Таїни Водохреща, або як правильно відзначати це свято

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1968

Святе Водохреща, або Йордана, або ж Богоявлення – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу. Згідно з Євангелієм, у цей день відбулося хрещення 30-річного Ісуса Христа в р. Йордань, він явився світу як син Божий, спаситель. «І сталося у ті дні, прийшов Ісус із Назарету Галілейського і хрестився від Іоанна в Йордані. І коли виходив з води, зараз же побачив Іоанн небеса, що розкривалися, і Духа, Який сходив на Нього, мов голуб. І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє Благовоління» . Власне з цього дня і починається відкрите служіння Христа, яке продовжувалось ще 3, 5 роки.

 

Із цим святом пов’язане також вірування у цілющість води, навіть вода з крану вважається такою, що змиє духовно нечисте, а також вилікує тілесні хвороби людини. Освячена вода може зберігатися весь рік, не втрачає запаху і не псується. Таку особливість рідини і досі ніяк не можуть пояснити, але деякі вважають, що цілющою її робить срібло від хреста, якого священик занурює у воду. Тож щороку по всій Україні проводиться освячення води у церквах та водоймищах, купання в ополонках, окроплення осель та господарства. Та звичаєвість Богоявлення на цьому не завершується. Традиції святкування дуже давні, пов’язані вони і з церковними правилами, і з життям самих людей та їхніми віруваннями.

За давніми традиціями відзначення Водохреща починалося ще 18 січня. Цей Святвечір зветься голодною кутею – останньою в цьому різдвяному циклі. Голодною називається через те, що в цей день необхідно дотримуватися суворого посту. Лише після першого освячення води, що відбувалося майже опівночі у місцевих храмах, можна було куштувати вечірню воду, а потім і страви, які обов’язково повинні були бути пісними. Цією ж водою з допомогою кропильця – гілочки ялини, яка стояла чи не в кожній хаті, окроплювали оселю і худобу. Дівчата, вмиваючись, клали у посуд з посвяченою водою калину чи коралі, аби щоки були рум'яними. Разом з водою святили ще й крейду, згадує з дитячих років отець Миколай Шутяк, настоятель парафії Петра і Павла УПЦ КП у м. Кіровограді. Потім нею малювали хрести на одвірках, в кімнатах на дверях, що символізувало приналежність до християнства та християнської віри. 

Вже зранку 19 січня, люди збиралися у храмах на друге освячення води. Якщо в селі було якесь водоймище чи джерело, воду одразу освячували там. До Водохрещ жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо "там чорти сидять і можуть вчепитися". Під час різдвяних свят вони також не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.

Обряд освячення води у річках зображений у творі Ліни Костенко «Маруся Чурай» (у частині під назвою сповідь) та у романі Василя Земляка «Лебедина зграя». З льоду вирізали хреста і обов’язково намагалися його підняти й поставити поряд з ополонкою. Отець Микола Шутяк, розповідає, що цю роботу завжди виконувало «багато дядьків» (так говорять на Західній Україні про чоловіків), адже це потребувало багато зусиль. Піднявши льодового хреста, його поливали буряковим соком, що було символічним образом крові Ісуса Христа. Було прийнято також прикрашати хрест барвінком і гілками сосни. «Тріпоче стяг нерукотворним Спасом. Свята вода об кригу шурхотить. І хрест, облитий буряковим квасом, під білим сонцем дивно мерехтить. Свята вода - як бузинова гуща, кудись під лід пливе, пливе, пливе...» - пише Ліна Костенко. В деяких джерелах говориться про те, що на березі встановлювали вирубані з льоду престол, вівтар, інші церковні оздоби. Після відправи священик освячував воду, тричі занурюючи в ополонку хреста та прихиляючи до води запалену свічку, а тоді кропив освяченою річковою водою всіх присутніх, вітав зі святом. Тут хлопці випускали з рук принесених із собою голубів. Раніше у крижаній воді купалися лише найсміливіші, а їх було зовсім небагато.

До радянських часів у день водосвяття в селах і містах влаштовувались багатолюдні хресні ходи до річки. Крім ікон і церковних хорогв учасники цих процесій несли запалені "трійці" – три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток. Акт водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувався стріляниною з рушниць порожніми набоями. Одночасно у небо випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу. 

Як пише В. К. Сапіга у своїй книзі «Українські народні свята та звичаї», освячену воду люди намагалися швидко набрати в посуд і рознести по домівках, вірячи, що у того, хто зробить це першим, худоба буде розмножуватись і взагалі господарство буде йти краще. Нерідко біля ополонок виникали сутички, які призводили до нещасних випадків. Посуд, у який набирали воду, теж був особливим. Гарафина Маковій у «Затоптаному цвіті » пише, що воду набирали в уквітчані корчажечки , тобто полив’яні глечики. У деяких місцевостях України дівчата та жінки прагнули захопити з водою і кілька камінців. Влітку їх клали на городі, що за повір'ям позитивно впливало на врожай овочевих культур: огірків, капусти тощо. Щоб мати успіх у рибальстві, гуцули в момент водосвяття опускали під лід на палиці шматок сіті, вимовляючи при цьому магічне закляття: «Ловлю рибу». Пасічники спостерігали: «коли на водохреще риба табунами ходить — на рої добре буде».

По завершенню обряду освячення води люди йшли за льодовим хрестом, що тепер повинен був знаходитися біля церкви, а потім розходилися по домівкам, чекаючи приходу священика з паламарем і дяком. Останні, зайшовши до хати, співали тропарі (короткі пісні, в яких співається про суть свята), окроплювали оселю, господарство, читали коротку молитву за благословення та добробут цьому дому і йшли до іншої оселі. Оскільки села раніше були великими, згадує отець Миколай, такі «обходи» могли продовжуватися аж до Стрітення, 15 лютого. Така традиція залишається і зараз, адже священик не лише молиться за парафіян, благословляє їхні домівки, а й, таким чином, спілкується з ними, є їхнім духівником . 

Після Водохреща починався весільний сезон, який тривав до Великого посту. Вважалося, якщо на Богоявлення дерева вкриті інеєм, то весною у відповідний день тижня – в п'ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю. А от сонячна і ясна погода сповіщала про хороший врожай хліба.

На жаль, сьогодні свято Водохреща частіше за все набуває змагального характеру: хто швидше кудись допливе, хто оригінальніше відсвяткує. Для когось це серйозне духовне налаштування, для когось ще один привід повеселитися чи сісти на дієту. Отець Микола Шутяк говорить: «Найголовніше в цьому святе є те, що ми винесемо для себе. Чи ми просто посвяткуємо, порадіємо, поспілкуємось, пірнемо в ополонку і вип’ємо чаю або чарку за чиєсь здоров’я. Чи це свято нас оновить, згадка про цю подію з життя Ісуса Христа зробить нас кращими. Чи ми задумаємося над тим, чому ми тут живемо, для чого живемо, які в нас стосунки з Богом або з нашими рідними, чи не варто їх виправити і як це зробити, щоб вони стали відвертішими, добрішими, справді були сповнені Божою благодаттю». 

Головне пам’ятати, що в це свято українці завжди віталися по особливому: «Христос хрещається – в ріці Йордані».

Світлана Дубина

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити