Сергій Жадан: Старого Харкова насправді не так багато, але достатньо, щоб про нього писати книги

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1252

 

Візит до Кіровограда Сергія Жадана з презентацією «Месопотамії» подарував автору багато запитань: про Євромайдан, театр, творчість, та навіть питання особисті та фінансові. «Гречка» вирішила поговорити з письменником вже традиційно про літературу.


- Ніколи не була в Харкові, тому мені важко оцінити подібності у місцях, але всі персонажі «Месопотамії» поселені у дуже цікавих помешканнях. Яким чином ти їх «поселяв»?

 

- Ну, це не важко, бо центр міста дійсно складається із нетипових будівель. Він забудовувався не планово, а в от такий еволюційний спосіб. Є будинки першої половини ХІХ століття, другої половини ХІХ століття, є будинки конструктивістські, є «сталінки» і навіть кілька будівель пізнього радянського періоду. Тому саме архітектурний хаос, який витворює ландшафт великою мірою передбачає нестандартність героїв, які в цих будинках живуть. Тому що, як правило, в нестандартних будинках живуть нестандартні люди. Наші помешкання певною мірою форматують і нас. Це як у цьому радянському фільмі, який я страшенно ненавиджу, «Іронія долі». Пошлятина страшенна, але метафора того,що покоління нових радянських людей великою мірою вирівнюється за рахунок безликої архітектури дуже правильна. Тому мені цікаво було говорити про старий центр. Старого Харкова насправді не так багато, але достатньо, щоб про нього писати книги. Там просто якісь дивовижні речі. Скажімо, я живу в будинку, де в одне вікно я бачу академію дизайну, де працював Єрмілов, Коцарев – легендарні харківські художники-авангардисти, в друге вікно я бачу Політехнічний університет, де працював, наприклад, академік Ландау, Нобелівський лауреат, і де виступав Маяковський, а в ще одне - я бачу клуб письменників 20-30-их років, ще в одне – будинок, де жив Вітасов. Вітасов – це легенда Харкова. Цей чоловік жив у 70-80-ті роки. В якийсь момент він збожеволів. І, в наслідок свого психічного розладу, він почав розмальовувати стіни харківських будинків дивними графіті, дивними лозунгами, які нічого в собі не несли. Але в нього були цілі свої посили, ціла своя система шифрів. В якийсь період він замалював весь центр. Я коли приїхав у Харків, всі будинки були розписані ним. Такий от Бенксі (псевдонім англійського андерграундного художника графіті і політичного активіста і режисера, особа котрого не встановлена – авт.) харківський. От коли ти живеш в оточенні таких дуже дивних енергетик, в якийсь момент ти починаєш на них реагувати, починаєш про них думати. Скажімо в Харкові бувають такі штуки, коли ти заходиш за якийсь будинок п’яти чи семиповерховий і там бачиш приватний будиночок, який притулився між двома великими, або ж там якісь палісадники, або альтанка ХІХ століття. Словом, він дуже нестандартний і це стимулює про нього писати.

- Якось по духу ці тексти, що у «Месопотамії» здались дуже близькими до тексту, який увійшов у книгу «Палата №7», спільну з Ладою Лузіною книгу. Але чомусь, «Палату №7» не сприйняли. Чому?

- Насправді проект не сприйняли з ідеологічних міркувань. Тому що два різні автори, з дуже різною читацькою аудиторією. Плюс це був двомовний проект, а для частини українських патріотів неможливою є співпраця з російськомовною літературою. А щодо подібності тексту, так, це безперечно. Власне від цієї повісті «Мама ховалася у волоссі» і почалася вся книга. То був якийсь такий поштовх, з якого виплила «Месопотамія». Якось так виходить, що кожна наступна книга є продовженням попередньої. Хтось вбачає в цьому недолік, а для мене це видається гармонійним. Закінчується одна тема, але залишаються речі , які я хочу розширити, договорити і я це роблю в наступній книзі.

- А от у «13 різдвяних історіях», збірці, що вийшла взимку, оповідання інакше по духу. Для мене воно випадає зі збірки.

- Це старе оповідання. Воно було написане років п’ять тому. Зараз я б таке і не писав. Воно більше відповідає «Гімну демократичної молоді». Колись один український журнал робив різдвяний проект і звернувся до кількох письменників з ідеєю написати різдвяні оповідання. Я подумав, що зазвичай, різдвяні оповідання це такі святкові соплі пов’язані з очікуванням дива та голлівудським стандартом цього свята, з якимось шаблоном і візуальним, і внутрішнім. Мені захотілось написати антиріздвяне оповідання. І я написав про оцих персонажів, які виявились страшенно трешові. Зараз я б не писав такий текст. Вся ця естетика мені зараз не дуже цікава.

- В одному з інтерв’ю ви казали, що поки що не читав Надійку Гербіш, але хотів б прочитати. Багато хто критикує її твори, як дамську масову літературу. Як ти ставишся до такого поділу?

- Я ставлюся погано до того, коли літературу починають критикувати лише за те, що вона масова. У масовості самій пособі нічого поганого нема. Є багато чудових письменників, які є масовими. Це такий снобізм українського літературознавства, який негативно сприймає сам факт комерційного успіху. Наприклад, Конан Дойл у свій час був масовою літературою. Це писалося на замовлення, на злобу дня. Це писалось з продовженням і це був комерційний проект. А хто це сьогодні може назвати поганою літературою?

- Усім задаю це питання і тебе спитаю, як привчити дітей до читання? Як не відбити любов до літератури завдяки шкільній програмі?

- Не знаю. Насправді не знаю. Хоча я педагог за освітою, викладав деякий час. Так чи інакше є деякі речі, які ти ніяк не прищепиш чи не нав’яжеш. Якщо людина не читає книжки – вона нізащо не почне їх читати.

Я в дитинстві просто полював за книгами. Мені тато привозив багато книг. Причому я перечитав багато поганої літератури, тому що мій тато не є знавцем літератури, дуже проста роботяща людина, але він бачив, що я читаю, що мені це подобається. І він мені купував дитячі книги про піонерів-героїв, все що бачив – те і купував. Іноді там траплялось дещо цікаве. Пам’ятаю, коли мені мама дістала «Трьох мушкетерів» за якимось блатом, бо просто купити мушкетерів було неможливо, для мене це свято було. Або коли вона дістала через якогось знайомого бібліотекаря «Робінзона Крузо» для мене.

Потяг до книжки – це мабуть те найкраще, що було в радянському союзі. Не було вибору, не було якихось інших варіантів і книга була одним з легальних чи нелегальних засобів отримання інформації. Я страшенно люблю старі книги. 50-60-70-ті роки. Люблю дивитися на вихідні дані, коли книги поетів мають наклади 100-150 тисяч примірників. Пам’ятаю, коли в дитинстві до школи приїздила пересувна бібліотека і всі діти, хто читав, хто ні, кидались до книг. Насправді є якийсь феномен радянського виховання, коли було дуже мало речей. Був дефіцит, всього не вистачало. Не вистачало речей яскравих, цікавих і звідси була увага до дрібниць. Оці всі збирання фантиків, значків, листування із ровесниками із закордону. Зовсім інакший був тип мислення і бачення реальності. Книг не було багато, книги були ознакою чогось інакшого, чогось цікавого. За книгами полювали. І якщо ти вже полюєш за книгою, то ти її читаєш. У моїх словах немає жодної ностальгії за Радянським союзом. Цей культ книги вже неможливо відтворити. Це загальносвітова тенденція, що стосується не лише нас. В усьому світі починають менше читати, книга стає дещо зайвим атрибутом повсякденного життя. Але для мене очевидно, що книга буде і далі жити. Зрозуміло, що вона не буде такою популярною як сто років тому, вона втратила свою гегемонію. Але театр не зник з появою кінематографу, так і не зникне книга.

Далі за смачною вечерею змінила русло і розмова. Заговорили про футбол та ультрас. Але це вже тема наступної книги і іншого інтерв’ю.

Спілкувалась Анастасія Дзюбак

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
0 # Виолетта 16.02.2014, 16:57
щоби назвати Іронію долі пошлятиною - треба бути пошляком.
Цитата
 
 
+1 # ляля 17.02.2014, 07:06
"як привчити дітей до читання?" - чому людина не хоче читати? а чому я повинна читати Толстого? Шевченка? чи того ж Жадана? якщо вин мени не цикавий. якщо я не бачу в ньому свого спиврозмовника? це все одно, що докоряти мене в тому, я не хочу з Жаданом лягати у лижко.
Цитата
 
 
0 # Люся 17.02.2014, 08:42
правильно, Ляля говоришь! вот уверена, что титушковод и лгун Николаенко читал и Толстого и Шевченко, а толку с того?
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв