Іван Гребенюк: Сочинська Олімпіада - путінська гігантоманія

Опубліковано . в Інтерв'ю

Кількість переглядів - 1571

Уродженець Кіровоградщини, кореспондент «1+1» Іван Гребенюк розповів про роботу на зимових Олімпійських іграх у Сочі журналістів.
Іван Гребенюк: На Олімпіаді найбільші труднощі виникали через те, що не було доступу до спортсменів і спортивних об’єктів ХХІІ зимові Олімпійські ігри в Сочі увійшли в історію не тільки як найдорожчий проект (Росія витратила на підготовку 50 млрд доларів), а й безпрецедентними умовами роботи ЗМІ. Про них «Телекритиці» детальніше розповів кореспондент телеканалу «1+1» Іван Гребенюк.

Через те, що Міжнародний олімпійський комітет через компанію SportFive уклав ексклюзивні угоди з окремими мовниками в кожній країні, журналістів на Олімпіаді поділили на групи: одним можна було знімати все, інші ж не мали доступу ні на змагання, ні до спортсменів, і їм доводилося ледве не жестами показувати, що відбувається в Сочі.

Загалом Олімпіаду висвітлювали близько 15 тисяч медійників із понад 70 країн. У Сочі діяло три основних прес-центри, один із яких - для неакредитованої преси.

За словами пана Гребенюка, журналістів перед виїздом на Олімпіаду попередили в прес-службі Національного олімпійського комітету, щоб вони не ставили політичних запитань ані чиновникам, ані спортсменам. Але в іншому функціонери НОК і міністерства молоді та спорту більш-менш співпрацювали з пресою. Найважчим для українських медійників виявилося продовжувати працювати в умовах, коли в Україні почали масово вбивати людей.

Про все це - в розмові з Іваном Гребенюком напередодні відкриття зимових Параолімпійських ігор 7 березня.


- Іване, це ваша перша Олімпіада? Маєте досвід висвітлення міжнародних спортивних змагань? Чи можете порівняти їх з Олімпіадою в Сочі?
- Це моя перша Олімпіада. До цього торік висвітлював Всесвітні спортивні ігри у Колумбії. Це змагання з неолімпійських видів спорту.

Олімпіада масштабніша за інші міжнародні змагання і набагато дорожча. Більше спортивних об'єктів, вимог до висвітлення, нею займається Міжнародний олімпійський комітет. Набагато більше видів спорту, спортсменів, уваги. Неолімпійські види спорту не користуються такою шаленою популярністю.

- Чи були проблеми з акредитацією?
- Акредитація почалася за рік. Вимог дуже багато.

- Я знаю, що було кілька категорій акредитації. У вас і спецкореспондента «1+1» у Росії Маргарити Ситник були різні категорії акредитації і завдання? Чи були там ще інші журналісти вашого каналу?
- Так, було кілька видів акредитації, десь близько п'яти. Перший тип акредитації - для бродкастерів, які заплатили гроші за ліцензію і мають право знімати все: спортивні змагання, відкриття-закриття, мають безпосередній доступ до спортсменів тощо.

З «1+1» були наша знімальна група і Рита Ситник. Рита мала акредитацію, відповідно до якої вона має право знімати в Росії, тому вона працювала в місті. Але була небезпека, що її вишлють із міста, бо Сочі під час Олімпіади - це закрите місто.

У нас була інша акредитація з масою обмежень (ENR), яка дозволяла знімати, але поза територією спортивних об'єктів. Будь-який кадр, який стосувався спортивних об'єктів, міг каратися дуже великим штрафом. Також наша акредитація не давала безпосереднього доступу до спортсменів.

На картках акредитації були різні літери, згідно з якими журналістів класифікували. За порушення відразу штрафували і відправляли додому.


- Що саме доводилося висвітлювати вам, а що - Риті?
- Рита переважно працювала по місту, дізнавалася, як Олімпіада вплинула на людей, як місто змінилося. Я більше намагався висвітлювати спортивні події. На спортивні змагання ми мали можливість потрапити лише без камери.

- А тоді глядачам жестами показувати, що відбувалося :) - як ви це робили на відкритті Олімпіади...
- Відкриття - це було пам'ятно. Точка нашого включення була за 3 км від стадіону, і це було найближче місце для включення. До речі, це було на даху Міжнародного олімпійського комітету. І була текстова трансляція. Отак ми дивилися Олімпіаду. Крім того, інтернет дуже глючив.

- Як була організована робота прес-центру Олімпіади? Чи задовольняла вона вас?
- Було три основних прес-центри - величезні, місця вистачало всім, з великими екранами. Один - для неакредитованої преси, яка не має права ходити на змагання, але має право працювати в місті. Вона мали бейджики: «Неаккредитованная пресса».

Кожен мав доступ до інтернету, за який потрібно було попередньо заплатити. Але з інтернетом виникали проблеми. Були офіційні спонсори, і тільки їхніх інтернетом можна було користуватися. А він був перевантажений.

Ще ходили чутки, що на Олімпіаді не можна буде користуватися мобільними телефонами, щоб не поширювати піратське відео й фото. Але ми користувалися.


- Скільки загалом представників ЗМІ й зі скількох країн були на Олімпіаді? Ви з кимось потоваришували? Скільки медійників було з України?
- В Олімпійських іграх брали участь 85 країн, і з понад 70 з них були журналісти. Загалом близько 15 тисяч медійників.

З України було десь до 15 журналістів. Частина приїздила за підтримки Національного олімпійського комітету, частина - самостійно. Щодо телеканалів, то окрім нас були ще Перший національний, «Інтер», «Україна» та «X-спорт».

Першого олімпійського дня Рита Ситник познайомила нас із каналом «Россия» та НТВ. Ми загалом із НТВ-шної ПТС включалися, крім закриття і відкриття, з ними й потоваришували. У нас було багато дискусій, які зі спортивних переростали в політичні, особливо спілкувалися про майдан.

З рештою журналістів важко було потоваришувати через мовний бар'єр. Усі мило посміхалися, але розмовляли хто японською, хто китайською :)

- Які відносини склалися між представниками ЗМІ різних країн: товариські, ворожі тощо?
- Абсолютно товариські. Один одному допомагали, а коли дізнавалися, що ми з України, то взагалі розпитували про події. Ми там познайомилися з однією канадською групою, яка приїхала в Сочі прямо з Києва, і мені запам'яталася їхня фраза: «У нас камера ще досі пахне димом». Канадське телебачення брало в нас інтерв'ю, робило сюжет для української діаспори. З нашими каналами ми трималися більше дистанційно.

- Чи були організовані якісь заходи спеціально для журналістів?
- Були спеціально організовані заходи для нашого типу акредитації. Зустріч, на якій нам розповідали, що ми можемо, а чого не можемо робити (в основному про те, чого не можемо). Також нам організували два прес-тури перед відкриттям Олімпіади. З нашим типом акредитації ми могли потрапити на спортивні об'єкти тільки до початку змагань. До Олімпійського селища ми теж потрапили тільки під час прес-туру, і то хитрощами.

- Які труднощі виникали у вас під час роботи? Чи не важко було виконувати умови угоди Першого національного, що обмежували вас і у використанні відео, й у вживанні слова «олімпіада»?
- Найбільші труднощі полягали в тому, що не було доступу до спортсменів і спортивних об'єктів. Наприклад, коли наша біатлоністка Віта Семеренко виборола першу бронзову медаль, ми не могли до неї піднятися, бо нас не пропускали. Спортсмени були на горі, а ми біля підніжжя.

Частково виникали непорозуміння з Національним олімпійським комітетом. Вони хотіли бачити в ефірі не зовсім те, що ми показували. Ми давали відео, яке розповсюджували Reuters, АР. Так само до відкриття Олімпіади ми максимально назнімали відео, бо знали, що працюємо на всі 25 днів наперед. А потім різали це відео для сюжетів.

Слово «олімпіада» вживали, не вживати його було нереально. Ми коли почули про такі застереження, довго сміялися.

- Чи не порушили ви яких заборон? Бо я чула, що якби ви навіть випадково показали кількасекундний шматочок відео, приміром, із відкриття, то канал мав би сплатити 4 млн євро?
- Штрафу, сподіваюся, ми не заробили. Ми дуже переживали, коли пробиралися на територію спортивних об'єктів. Зазвичай ми брали загальнодоступне відео наших партнерів, зокрема Reuters.

Зловити спортсменів допомагали спонсори, які проводили різні заходи. З призеркою Вітою Семеренко нам вдалося поспілкуватися того ж дня телефоном. Нам допоміг прес-секретар міністра спорту Равіля Сафіулліна. А потім через два дні підпільно підібралися до роздягалки й поговорили очно. Вона могла давати інтерв'ю й була не проти, тільки в них існувала заборона спускатися вниз (через зміни тиску). За день до закриття Олімпіади, дякуючи спонсорам, вся четвірка золотих медалістів була доступна протягом 20 хвилин, і нам вдалося з ними записати інтерв'ю. Також знімали наших олімпійців наперед, до олімпіади.

- Яким чином (технічно) відбувалися ваші прямі включення? Скільки загалом матеріалів вам вдалося зробити? Ви будете ще робити якісь сюжети про зимову олімпіаду та її учасників?

- Нашої ПТС у Сочі не було. Нам допомагали міжнародні партнери EBU (Європейська мовна спілка). Ми зробили відкриття/закриття і десь 15-20 сюжетів разом із «американками» («американка» - це сюжет, у якому в кадрі журналіст сам розповідає про те, що відбулося, без відеоряду. - Ред.). Щоб отримати відповідну картинку, приміром, для сюжету про змагання лижників, оператор піднімався на сусідню гору, де каталися звичайні люди на лижах, і знімав їх.

- Як вам взагалі працювалося в той час, як у Києві відбувалися революційні події? Чи змінилося ставлення до вас іноземних колег після кривавих подій на Майдані 20 лютого?
- Коли ми приїхали, як тільки хтось чув, що ми з України, відразу починав розпитувати, чи справді все так страшно. Особливо цим цікавилися громадяни Росії - і в магазині, і просто на вулиці. Особливо ті росіяни, які, надивившись російських каналів та державної пропаганди, думають, що в нас бандерівці б'ють бідну міліцію. А журналісти все ж знали більш об'єктивну інформацію.

Взагалі працювалося важко. Було не до спорту, і ми навіть хотіли достроково поїхати додому. Коли почалися криваві події, ми написали листа Сергію Попову, щоб нас забрали. Але в редакції нас попросили допрацювати до кінця змагань.

- Чи планували журналісти, спортсмени якісь акції на знак протесту проти розстрілу учасників Майдану?
- Відразу після цих подій у соцмережах пішла інформація, начебто наша збірна, точніше лижники, оголосили протест і не вийдуть на старт. Але ми перевірили, і це не підтвердилося - просто у дівчат була травма. А ввечері Олег Мацьоцька в соціальній мережі вже вивісив фото зі своєю дочкою Богданою Мацьоцькою і повідомив про те, що вони на знак протесту припиняють участь в Олімпіаді, оскільки не можуть виступати і створювати відчуття свята, коли в їхній країні вбивають громадян.

Коли наші спортсмени вирішили на змагання вийти з траурними стрічками, то Міжнародний олімпійський комітет, посилаючись на Олімпійську хартію, заборонив це. Там прописано, що спортсмени мають бути поза політикою. Питання в тому, яка це політика, якщо люди гинули. Які ознаки політики в траурних стрічках - я не знаю. Думаю, що на рішення Міжнародного олімпійського комітету трохи впливала господарка Олімпіади. Росія витратила 50 млрд доларів, тож парадом більше керували вона.

- Чи сподобалися вам умови проживання, господарі Олімпіади?
- Перше, що здивувало в російській гостинності, - це бронювання готелю. За місяць до від'їзду процедура наступна: хто більше дасть, той і забронював. Ми зняли квартиру через агентство, сума величезна, але це було дешевше, ніж у готелі, де треба було платити 150 доларів на день за людину. Крім того, в готелі за нами був би контроль, а так ми почувалися вільніше.

- Як поводилися представники нашої збірної, її очільники?
- Прес-служба Сергія Бубки (президент НОКУ) нас відразу попередила, щоб ми не ставили політичних питань ані спортсменам, ані керівникам збірної. Тільки спорт, спорт і спорт. На мене образилися за сюжет, у якому я згадав, що на офіційному сайті Національного олімпійського комітету наших спортсменів приписали до Росії. Після цього помилку виправили, але образилися, не розуміючи, навіщо ми це роздули. Сафіуллін був досить демократичний. Коли приїжджав Янукович, то був пул, що готувався Адміністрацією президента. В принципі, керівників збірної хоч і важко було записати, але реально, здебільшого вони йшли назустріч.

- Чим вам запам'ятається ця Олімпіада? Якими позитивними й негативними моментами?
- Сочинська Олімпіада - путінська гігантоманія. Все було гарно зроблено, хоч і в останній момент. Сподобалося, що з'єднали прибережну зону і гірську швидкісною електричкою. Правда, вона виявилася не такою швидкісною (рекламували 150 км за годину, а їхала 40 км), але проїзд був безкоштовним. Інфраструктура й умови для преси сподобалися.

З негативних моментів: погода давалася взнаки. Плюс 20 градусів для зимової Олімпіади - такого ще не було ніколи. Був момент, коли в горах перший тиждень було -1. А потім прийшло літо + 15. Сніг почав танути. Його обробляли зрошувачами. Був момент, коли я, писавши стендап, взяв сніг у руку, то в мене потім руки пекли. Очевидно, він був оброблений хімічними речовинами. Але штучного снігу попри все було мало.

- Ви особисто займаєтесь або займалися спортом? За яку футбольну команду вболіваєте?
- Колись займався плаванням, але не професійно. Вболіваю за рідну кіровоградську команду «Зірка». А моєю найулюбленішою футбольною командою є збірна України.

Довідка «Телекритики»:

Іван Гребенюк на «1+1» з 2012 року. До цього з 2009 року був спецкором СТБ в Кіровоградській області, 2010-го перебрався до Києва, працював також на проектах «Україна має талант» і «Х-фактор». Займається переважно соціальною тематикою. Закінчив факультет журналістики університету «Україна» в Кіровограді.

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв