«Божі тварі» у кіровоградському театрі(ФОТО)

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1794

23 лютого 2013 року на сцені Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.Л. Кропивницького давали спектакль-притчу  «Божі тварі» (за мотивами п’єси М. Ладо «Дуже простенька історія»). Із таким частуванням до нашого степового міста вирядилась трупа Житомирського обласного музично-драматичного театру імені Івана Кочерги.

Коли вірити одному біблійному переказові Син Господній, цар над царями – як наречуть його пізніше східні мандрівники, - знайшовся у хлівці, і за колиску йому правили звичайні ясла, а не виріб придворного теслі. Тварини вберегли людську дитину від смерті, вочевидь розуміючи її значущість для життя, безперервного сукання нитки зміни поколінь і народів.  Можливо, люди відверто блазнюють, називаючи себе вінцем божої творчості?

 П’єса сучасного російського драматурга Марії Мішуріної (псевдонім Ладо) вкотре переповідає звичайну історію про незріле кохання із «дарунком у подолі», щоправда    способи донесення ідейних висновків перевершують масштаби хатньої драми завдяки випозиченій «наївній» іронії вольтерівського «Простодухого», вмонтованої у голоси несподіваних свідків події – свійських тварин у хліві неподалік хати заможного фермера. Поза тим,  матеріал п’єси відсилає до щонайменше двох відомих творів світової літератури – початковим розділам Нового Заповіту про народження Ісуса Христа та переховування святого сімейства, а також шекспірівської драми «Ромео та Джульєтти». Пара закоханих абітурієнтського віку чекають на появу дитини, радячись, як краще владнати справу з одруженням, адже їхні батьки здавна ворогують між собою. Так само, як колись почали зустрічатись, перші проблеми дорослого життя Даша з Олексієм теж обговорюють тут, у густій сутіні господарської прибудови, - більше їм ніде прихистити свою любов… Таким чином,  сценічний простір дійства організований за моделлю перевернутої вертепної скриньки, позначаючи перевагу закону природної доцільності над упередженнями і звичаями думання в людській зграї: все «скоромне», причетне до заголювання плоті і вивільнення почуттів відбувається на «горішньому» поверсі – пласкуватій верхівці високої солом’яної копиці посеред господарської прибудови, - натомість батьківські докори, високі ноти пісного моралізаторства побутують унизу, подекуди спадаючи до рівня низенького лазу обабіч стіни, де на жердинах висідають кури, - саме так на хазяйське подвір’я потрапляє Сусід,- батько головного героя, безнадійний злидень і п’яниця. Школярка Даша все-таки наважується відкрити батькам свою таємницю, однак ті рішуче опираються її рішенню: по-перше, ця невчасна вагітність перешкоджає планам на вступ до міського вищу; по-друге, поважні господарі аж ніяк не мріяли про зятя-бідака. У слушний час, поміж сплесками діалогових баталій, промовляється слово «аборт» - це ще одна химерна штука з мови людей, яка ніяк не дається розумінню худоби, принаймні Свиня та Корова про нього ніколи досі не чули, а от пес Крєпиш і Коняка згадують, що жінки інколи їдуть за ним в місто. Механізм акумулювання трагічного, власне як і комізм твору, забезпечується принциповою відмінністю онтологічного досвіду людини і тварини, а відтак – невмілими спробами інтерпретувати поведінку цих дивних двоногих істот: «Я стара, проте й досі не розумію ані Господаря, ні Господині. Наприклад, навіщо їм стільки різнокольорових шкур, що називаються одягом? Досить і своєї, в якій народився. Мені сімнадцять років. Шкура на мені ціла, ще не зносилася – отже, можна обійтись, як обходиться Сусід – він теж не міняє шкури. Він нас краще розуміє…» - сумно резюмує Коняка.

Образи Свині та Півня – коштовні зразки скрупульозної роботи актора над своїм персонажем: перший увиразнює мелодраматичну лінію нерозділеного кохання огрядної хрюшки до свого Господаря, яка цинічно уривається сценою підготовки до заколювання; інший - допомагає розімкнути щільну умовність притчі, постачаючи сигнали сучасності у вигляді популярної політичної фразеології, рекламних салоганів, зібганих реплік колишніх і нинішніх президентів та їх прем’єрів тощо…  За задумом режисера-постановника, образ Півня пародіює обличчя суспільного медіапростору, засобів ЗМІ в цілому, оскільки свійський птах із єдиною перспективою перетворення у суповий набір якось вирішив покинути хлів і стати кимось більш престижним, ба, навіть престижним, - Папугою, - а відтак захопився слуханням радіо.

jitteaterr1

jitteaterr2

jitteaterr3

jitteaterr4

jitteaterr6

jitteaterr7

jitteaterr8

jitteaterr9

jitteaterr10

jitteaterr11

jitteaterr12

jitteaterr13

jitteaterr14

jitteaterr15

jitteaterr16

jitteaterr17

Валентина Головань
Фото: Валерій Лебідь

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити