Шнейдер — Шевельов — Шерех, до Дня народження Юрія Шевельова

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 808

Шнейдер — Шевельов — Шерех, до Дня народження Юрія Шевельова17 грудня 1908 року з’явився на світ Юрій Шевельов — один із найкращих мовознавців і літературознавців ХХ століття.

Більше як півстоліття тому, 17 грудня 1958 року, Юрій Шевельов самотньо відзначав свій 50 день народження. Пізніше він написав так: «Ця річниця здалася мені кінцем життя. І я був сам. Мати померла п’ять років перед тим. Було чимало знайомих і дещо друзів — ніхто з них не знав цієї дати або не звернув на неї уваги. Винятково, цілий день мовчав телефон. Я хотів привітання, теплого слова, співчуття, може, згадки про те, чого я досяг за свої півсторіччя. Нікого, нічого. Пустка, самота, мовчання».

Тому 17 грудня щораз хочеться виправити цю несправедливість, заповнити цю пустку, хоч адресата вже й немає.

При народженні звали його Георгієм Шнейдером. Зміна імені, прізвища, псевдоніми — то мовчазні свідки історії народів, історії дорослішання і наукових зацікавлень.

Змінити прізвище була ініціатива батька, офіцера царської армії, під час Першої світової війни, аби уникнути підозр і недовіри через німецьке коріння. А раз на рушниках було вишито Ш, то й прізвище підібрали на цю літеру.

Георгія у сім’ї називали Жоржиком, а з уст малого, який не вимовляв ні Ж, ні Р, це звучало як Зюзя, що так і причепилось до хлопчика. Досягнувши семи років, Жоржик відзначив момент дорослішання — відмовився відгукуватись на Зюзю і наполіг на слов’янському Юрій.

Саме як Юрій Шевельов підписувано мовознавчі праці, бо дослідження мови сприймав як серйозну наукову справу, як справу життя. Згадаймо хоч окремі фундаментальні праці «Історична фонологія української мови», «Передісторія слов'янської мови: історична фонологія загальнослов'янської мови», «Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941): Стан і статус». Літературознавчі, мистецтвознавчі студії видавав переважно під псевдонімом Юрій Шерех. (До речі, найповніші поки збірники праць з мовознавства і літературознавства, що вийшли у Видавничому домі «Києво-Могилянська академія» .

У науці Шевельов був надзвичайно вимогливий і до себе, і до своїх учнів, і до колег. У кожному питанні дошукувався до причини і структурних закономірностей. Будучи Мислителем, пручався наступу доби всесильних менеджерів: «...Не шаную людей, що скрізь самі себе пропихають».

Разом з тим він активно встановлював історичну справедливість: із Лети повертав мовознавців, забутих з примусу радянської системи: Олену Курило, Василя Сімовича, Всеволода Ганцова, Костя Михальчука (читай зокрема Юрія Шевельова «Портрети українських мовознавців»).

Юрій Шевельов, як то і належало науковцям тієї школи початку ХХ століття — Епохи Українського Відродження — був великим ерудитом і цікавим співрозмовником. Він дуже любив театр і кіно (навіть у дев’яносторічному віці ходив до кінотеатру двічі на тиждень, дивився, як правило, старі класичні фільми), а ще тонко розумівся на кулінарії.

Юрій Шевельов — українець, але не за походженням, а за вибором. Читаємо у його книзі спогадів «Я — мене — мені» про «здатність української землі й повітря навіть чужинців і зайд змусити відчувати себе таки своїми на цій землі і чужими на тій, де вони виховалися й звідки прийшли».

Син військового, Юрій Шевельов був принципово миролюбним, не сприймав будь-якої агресії, навіть в умовах провокацій і наклепів лише кілька разів вдавався до відкритої реакції, зазвичай обмежуючись листом до редакції зі спростуванням.

Блискучий інтелектуал, Юрій Шевельов мав тонке почуття гумору. Жарти, іронія, гра словами чи алюзіями — упізнавана риса і наукових статей, і епістолярію. А свою любов до теоретичних наук не без іронії він висновував із дитячого досвіду: «Я розкладав часом іграшки, щоб довідатися, що там усередині. Тут я вирішив дослідити склад мила. На запалення — воно не горіло, — і на смак — я став його їсти. Смак був гидкий. Можливо, що це поклало кінець моєму практичному зацікавленню точними науками. Теоретично я їх любив, особливо — абстрактні: алгебру, геометрію, тригонометрію, хімію — в формулах, ніколи — в речовинних дослідах».

Так вже склалося, що відчуття смерті, конечності, приреченості тяжіє над людиною. Кожен у свій час і по-різному до нього приходить — хто у 3 роки розгубленим запитанням: «А чому Бозя так придумав?», хто у 50 років відчуттям самотності й безпорадності. (Та що казати, зараз перед 21 грудня значно підвищилась напруга — десь глибоко таки тривожить запитання майя чи не майя). Шевельову не потрібні були знаки, щоб бути з собою відвертим, його формула:

«Життя не було б життям, якби на нього не чатувала смерть. Є терміни і строки, і їх не перейти. ... Поки я живий, я дію. Це такий самий закон життя, як смерть, і так само безглуздий».

Діяльність у його життєвій концепції посідає виняткове місце: «Є люди, що живуть аби день до вечора, є такі, що живуть творчістю і для творчости, ще інші живуть у дітях і для дітей».

Але не просто творчість, а швидше чесність у творчості — це те, задля чого варто братися за перо. Бо ж найцікавіше — зрозуміти себе, уловити от те «Я», яке так і вислизає крізь пальці, тільки-но хочеш про нього говорити.

Так от, знайомство з Юрієм Шевельовим (так, саме знайомство, бо ж написано ним багато і слід ще не загубився) — це в першу чергу нагода пошукати своє Я, яке так вправно ховається і мовою, і мовцем.

Ірина Круть

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити