Історики дослідили родовід Корифеїв театру (ІНФОГРАФІКА)

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1293

Родовід родини корифеїв театру з Кіровоградщини дослідили історики.

Матеріал про корені роду та інфографіку запропонувала газета "День".
Іван Карпенко-Карий (1845—1907), Микола Садовський (1856—1933), Панас Саксаганський (1859—1940) — троє рідних братів, з іменами яких пов’язана ціла доба українського театрального мистецтва, збереження нашої ідентичності, становлення нації. Належали вони до роду Тубілевичів (Тубелевичів) та мали чимало клопоту з різними версіями свого прізвища...

Предком гілки, яка розквітла в ХІХ ст. на теренах Київської і Херсонської губерній, був Шимон чи Семен Тубілевич (Тобілевич), син Антонія і Маріанни з Шандровських, онук Міхала і Розалії з Жорницьких. Запис про його хрещення 28 жовтня 1742 р. був внесений до метричної книги Щуровецького костьолу, який через сто років так і не змогли розшукати на Волині. За часів Речі Посполитої Шимон був дрібним митним службовцем (вартовим), на що отримав 1774 р. інструкцію з Комісії коронного скарбу. Мабуть, у зв’язку з місцем служби він оселився у с. Турія на Чигиринщині.

15 червня 1804 р. Київське дворянське депутатське зібрання визнало у дворянстві Тобілевичів — Шимона разом із синами Адамом і Вікентієм. Слід підкреслити, що Шимон дещо плутався щодо свого коріння. Відомі два його клопотання: 1802 р. він стверджував, що є шляхтичем герба Крживда, а в 1804 р. — герба Трживдар. Саме в його документах зафіксовано до десяти варіантів прізвища. В ті часи Шимон був орендарем садиби і власної нерухомості не мав, тому його слід віднести до дрібної шляхти, а саме до чиншовиків.

Наступив 1830 рік. Вибухнуло Польське повстання, у відповідь на яке Російська імперія розпочала масштабну перевірку дворянських прав, що зачепило десятки тисяч родин. 19 серпня 1838 р. рішення про визнання Тобілевичів у дворянстві було скасоване і їх мали декласувати після відповідного рішення Герольдії. Проте черга на кожну процедуру, пов’язану з дворянськими справами, була величезна. Декласація дрібної шляхти розтягнулася на десятиліття, а тим часом нащадки Шимона встигли стати дрібними чиновниками і вступили в боротьбу за свої станові права.

Першим з думкою про цивільну службу вступив в 1852 р. в листування з різними установами Степан Адамович Тубілевич, онук Шимона. Він просив довідку про своє дворянство, «без чего стесняется определится на действительную службу». В 1856 р. вдалося добитися визнання в дворянстві для Карпа, Степана і Гаврила Тобілевичів, синів Адама. Проте це рішення не було затверджене Департаментом Герольдії Сенату через низку претензій до доказів дворянського походження, зокрема, і різні написання прізвища. Розпочалася паперова тяганина, в якій управитель приватного маєтку Карпо і його брати, чиновники Степан і Гаврило, брали діяльну участь.

Невдовзі підросли їхні сини, які підхопили цю безкінечну справу. Зокрема, чималих зусиль доклав у боротьбі за дворянство Іван Тобілевич, який згодом став загально відомим під своїм літературним псевдонімом Карпенко-Карий. Першого з кількох своїх листів київському губернського предводителю дворянства Іван Карпович написав з Єлизаветграда 17 січня 1868 р.: «Ваше Превосходительство! Извините за смелость, с которой я буду просить помощи в деле, более чем важном для меня. Я с отцом и братьями доказываю дворянское происхождение. Вот содержание дела. Производится оно более чем 60 лет без всякого результата; требовалось много всяких сведений, — даже и не нужных к делу — они доставлены; но, кажется, ничто не в силах дать ему конечный результат.

Ваше Превосходительство! Прикажите доложить его Вам. Оно, как вдохновенный оратор, при взгляде на него — скажет: Я старик, пора мне из шкафа Собрания перейти в Сенат и хоть под конец странствования дослужиться того, чего я так долго и горячо добивался, и я уверен, что просьба старика будет уважена.

Ответа я ожидаю через Елисаветградское городское полицейское управление. Имею честь быть Вашего Превосходительства покорнейший слуга Иван Тобилевич».

Проте в ті роки справу затягнула трясовина нових перешкод. Під час Польського повстання 1863 р. провадження справ про дворянство «бывшей польской шляхты» було припинено «впредь до усмирения мятежа и разбора дел об ответственности мятежников», а потім і зовсім закрите. Карпо з молодшими синами та його старші сини з дядьками, які всі вже були чиновниками, мали подавати різні документи для нового розгляду справи. В Санкт-Петербурзі з’явилися сумніви щодо дружини Адама, бо вона записана то Анастасією, то Агафією...

Згодом руками головного персонажа п’єси «Мартин Боруля» (1886 р.) Іван Карпович спалить документи на дворянство. Проте насправді купа документів про дворянство Тобілевичів виявилася незнищенною. Вона повністю збереглася до нашого сьогодення та є вражаючою пам’яткою імперської бюрократії.

В останньому листі до київського губернського предводителя дворянства від 26 вересня 1878 р. Іван Карпович написав: «Ваше Превосходительство! В Киевском дворянском депутатском собрании 74 года производится дело об утверждении рода Тобилевичей в дворянстве. Раза четыре нам отказывали, раз пять требовали дополнений и всякий раз, с громадными усилиями, мы давали этому делу ход. Теперь мы все личные дворяне, и если до сих пор не утверждены Герольдией, то ради Бога, прикажите возвратить внесенные нами пошлины около ста руб. через Елисаветградское городское полицейское управление!

Коллежский секретарь Иван Тобилевич».

Клікніть, щоб збільшити інфографіку.

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити