До перейменування Кіровограда. 1755-1775 – місто без назви? (ФОТО)

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 5463

В публічній дискусії про перейменування Кіровограда історична складова вже стала другорядним фактором. Однак коли йдеться про місто з понад двохсотлітньою історією нехтувати історичними фактами неприпустимо. На сьогодні в краєзнавчих дослідженнях немає чіткої відповіді на питання, як називалось місто до 1775 року, до появи назви Єлизаветград. Можливо саме ця обґрунтована історична відповідь вирішить дискусію щодо перейменування.

Козацькі слободи

До 1752 року, до утворення Нової Сербії, на території сучасного Кіровограда існувало декілька слобод, які беруть початок з козацьких зимівників. Це Кущівка, Завадівка та Інгульська слобода. Переважна більшість дослідників, оцінюючи роль слобод в становленні міста, схиляються до думки, що називати місто іменем одної з слобод, які існували до 1752 року недоцільно, оскільки до 1752 року були відсутні чинники, які сприяли утворенню міста з однієї або з декількох слобод. До того ж назви колишніх слобод носять мікрорайони міста. Окремо можна виділити Інгульську слободу, яка в своїй назві має гідронім. Такий гідронім прийнятний для назви міста. Однак з історичної точки зору Інгульська слобода не може бути джерелом назви міста. Згідно з дослідженнями Ю.Матівоса вже у 1757 році слобода злилась з Лелеківською, а сама Лелеківка стала частиною міста Кіровограда лише у 1963 році.

Слобідський полк чи Новокозачин

Роком заснування міста вважається 1754 рік, тобто рік урочистого закладання єлизаветинської фортеці. Безсумнівно, поява фортеці була поштовхом для розвитку інфраструктури, що сприяла появі міста. Однак інфраструктура почала з’являтися не після 1754 року, а починаючи з 1752 року, коли було обрано місце для фортеці, розпочались підготовчі роботи, доставка дерева з чорного лісу, створена комендатура фортеці у Знам’янській слободі.

18 серпня 1753 року Сенат своїм указом «изволил намерения предпринимать живущих в тамошних местах старожилов и выходящих из Польши поселять казаками по примеру слободских полков, а не под владельцами», тобто фактично поклав початок Новослобідському полку.

2 листопада 1753 р. Сенат призначив “для лучшего смотрения” за полком російського офіцера капітана М. Бикова, а розташовування полку визначив указ від 9 листопада 1753 р.: «от Новой Сербии в степь на 20 верст». Канцелярія була розміщена в тій же Знам’янській слободі, яка пізніше стала називатись Биківська. Краєзнавець Юрій Матівос стверджує, що поселення в якому була розміщена канцелярія отримало назву Новокозачин. Однак науковці-історики, які досліджували козацькі поселення (Наталя Полонська-Василенко, Ганна Швидько, Анатолій Пивовар, Ольга Посунько, Сергій Дідик), не підтверджують цієї назви. Більше того, Дідик в роботі «Новослобідський козачий полк (1753-1764)» відзначає, що назва полку склалась через історіографічну традицію. Таку традицію започаткував Аполлон Скальковський в «Хронологическом обозрении истории Новороссийского края» та «Истории Новой-Сечи или последнего Коша Запорожского». Сам полк під час свого існування (1753-1764) офіційно називався Слобідським полком, про що свідчать першоджерела, а назву Новослобідський козацький полк Скальковський утворив вже в дев’ятнадцятому столітті, щоб відрізнити його від козацьких полків Слобожанщини. Назва Новокозачин вперше з’явилась лише у 1898 році в п’ятому томі географічного видання “ Живописная Россия — отечество наше в его земельном, историческом, племенном, экономическом и бытовом значении”. Автором статті виступив російський мандрівник та публіцист С.Ф. Давидович, який не мав жодного відношення до історії. Його слова «возвратившиеся раскольники поселились близ Елисаветинской крепости и из них немедленно было образовано военное поселение Ново-Козачьин» є нічим іншим як вільним переказом наступного речення історика А.А. Скальковського з його книги «Хронологическом обозрении истории Новороссийского края 1730-1823. Ч.1»: «Еще с 1754 года, с прибытием раскольников, поселение подвинулось за рубеж, указом 1751 года ему назначенный с того времени по 1759 год за чертою Новосербскою учредился по проэкту Бригадира Муравьева один Козачий полк па подобие Слободского из Малороссиян, оставивших Степь во время войн, и Волохов из Польши целыми слободами переходящих. Это названо Новокозачьим поселением».

Слободи старообрядців та Поділ

До 1752 року на території сучасного міста існувала Знам’янська слобода, яка була заснована розкольниками. Указ про створення Нової Сербії змушує розкольників у 1752 році покинути своє поселення. Замість них частину поселення зайняли греки, а назва змінилась на Грецьку слободу, в іншій частині розмістились комендатура фортеці та канцелярія слобідського полку. Однак зі створенням у 1753 році Слобідського полку розкольникам дозволили повернутись. За дослідженням Матівоса, одна частина розкольників поселилась там, де зараз знаходяться площі завода ім.Таратути, а інша частина створила міщанську слободу на вулицях Покровській та Преображенській. Уже влітку 1754 року, через півтора місяці після закладання фортеці, відбувся перший ярмарок. Дуже ймовірно, що ярмарок відбувся на території сучасного центрального ринку біля поселення старообрядців. Вже через рік, у 1755 році, з’являється магістрат, обирається бургомістр, тобто запроваджується магдебурзьке право, яке характерне для міст. Магістрат розміщувався на розі вулиць Пашутінської та Преображенської. Саме 1755 рік варто вважати датою створення міста. Ця міщанська слобода отримала назву Поділ. Назва ця зафіксована у першоджерелі, а саме в записках російського вченого-природознавця академіка Йогана Гільденштедта, які вийшли виданням «Поїздка через Росію та на Кавказькі гори». Гільденштедт відвідав територію сучасної Кіровоградської області навесні 1774 року. Хоч для природознавців через присутність ряду помилок згадані записки не мали великої цінності, проте вони мали цінність для істориків. Всі науковці-дослідники краю використовували ці записки через те, що в них досить чітко були викладені спостереження про поселення, природні та економічні умови краю. Отже назва Поділ існувала як назва міщанської слободи. Цю назву використовували місцеві мешканці. Прибульці використовували назву Поділ для визначення однієї зі слобод, а не як назву міста. На жодну карту того часу Поділ не був нанесений. Так згідно дослідженню Анатолія Пивовара на карті з Атласу Польщі та Литви італійця Річчі Дзанноні 1772 року біля Єлисаветинської фортеці позначені Лелеківка, Інгульська слобода та собор святого Димитрія. Тут мається на увазі каплиця старообрядців на Подолі, яку пізніше перейменували на Покровську.

Єлисаветград

Співробітник Кіровоградського краєзнавчого музею Костянтин Шляховий стверджує, що назва Єлисаветград виникла природним шляхом, як синонім до виразу Фортеця Святої Єлисавети. В тому, що це не так, можна переконатись на прикладі інших земляних фортець та поселень біля них, які виникли в Російській імперії. Проект єлисаветенської фортеці (шестикутна зірка з земляними валами, розташованого між річок) не унікальний. Деякі джерела приписують авторство ескіза (шестикутної зірки) Петру І, за яким в 1703 році була побудована дерев’яно-земляна фортеця в гирлі Неви, на Заячому острові. Вона отримала назву Петропавлівська фортеця. Офіційна версія назви – на честь святих апостолів Петра і Павла, яких вшановують в один день і які є покровителями Петра І. Разом з початком будівництва біля фортеці виник форштадт, в якому в тому числі була розміщена «Канцелярия городовых дел». В ті часи фортеці називали словом "город", пише в своїй книзі «Предыстория Санкт-Петербурга. 1703 год» історик Олександр Шаримов, а не словом «град», як стверджує Костянтин Шляховий. Згодом з’явилась назва Сант-Питер-бурх, яка поширилась на саму фортецю та її форштадт, при цьому у назві відсутнє згадування святого Павла та слово «град». В 1706 році Петропавлівська фортеця була відбудована в камені (нижче на фото).

За указом імператриці Анни Іоанівни від 16.03.1730 р. між річок Дон та Василівка була побудована Анинська фортеця, яка за офіційною версією отримала назву на честь святої Анни, покровительки імператриці Анни. З початком будівництва фортеці у форштадті виникла слобода, яка отримала назву «Солдатский поселок». Пізніше біля фортеці почали проводити ярмарки. У 1760 році фортеця була ліквідована, а її гарнізон переведений до фортеці Димитрія Ростовського. Саме поселення біля фортеці, яке складалось з купців, проіснувало недовго – до кінця 19 століття. Це поселення не отримало жодної офіційної назви, тим більше з частиною «град».

За указом імператриці Катерини ІІ у 1730 році між річок Московка та Дніпро була побудована Олександрівська фортеця (нижче на фото). Чіткої відповіді, на честь кого отримала назву фортеця, немає. Існує думка, що фортеця названа на честь святого Олександра, згідно інших версій – на честь князя Олександра Вяземського або генерала-фельдмаршала Олександра Галіцина. З початком будівництва біля фортеці з’явився форштадт, в якому селилися будівельники-селяни, каторжники, обслуга фортеці, відставні солдати. Після втрати військового статусу фортеця з поселеннями у 1803 році отримало статус повітового міста та назву Олександрівськ. Приставка «град» не використовувалась.

Таким чином, в побуті поселення „градом” у 18 столітті не називали ані українці, ані росіяни.

Також не відповідає дійсності те, що указом від 22 березня 1764 р. була утворена Єлисаветградська провінція. Зазначений указ стосується створення з Нової Сербії та Слобідського полку Новоросійської губернії, та не стосується створення провінцій. До речі, за пропозицією Сенату губернія мала називатися Катеринінською, а Катерина ІІ відхилила цю назву та назвала її Новоросійською. Також указом не створювався Єлисаветградський пікінерський полк. Катерина ІІ назвала полк «Пикинерный поселенный полк». Запропонована сенатом назва «уланский» вона відхилила. На картах Новоросійської губернії та в сенатських і імператорських указах вживається назва Єлисаветинська провінція. Слово єлисаветградський в прив’язці до 1765 році з’являється в тексті „Исторического Очерка г.Елисаветграда”, який склав міський голова Олександр Пашутін. Згідно досліджень Сергія Шевченка, Олександр Пашутін не є автором нарису, він є лише упорядником та видавцем, а авторство належить іншим дослідникам, у тому числі Володимиру Ястребову та Григорію Соколову. Свої дослідження Ястребов та Соколов публікують в „Записках императорского Одеського общества истории и древностей”. В першоджерелі, в статті Соколова „Историческая и статистическая записка о военном городе Елисаветград”, яка була опублікована в „Записках императорского Одеського общества истории и древностей. Том 2 (1848),” знаходимо наступне: „в Марте 1765 года Новороссийская губерния была разделена на 3 провинции: Елисаветградскую, Екатеринославскую и Бахмутскую, при чем учреждена провинциальная канцелярия в крепости Св. Елисаветы”. Ми бачимо, що окрім вживання слова „Єлисаветградська” вживається й назва „Катеринославська” в прив’язці до 1765 року. Загальновідомо, що назва Катеринослав виникла лише в 1776 році. Тож, правильно буде не «Екатеринославскую», а «Екатерининскую». Центром Катерининської провінції був Катерининський шанець, який раніше називався Орликом (сучасна назва тепер Пєрвомайськ). Таким чином, бачимо, що тут допущені явні помилки. Далі читаємо наступне: „по сведениям, доставленным в губернскую канцелярию, в Декабре месяце 1768 года значится, что в провинции Елисаветградской (Елисаветинской), с крепостью было жителей 19,639 человек”. Тут вже з назвою „Єлисаветградська” в дужках зазначається „Єлисаветинська”. Таке вживання пов’язане з датою написання статті. У 1848 році більш звичною та загальновживаною в офіційних документах була назва „Єлисаветградська”, а для того, щоб показати офіційну назву 1768 року в дужках зазначено „Єлисаветинська” (на фото нижче).

Крім того, потрібно зазначити, що достеменно не відомо, коли виникла назва Єлисаветград. Вважається, що назва Єлисаветград з’явилась з отриманням статусу міста по указу від 14 лютого 1775 році. Однак документ про присвоєння назви Єлисаветград і досі не знайдений. Цілком можливо, що ця назва була офіційно впроваджена наприкінці 1770-х років. Цей випадок не поодинокий для Російської імперії. Щось схоже відбувалось з містом Одеса. У 1794 році починається забудова міста, яке в офіційних документах називається Хаджибей. У січні 1795 році в указі вперше з’являється назва Одеса, проте не йдеться про перейменування Хаджибея на Одесу. Протягом наступних років в офіційних документах паралельно вживаються обидві назви. Новостворений Санкт-Петербург крім цієї назви в різних документах також називали Петрополем.

Єлисавет.

Є підстави вважати назву „Єлисавет” назвою міста до 1775 року або до кінця 1770-х років (до появи назви Єлисаветград).
1. На картах та в указах провінція з центром у фортеці святої Єлисавети називається Єлисаветинською.

2. В чисельних офіційних документах вживається слово Єлисавет, яке позначає місто. Зокрема в рапорті 1775 року генерала Текелея Катерині ІІ зазначається наступне: „По прибытии моем к корпусу, застав онный в марше не дошедшим до Елисавета, на время собрания его к онному городу...”

3. В народній творчості також присутня назва Єлисавет. «Ой з-під города, з-під Єлисавета сизі орли відлітали» співається в пісні. Згідно версії краєзнавця Олександра Босого, ця пісня виникла наприкінці 1750-х років, авторство її може належати бандуристу Данилу Бандурці. В інших варіантах пісні згадуються різні назви – Єлисавет, Ялисавет, Лизавет.

Характерною особливістю назви Єлисавет є те, що хоч вона містить назву фортеці святої Єлисавети жіночого роду (фортеця/крепость – жін.р., свята Єлисавета – жін.р.), але вживається в чоловічому роді. Тобто сталась зміна в морфемному складі слова, яка характерна для української, а не для російської мови.

Історія міста Кіровоград почалась з історичної точки зору відносно недавно – 260 років тому. Історія міста тісно пов’язана з різними національностями – сербами, греками, росіянами, євреями. Однак відповідно до документів та статистики тих часів кількість українців-мешканців міста завжди була значною. Отже, для обговорення мешканцям треба запропонувати не ті назви, які мають приємну вимову, а ті які мають українське історичне підґрунтя.

Максим Сінченко

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
+2 # Григорий 08.09.2015, 19:29
Цитую Boh_dan:
Нашому місту личить ім'я Єлисаветград / Єлисавет. Дійсно, це історично вірна назва.

Область може стати Златопільскою. Для регіону така назва чудово підійде.


Як на мене - найкраща назва для міста Єлісавет - воно ще найбільше зустрічається в спогадах та листах коріфеїв, ніж Єлісаветград. І область Єлісаветська.... А всі інші назви якісь неприродні, вигадливі...
Цитата
 
 
-9 # Іра 15.06.2015, 21:30
Чому ніхто не думає про те, скільки це буде коштувати, та ще й в такий не простий час для країни???
Цитата
 
 
-6 # Сергій 15.06.2015, 15:20
І так, і ні.
Виходячи із запропонованих імен для міста, як для мене, найреальнішою залишається Єлисаветград.
В такому разі й область має бути Єлисаветградською.
Якщо хтось має інші пропозиції, то дуже прошу.
Інгульськ. Златопіль, Лелечин, Кущівськ, Катранівськ, Великобалківськ , Тобілевічі, Кропивницьке і т.д. якось не личать пристойному місту.
Цитата
 
 
+3 # Boh_dan 15.06.2015, 09:39
Нашому місту личить ім'я Єлисаветград / Єлисавет. Дійсно, це історично вірна назва.

Область може стати Златопільскою. Для регіону така назва чудово підійде.
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити