Ігор Смичек про те, чому Кіровоград треба перейменувати на честь Кропивницького

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1326

Колись великий Гете сказав: «Якщо народ хоче стати нацією – спочатку мусить створити свій театр». Факт заснування українського театру в 1882 році в місті Єлисаветграді занесено до календаря міжнародної організації ЮНЕСКО. І як би не хотілося нашим недругам применшити цю безпрецедентну історичну подію кінця ХІХ сторіччя – у них нічого не вийшло. Але мова піде не про перший в Україні професіональний театр, а його засновника - Марка Лукича Кропивницького, нашого земляка, який досяг світового визнання, прославляючи наш край, і про назву нашого міста, яке впродовж часу існування мало їх декілька.

Дебати з приводу перейменування міста ідуть уже кілька десятиріч, але безрезультатно. Бо на заклик «Місту – Українську назву» серед таких, як «Кропивницький» і «Златопіль», з’явилися і перефарбовані старі – імперська «Єлисаветград» (тепер уже із церковною окрасою) і радянська «Кіровоград», на яких здавалося б поставлено хрест, зважаючи на агресію сусідньої держави, злочинців і нелюдів-окупантів, чиї імена ганебно носило наше місто. Це тавро було і є образою для наших громадян, приниженням гідності і слави визначних постатей минулого

Спитаєте, чому цих імперських п’явок на тілі держави так важко і боляче позбутися? Тому що свідомість нинішнього суспільства хвора чотирьохсотлітньою експансією Російської імперії, яка за будь-яких обставин знищувала і знищує українських дух, покалічивши душу українського народу, завдавши таку шкоду українській культурі, яка не може оговтатися й досі.

Перед тим, як пропонувати патріотичні назви, треба бути свідомими до цього відповідального кроку. Адже від назви міста залежить його аура. Чи буде вона приваблювати наших друзів із різних областей країни і зарубіжжя або відштовхувати від себе, чи буде вона відповідати культурним і історичним надбанням міста?

Відомо, що знайомство з будь-якою країною, її народом, починається з культури. Тому перед елітою міста стоїть вимогливе завдання - повернути втрачену свідомість громади в лоно культури українського народу. Сьогодні ні Золоте поле, ні Чорнозем, ні Дніпро, ні Кручі не допоможуть у цьому. Вийти із «імперського похмілля» можна лише вольовим способом, негайно створивши комісію по перейменуванню міста, де були б ґрунтовно доведені переваги тих чи інших запропонованих назв. Інакше будемо мати назви гнобителів українського народу, що надавалися зухвало-вольовими наказами без урахування думки місцевого населення.

Назва «Златопіль», яку тягнуть за вуха патріоти, на жаль, зовсім неукраїнська. Доведено, що в українській літературній мові немає Кащея, котрий «чахнет над златом», в решті-решт ця назва і досі існує в сусідньому Новомиргороді, через яку до сьогодні точаться багаторічні чвари між громадами селища. Хіба місту це потрібно? Ця назва із жахливого минулого, від раба і кріпосного, які працювали на панів та гнобителів українського народу, у свідомості яких відкладалися лише чорнозем і нелюдська праця на панщині. Бо не було а ні сил, а ні часу глянути у блакить неба, побачити над головою сонце. Ви задумувалися коли-небудь, чому в українській народній пісні оспівуються місяць та зірки? А тому що ніч була єдиною віддушеною спокою і «блаженства», коли стомлена працею людина могла поринути у світ любові, добра і справедливості.

Отже, не можна із міста, тим більше обласного центру, робити село або хутір. Живучи у місті, мусимо дбати про його розвиток до небесної височини. Цей поштовх уже зроблено нашим геніальним земляком - Марком Кропивницьким, завдяки якому весь світ дізнався про існування нашого краю.

Згадаймо анекдот про людей, котрі стояли по рота у багнюці, якій краю не видно. Аж десь далеко, з-за обрію, раптово лунає голос – «Доки ми будемо ковтати цю гидоту!?» А на протилежному боці – «Гей, не гони хвилю!!!» Так-от у такому стані зараз перебуває наша свідомість.

Тож не потрібно боятися кроків, що виведуть на сушу, невже нам не набридло бути по вуха у лайні?

Назва міста на честь геніально драматурга, режисера, актора Марка Лукича Кропивницького дасть можливість очиститися від цього бруду. Окрім цього, це виклик бюрократії, чиновництву, лизоблюдам, корупції і безкультур’ю. Ім’я Кропивницького завжди викликало острах у влади. Йому забороняли публікувати твори, грати вистави української мовою, утискували матеріально і морально. А він вижив, створивши не лише Український театр, але і дитячий, для якого написав перші п’єси. Бо він думав про майбутнє нації, про нащадків, про нас з вами. Маємо ж совість… До відома всіх свідомих громадян хочу наголосити, що тема перейменування міста загнана у глухий кут, але з якого є не лише логічний вихід, а і моральний. Якщо серед громади є справжні державотворці, які дбають про відродження її освіти, культури і науки, не бійтеся поступати рішуче.

Логічним до заголовка статті «Ніхто не проти Кропивницького» (газета «Україна-Центр», 03.10.2013 р.), написаної мною рік тому, є запитання «А хто за..?» Бути не проти, це не означає боротися за свою гідність, свій народ, відстоювати його культуру.

Назва «Кропивницький» відлунюватиме у собі увесь оберемок культурних надбань нашого народу та матиме можливість гармонійно вписатися у вінок найкращих українських назв, серед яких Івано-Франківськ, Хмельницький, Київ, Володимир-Волинський та інші.

Важко б було собі уявити, що народ Сполучених Штатів Америки довго вагався, назвавши столицю своєї держави іменем її державо творця - президента Вашингтона. Наше місто не є унікальним у цьому списку. Треба лише мати мужність, достоїнство.

Мене неодноразово переконували, що назва «Златопіль» асоціюється з блакитним небом, полем, родючим чорноземом.

І дійсно, наші чорноземи були спокусою для багатьох. Нашу землю вивозили ешелонами у фашистську Німеччину, з тих часів її у нас менше не стало. Але поменшало розуму у господарюванні на ній. Бо культура збереження і примноження знищувалася віками. Провідні діячі науки і культури піддавалися репресіям, катуванню і фізичному знищенню. Це вже не таємниця.

Але досі залишається таємницею для громадян нашого міста той неоціненний вклад Кропивницького у розбудову української нації. Мені зауважували, що, мовляв, люди про це не знали. Але ж про велич нашого генія знали й імперіалісти, й комуністи. Влада знала, але приховала цей факт. Навіть сьогодні одне згадування імені Кропивницького судорожно зводить м’язи на обличчі нинішніх чиновників і посадовців. Бо - «мертві їхні душі».

Про яких патріотів від влади ми говоримо?

Тому і підхоплено назву «Златопіль», котра ні до чого не зобов’язує. Все тишком-нишком, милозвучненько, аби не бентежити людську свідомість і думку.

А повернути імперську назву «Єлисаветград» - це хіба не злочин!? Панове!!! Зараз не ХІХ сторіччя, не ХХ, а ХХІ!!! Ви запізнилися на двісті п’ятдесят років. Прокиньтеся!!!

Агресивні дії Росії під час Революції гідності, захоплення Криму, збройне вторгнення на Сході України спрямовані на фрагментацію України, руйнацію її державності. Отже, нарешті українське суспільство побачило справжнє обличчя «старшого брата», зрозумівши, що він зовсім не друг, а виродок, позбавлений честі і совісті, котрий десятиріччями виношував власні загарбницькі наміри.

Невже це не зачіпає наше самолюбство і ми і надалі будемо плестися в російському гуманітарному одязі з ганебними наклейками «Єлисаветград» і «Кіровоград»?

Зараз у нас з’явилася унікальна можливість заявити на повний голос про вихід із багаторічного рабства і закріпачення й надати місту таку назву, якою б могли пишатися майбутні покоління і наша держава.

Розмови про те, що ім’я Кропивницького уже увічнене у назвах обласного театру, музею і вулиці – є ширмою для прикриття злочину у приховуванні значимості цієї постаті для української нації.

Кажуть, що в державних архівах бракує документів на підтвердження доцільності вживання назв «Єлисаветград», «Зінов’євськ», «Кіровоград» та інших… Документами, пов’язаними з іменем Кропивницького, можна завалити всі чиновницькі кабінети. Його існування та свідома діяльність на благо України не потребують доказів. Але оприлюднювати ці факти влада боялася, аби не розхитати корабель бюрократії і корупції. Владі було вигідно всіх найкращих діячів науки і культури називати українськими буржуазними націоналістами… Задумайтесь, зараз російські окупанти український народ обізвали «бандерівцями», хоча мало хто розуміє справжній зміст цього слова.

Тому і кажуть, що зараз не на часі займатися проблемою перейменування міста, адже в державі наявна суцільна економічна криза і відсутні кошти для проведення відповідних заходів.

Хотів би цьому заперечити.

На часі!!! Бо людська пам'ять на жаль коротка. Коли революції закінчуються, справжніх героїв, які поклали життя на вівтар Вітчизни, починають забувати.

Кропивницький це справжній герой України і нашого міста, який не отримав належного звання і поваги, адже якщо б він дожив до радянських часів, його би спіткала доля Леся Курбаса - послідовника традицій Театру корифеїв, котрий був закатований у концтаборах і реабілітований лише після смерті. Але велич Кропивницького продовжують принижувати і досі. Протистояти цій агресії на нищення української культури можна лише інформаційною правдою про нашого земляка та його діяльність. Бо про нього мало знають не лише звичайні громадяни, а культурна еліта, публікуючи на сторінках газет замість портрета Кропивницького фото інших осіб.

Наших героїв треба знати в обличчя, про них треба говорити, писати і малювати.

В одному із номерів газети «Наш бізнес» (від 24.10.2013) побачила світ стаття «Кропивницький – звучатиме гордо», де мною запропоновано перейменувати наше місто на честь геніального земляка. У ній зокрема йшло, що «це було б не тільки найкращим пошануванням великої людини, але й нагадуванням світові, де зародився український професійний театр». Насправді ж громаді нашого міста треба усвідомити, що Кропивницький не просто створив театр, а цією подією засвідчив, що український народ не «плем’я», а Нація, а українська мова не «наріччя», а Перлина в світовій короні мов. Тому назва міста «Кропивницький» не тільки «звучатиме гордо», а й промовисто. Ми пишаємося тим, що маємо багату культурну та історичну спадщину, дивуючи приїжджих та гостей міста розмаїттям мистецьких наукових змагань на благо нашої Вітчизни.

На противагу імперському духу, який панував у назвах «Єлисаветград, «Зінов’євськ», «Кіровоград», наш край є колискою патріотичних проявів на культурній і мистецькій нивах, освіті і науці.

Тож громаді слід зробити усе належне, аби на центральній площі Кіровограда було встановлено пам’ятник генію української нації. Це було б порятунком від ганьби і презирства громадян міста з боку українського суспільства, котре й досі дивується нашій нерішучості і байдужості.

Адже навіть той факт, що панахиди по земляках, котрі загинули під час антитерористичної операції, проходять на Театральній площі біля музично-драматичного театру ім.М.Кропивницького, що нині є пам’ятником культурологічного злету українського народу та його духовних сподівань, свідчить про беззаперечну повагу земляків до цієї постаті, його таланту, честі та совісті.

Отже, настав час, аби логічним віддзеркаленням цьому почуттю стала сама назва, яку майбутні покоління ніколи не проміняють ні на яку іншу.

Тож підіймаймо погляди над обрієм, чорноземом, золотим полем до висоти неба і сонця. І тоді ми з гідністю зможемо сказати: «Слава Україні! Слава Кропивницькому! Слава нашому місту!»

Ігор СМИЧЕК, старший викладач Кіровоградської дитячої художньої школи ім. О. Осьмьоркіна, член Національної спілки художників України, член Спілки театральних діячів України, Лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства ім. О. Осьмьоркіна.

За матеріалом видання "Наше місто"

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити