого. Тексти дуже різностильові, різножанрові. Я дуже люблю перебігати від стилю до стилю, люблю міняти мови. Думаю, дуже добре, що є англійська мова і я можу втілювати у такий спосіб свої навички.

- Завдяки текстам ти, напевно, знайомишся з польською дійсністю краще, ніж читач. Україна у твоїй публіцистиці досить парадоксальна і абсурдна. Польща дуже відрізняється від України?

- Польща теж досить парадоксальна країна. Розумієш, Польща становить певну єдність: культурну, національну, релігійну. Там досить багатьох проблем, які ми маємо, просто не існує. Немає мовної проблеми, цієї релігійної розшарпаності, немає міжрегіональної напруги як у нас. Є певний національний консенсус. І з цього консенсусу виникає образ країни, яка перебуває під певною напругою, тиском церковних кіл. Цього не можливо уникнути. У нас такого, слава Богу, немає. З іншого боку є нормальне прагнення європейської усередненості, бажання бути як всі інші (французи, британці).

Є різні люди, але вони відрізняється залежно від того, хто чим займається, а не хто звідки походить. Я страшенно люблю Польщу і поляків за їх гумор, за дуже жваве реагування на реальність. Поляки – це люди, які дуже люблять обговорювати проблеми. Вони можуть годинами говорити і нічого не робити. Це великий талант. Таким чином вони позбавляються своїх проблем. У польській мові є слово «gadanie» – базікання.

Поляки теж пройшли свої 90-ті роки. Вони в них були зовсім інші. Там була ситуація демократії, не було олігархату як у нас, не було такої кримінальної ситуації, але вони своє теж отримали під час цього переходу від комунізму до капіталізму.

У поляків є таке національне гасло «Бог, честь, Батьківщина». От у нас, українців, з усіма пунктами цієї тріади є проблеми. В нас немає бога, бо, я вважаю, наше суспільство ніколи не було християнським. Воно прийняло певну версію ритуального християнства. У нас немає честі, немає уявлення про державний інтерес – це все в межах другого пункту. Ну і звичайно Вітчизна... У нашій країні забагато клінічних ідіотів, які не бачать ні себе в цій країні, ні свого майбутнього.Тому, вважаю, що водночас ми і однакові, і різні.

- Питання яке не можу не задати. Ти колумніст, перекладач і ти автор прекрасних віршів. Пишеш поезію зараз?

-Я дуже легко ставлюся до поезії останнім часом. Я її не пишу в класичному розумінні, як пишуть серйозні поети, висиджують, страждають над віршами. Ні. Я люблю писати тексти грайливі, веселі. Мені здається, не можна бути поетом завжди. Є певна межа внутрішніх можливостей. Не можна бути поетом завжди, бо можна швидко згоріти. Є люди, що доживають до 30, 40 максимум і перестають писати. Я ж беру постійну паузу в поезії. Мені важливий в поезії якийсь виклик для себе, щоб мені було це цікаво. Коли мені це цікаво, я починаю змінюватись у поезії. Мені здається, це перевага лірики, в тому, що ти до неї не прив'язаний і вона не вимагає від тебе забагато матеріальних зусиль.

- Якось в інтерв'ю ти схарактеризував себе як вульгарного інтелектуала, позбавленого традиційних українських цінностей. Твоя самооцінка не змінилась?

-Ну, вульгарний тут в сенсі звичайний. Тобто людина, яка реагує на реальність. Умовно кажучи, це людина, яка є спостерігачем реальності, є істотою, яка пропонує певні критичні інтерпретації реальності. Тому й вульгарний інтелектуал.

- Дякую за розмову.

Анастасія ДЗЮБАК, "Нова газета"

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв