До річниці смерті поета: фатальні дати у житті Василя Стуса

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1745

4 вересня 2015 року виповнюється 30 років з дня смерті Василя Стуса. Для Кіровоградщини постать В. Стуса є визначальною не лише з огляду на його здобутки у творчості та боротьбі з комуністичним режимом, – саме в нашій області, в Таужнянській школі Гайворонського району, він працював після отримання освіти у Донецьку (тоді – м. Сталіно).

Дата 4 вересня – це не лише річниця загибелі українського поета-дисидента, справжнього патріота і правозахисника. Адже саме в цей день півсторіччя тому, під час прем’єрного показу картини Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна», Василь Стус виступив із переліком прізвищ політв’язнів комуністичного режиму. Цей виступ кардинально змінив усе подальше життя поета. Саме з цього дня Василь Стус став «особливо небезпечним» для російської комуністичної імперії, яка маскувалася назвою СРСР. Стус, разом з іншими правозахисниками, справді підривав комуністичний тоталітарний режим, який лицемірно називався радянською владою. І ця імперія таки впала, вичерпавши свої економічні можливості, не витримавши військового протистояння з Заходом, зазнавши ідеологічного краху.

Після виступу в кінотеатрі Василя виключили з аспірантури, почали чинити прихований опір видавництву його поетичних збірок тощо. 12 січня 1972 року поета вперше заарештували, а потім і засудили до п'яти років ув'язнення та трьох років заслання. «У наш час уже рідко хто потрапляв у політичні табори «нізащо». Це були активні люди, які звільнившись, могли повстати знову. Тому влада пильно стежила за кожним, визначала значущість особи, її потенційні можливості – і відповідно до неї ставилася. Це була свого роду експертиза: вивчали тенденцію розвитку (чи занепаду) тієї чи тієї особи і вживали превентивних заходів, щоб з неї не виросло більшої для держави небезпеки», – згадує Семен Глузман. Але в тому ж таки 1972році, перебуваючи в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ, Василь Стус створює свою четверту книгу — «Час творчості / Dichtenszeit», складену з оригінальних віршів та перекладів Ґете. Авторські твори цієї збірки стали основою майбутньої книги всього життя Стуса — «Палімпсести».

Поет відбував покарання в таборах Мордовії та Магаданській області. Вдруге Василь Стус був заарештований 14 травня 1980 року під час «олімпійського набору» до Москви і Києва – суспільство «очищали» від небажаних елементів, у тому числі і від решти дисидентів, які гуртувалися в Гельсінкських групах. Про свою готовність вступити до Української Гельсінської Групи, попри дещо критичне до неї ставлення (у числі її членства були українці і євреї, віруючі різних конфесій і атеїсти, націоналісти й націонал-комуністи, соціал-демократи, анархісти тощо), Стус неодноразово писав із заслання, починаючи з жовтня 1977 року. Однак його прізвище кияни обачно не ставили під документами Групи. Та коли Стус у серпні 1979 року повернувся до Києва, то втримати його вже не міг ніхто:

«Психологічно я розумів, що тюремна брама вже відкрилася для мене, що днями вона зачиниться за мною – і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло – за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, стане горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають. Отож її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.
…Але голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину». (З «таборового зошита», запис 6. // В.Стус. Твори в 6 т. 9 кн. - Том 4. - Львів: Просвіта, 1994. - С. 493).

З листопада 1980р. поет відбував покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино Чусовського району Пермської області. Згодом, в листопаді 1980 року, зі стандартним вироком – 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання та з «почесним титулом» «особливо небезпечний рецидивіст» Василь Стус прибув у Кучино. Тут його пильнували особливо ретельно. З Уралу поетові вдалося відіслати в листах до дружини лише кілька віршів. Але найбільш жорстко Василя Стуса почали «пресувати» з 1983 року. Протягом 1980— 1985 років Василь Стус написав останню збірку віршів «Птах душі».

4 вересня 1985 року він не відгукнувся з камери до побратимів-ув’язнених. Серцевий напад чи удар нарами по голові? Відповідь про загибель Василя Стуса знають лише виконавці. Деякі з них невипадково скоро померли. Знають замовники, і деякі з них досі живі. Але вони у злочині не зізнаються. Поховали Стуса в безіменній могилі на табірному цвинтарі. Чотири роки потому, 19 листопада 1989 pоку, прах поета-дисидента був перевезений до Києва і перепохований на Байковому цвинтарі.

Олена Мазур, керівник відділу Національної пам’яті Кіровоградської обласної організації ВО «Свобода»

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити