«Українська книга» проти вибору читача

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1840

 

Скандал у чинному товаристві літераторів і видавців розпочався через держпрограму «Українська книга».

«Українська книга» – проект Держкомтелерадіо. Серед іншого він спрямований на поповнення бібліотечних фондів України книжковою продукцією, за видання якої приватні та державні видавництва отримують компенсації з держбюджету.

 

Як зазначається на офіційній сторінці проекту, він має сприяти максимальному задоволенню культурно-освітніх потреб українців, формувати читацькі інтереси, виховати культуру читання та любов до друкованого слова на кращих зразках творів.

Подати заяву на розгляд може будь-яке видавництво (цьогоріч було подано 917 книг), а потім
довжелезний список претендентів розгляне журі. Серед колегії, що визначає переможців, 12 експертів. Усі знані і шановані: президенти книжкових асоціацій, директори і академіки.

Проте, за дивним збігом обставин з року в рік серед крупних гравців ринку перемагають ті самі
видавництва, а загалом перевага надається маленьким друкарням.

Так і нинішнього року у видавництва «Фоліо» пройшло відбір 32 проекти, а от «Видавництво
Старого Лева», «Критика», видавництво НауКМА, «Нора-друк», «Кальварія» залишились за бортом.

Цього року бучу серед літературних кіл почала Олександра Коваль, директор ГО «Форум видавців»:
– Коли це припиниться? Переглянула список книжок, які на 16 млн. грн. підтримає Держтелерадіо за програмою «Українська книга» і мені здалося, що я сплю і бачу уві сні кучмовський або янучарський бєспрєдел. Ми ж, наче, домовилися змінюватися самі і змінювати країну? І хто ж нам заважає? Чому гроші отримують видавництва, яких ніхто не знає?
Навіщо видавати маловідомих чи малоцікавих письменників? Скажіть, на милість, за якими критеріями здійснюється відбір? Якщо ці книжки будуть роздані по бібліотеках, я просто вимагатиму моніторингу: скільки разів кожну з них читали в районних бібліотеках.
Якщо ця тема цікавить більше, ніж 100 осіб – я готова витратити час і зробити детальний аналіз
кожної позиції (наскільки це можливо з наявних вихідних даних), а також можу розповісти, як має
виглядати така програма в цивілізованій європейські державі, – зазначила Олександра Коваль.

У продовження одне з видавництв взагалі звинуватило держпрограму у здирництві.

– Ми вийшли минулого року з участі в цій програмі, до якої можна потрапити, лише погодившись на відкат. А попередньо в нас зарубали видання «Маргаритко, моя квітко» Крістіне Нестлінгер і «Енн із Зелених Дахів» Люсі-Мод Монтгомері. За програмою Міністерства культури відкати були ще вищі. Будь-який видавець це знає, як і знає «смотрящіх». Не впевнена, що видавниче середовище, яке роками з того користало, готове чесно все оприлюднити,– прокоментувала ситуацію виданню «Читомо» Божена Антоняк,співвласниця львівського видавництва «Урбіно». Її чоловік, Анатолій Івченко, взагалі
заявив, що у них просили відкат у розмірі 21 відсотка від тиражу.

На такі заяви «Українська книга» мовчить як партизан: і не виправдовується, і не підтверджує, звісно.

На захист держпрограми можна відзначити, що звинувачення у хабарництві звучать і щодо деяких книжкових фестивалів. Було здирництво чи ні, це вилами по воді писано і остаточну крапку
може поставити хіба що суд, але для цього має бути розпочата перевірка відповідними органами,
яку, однак, ніхто робити не поспішає. Словом, не спійманий – не злодій.

Інша проблема, що хоча у цьому році і далі відбувається відбір, видавці змагаються, та за минулий рік держава заборгувала видавцям 21,1 мільйона гривень.

– Співпраця у програмі «Українська книга» на рівні обіцянок не спрацює. Ми проходимо тендери, заключаємо договори. В умовах минулого року було прописано 60 відсотків попередньої оплати на виготовлення книжок. Але нічого подібного не сталося, бо всі знають, яка у бюджеті була дірка, і тому не можна бути впевненою чи програму профінансують у 2014-му Оплата має бути за фактом виконаних робіт. А за факту виконання бачимо ситуацію, яка склалася на сьогодні. Минулорічні книжки багатьом видавництвам не проплачені, тому їх затверджували як кредиторську заборгованість цього року, – розповідає директор «ІМЕКС-ЛТД» Тамара Саміляк. До речі, чотири книги її видавництва пройшли конкурсний відбір і цьогоріч.

Завдяки програмі, книги «ІМЕКС-ЛТД» розповсюджують по бібліотеках, їх можна придбати і у кіровоградських книгарнях. Проте, читач із Києва, Львова чи Харкова про них і не чув, а якщо
і дізнався, наприклад, про цікаві видання, присвячені Винниченку, Чижевському чи Маланюку, то у
всеукраїнських книгарнях знайти їх не має шансу. Із жодною із популярних у країні книжкових мереж видавництво не співпрацює.

Отже, оглянемо списки претендентів і ми. Якщо проаналізуємо розділ дитячої літератури,
можемо порадіти за вищеназване кіровоградське видавництво, адже аж три його книжки пройшли відбір. Проте, дуже дивно, чому вибір не припав на жодну з книжок, запропонованих, наприклад, «Видавництвом Старого Лева», що має престижні міжнародні нагороди і визнання читачів? Чому їх «Лис Микита» з чудовими ілюстраціями програв «Словам і думкам» (збірці вибраних поетичних творів, статей, спогадів до 150-річчя від дня народження В.Самійленка) від видавництва «Веселка», яке віджило свою хвилину слави у 90-их, а нині може похвалитись маловідомим, але дешевим продуктом? До речі, з огляду на заявки, видання потребували б однакової суми за тираж.
Серед класики і сучукрліту «ІМЕС-ЛТД» теж вихопив місце.

Вони надрукують роман С. Піддубного «Таємниці останніх дажбожичів», де, якщо вірити анотації, автор відкриває та вивчає таємниці українського роду. Якщо довіряти вибору комісії, то книга
має бути першокласною, бо все ж обскакала вже читаних і люблених читачем Галину Вдовиченко,
Ларису Денисенко, Андрія Кокотюху, Ірен Роздобудько, Макса Кідрука, Люко Дашвар, Таню Малярчук, Мілу Іванцову і Василя Шкляра, Марину Гримич, Василя Кожелянка, Євгенію Кононенко та Романа Іваничука.

Вищеназваних авторів українських бестселерів також переплюнули Роман Лубківський, Дмитро Кремінь, Галина Тарасюк. Переважно знані у вузьких колах письменника, яких однак об’єднує членство в Національній спілці письменників України, та те, що читач їх не купує. Корупція чи не корупція, але дуже схоже на так зване «кумівство». Складається враження, що книги видаються лиш для того, щоб стати ще одним приводом для гордості самих авторів, та питання попиту і читацького інтересу тут взагалі не фігурує.

Проте, найбільше здивування викликає вибір у рубриці тематичних енциклопедій. Отже, з
доброго дива, «Енциклопедія європейських цивілізації» за редакцією Умберто Еко в українському перекладі програє «Шевченківській енциклопедії» за редакції М. Жулинського, який за сумісництвом є одним із членів комісії, яка визначає переможців.

Може, саме обраних книг дійсно потребують бібліотеки?
– Перш за все, бібліотеки загалом потребують української книги, бо переважний запас фондів російськомовний. Дуже важливі дуже регіональні і краєзнавчі дослідження, бо бібліотеки всюди є своєрідними центрами краєзнавства. Потреба у книгах залежить від профілю бібліотеки. Науковій бібліотеці треба одне, сільській чи дитячій – інше. Підбираючи самостійно видання для поповнення фондів, ми орієнтуємось на те, щоб це була сучасна література, але щоб вона була якісна. Це стосується як художньої, так і наукової літератури. Кожна бібліотека складає списки потреб: що люди запитують, але не знаходять, – розповідає про добір книг Тетяна Федорова, заступник Директора ОУНБ ім. Д. Чижевського, яка займається формуванням фондів.

Дитячі районні бібліотеки моляться на новинки української літератури чи яскраво ілюстроване перевидання класики. На нові видання батьки записуються в чергу, а от радянський багаж брати не хочуть, бо до нього не тягнуться діти.

Читаючій молоді також надіятись на поновлення фондів не доводиться. Поки жадана літературна новинка дійде до бібліотеки, проходить купа часу.

Юлія, студентка філфаку, скаржиться, що, вивчаючи розділ сучасної української літератури,
насправді відчула брак книг:
– Коли потік студентів має прочитати книгу, а вона є в одному екземплярі і то в читальному залі – це досить незручно. Сучасні видання довелося читати в електронному вигляді, дякуючи попередникам, які їх оцифрували, або шукати у друзів. Деякі книги я купувала, але не в Кіровограді, у нас вони ледь не вдвічі дорожчі, ніж у Києві.

Виникає питання, якщо бібліотеки самі розуміють читацький попит, чому не розподілити кошти по конкретних областях, а не «вгепувати» в сумнівної потреби книги мільйони? Там вже вибір бібліотек-покупців дійсно показав би, які книги затребувані. Видавці і працівники книжкової сфери покладають надію на те, що це просто перший млинець нової влади у сфері книговидання вдався глевким, інакше, кажуть, і їм доведеться палити шини.

Анастасія Дзюбак, "Нова газета"
Інфографіка Читомо

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити