Кіровоград: відреставровано ікону початку ХІХ століття

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1030

22 лютого 2013 року у Кіровоградському обласному художньому музеї було розгорнуто експозицію «Юрій Змієборець – захисник рідної землі», приурочену Дню захисника Вітчизни.
Юрій – святий великомученик і Змієборець – один з найбільш шанованих і популярних християнських святих, герой багатьох сказань і пісень у всіх християнських народів і мусульман. Про особу його не можна сказати нічого історично достовірного. Згідно житія, святий Юрій народився у III столітті в Каппадокії у християнській родині (інший варіант – народився у Лідді, Палестина, а виріс в Каппадокії; або ж навпаки – його батька стратили за християнську віру в Каппадокії, а мати з сином втекла до Палестини). Поступивши на військову службу вирізнявся розумом, мужністю і фізичною силою, став одним з тисячників та улюбленцем імператора Діоклетіана (245-313). Мати Юрія померла, залишивши йому великий спадок. Коли почалися гоніння на християн, він, будучи в Нікомедії, роздав майно бідним і перед імператором оголосив себе християнином, за що його було арештовано, піддано тортурам і страчено.

Згідно стародавніх джерел, відомості про Юрія Змієборця локалізуються в Малій Азії та Палестині: це Каппадокія, Нікомедія, Діосполіс (Лідда). Виходячи з цього, дослідники зробили висновок, що спочатку Юрій був пов'язаний з чисто місцевим культом, обмеженим певною територією. Це підтверджують і найдавніші присвячені йому храми, розташовані в Малій Азії і прилеглих до неї регіонах: у Сардах, Шаккі, Езрі (515 рік), Нахіті (623 рік).
Шанування св. Юрія як мученика почалося не пізніше V століття. Але від цього часу до нас не дійшло жодних його зображень. Ймовірно, шануванню живописних зображень св. Юрія передував досить тривалий культ його реліквій (які, зокрема, зберігалися у храмі в Езрі). Розквіт шанування реліквій припадає на V-VI століття, але вже у VI-VII століттях культ реліквій став поступово витіснятися на Сході культом ікон.
З давніх-давен Юрій Змієборець став «народним» святим, його ім’я у різних народів вимовлялося і писалося по-різному: Іорге у середньовічних германців, Жорж у французів, Єгорій або Юрій у русичів, Гьоргі у болгар, Hophe у сербів, Jerzy у поляків, Jiry у чехів, Джерджіс в арабів.

Вшанування святого Юрія на Русі супроводжувалося безліччю обрядів, в яких він представлений покровителем землеробства і скотарства; про це ж свідчать легенди, загадки, замовляння, прикмети та окликання. Крім весняного Юрієвого дня (23 квітня/6 травня), на Русі мало значення і осіннє його свято (26 листопада/9 грудня), за тиждень перед і після якого кріпаки у XV – на поч. XVII ст., виконавши низку зобов'язань і умов, могли переходити від одного господаря до іншого. Також осінній Юріїв день був приурочений перемозі святого над змієм – бейрутським драконом. Згідно з «Православним Календарем. Житія. Свята. Ікони» та «Про життя православних святих, ікони і свята», ця битва відбулася у кінці III – на початку IV століття на батьківщині святого – у місті Бейруті в Каппадокіі. Однак інші джерела називають інші місця. Зокрема, дослідниками приводиться текст XI століття, перекладений з грецької, в якому говориться, що святий Юрій убив змія «у місті Гевал в стороні палестинській». А в трактаті XIII століття «Золота легенда» Якова Ворагінського ця подія пов’язується з античним містом Селінус. З багатьох свідчень зрозуміло, що знищення змія – посмертне діяння святого, але в деяких джерелах цей момент не зазначено, і мимоволі складається враження, що мова йде про прижиттєвий подвиг.

Іконографія святого Юрія в основних варіантах склалася до VI століття. Його зображували юним, з короткими кучерявим волоссям, іноді у довгому хітоні та плащі, як мученика, а іноді у короткій туніці, обладунках і плащі, як воїна. У першому випадку його іконографічними атрибутами служили хрест або пальмова гілка, у другому – спис, меч, щит, пізніше – знамено. Руські іконописці не робили чіткого розмежування між цими двома типами: в одному зображенні вони поєднували як риси мученика, так і риси воїна.
Починаючи з XII століття відомі зображення св. Юрія, який сидить на троні – престолі і виймає меч з піхов, а також вершника, що скаче на коні та атакує дракона.

В експозиції представлена ікона святого Юрія Змієборця з фондів Кіровоградського обласного художнього музею. Даний зразок є чудовим витвором релігійного живопису початку XX століття і не вписується в нормативно-канонічні рамки характерні для іконографії св. Юрія.

Приблизно з II пол. XVII ст. намітилася потужна тенденція до подолання традиційних іконографічних канонів, з’явилося бажання наблизити зображення до життя, зробити іконні лики схожими на реально існуючих людей, у ситуації, коли смаглявість шкіри, змарнілість форм, суворість виразу обличчя вважалися необхідним атрибутом святості. Так, ізограф Йосип Владіміров писав у листі до іконописця Симона Ушакова: «Де таку вказівку винайшли нерозумні сперечальники, які одною формою, смагляво і темновидно, святих обличчя писати велять? Чи увесь людський рід створений на одне лице? Чи всі святі смагляві та худі були?». Навпаки, у відповідності з новими естетичними настановами святі повинні були мати досконалий вигляд, про що писав все той же Йосип Владіміров: «Якщо і мали вони [святі] омертвілі члени тут на землі, то там, на небесах, явилися вони оживлені і просвітлені своїми душами і тілесами»; таким чином, досконалість форм (їх краса, шляхетність) ставала тепер іконописним атрибутом святості.
Нові тенденції у іконописі викликали протест у представників консервативного напрямку, зокрема, у протопопа Авакума, який обурювався тим, що прихильники нової школи «...нині подобу їх [святих] перемінили, пишете таких же як ви самі: пузатих, товстомордих, з ногами і руками як стовпи». Показовою є розповідь Павла Алеппського про ставлення патріарха Нікона до ікон, написаним московськими майстрами на новий, західноєвропейський лад. Нікон наказав зібрати ці ікони, виколов їм очі, і в такому вигляді їх носили по вулицях Москви. Потім патріарх розбив ці ікони об залізні плити підлоги і наказав їх спалити; лише за наполяганням царя їх не спалили, а зарили у землю.

Але рух у напрямку більшої живописності та життєвості зображення тривав і надалі, і вже у 30-х рр. XIX ст. академік живопису Андрій Іванов (1775-1848) дає настанови своїм учням і послідовникам: «Художник повинен зображувати святих в якомога кращому вигляді, який тільки людина може мати, дивлячись по літах свого життя і по своєму званню... відтак, не можна допустити виснаженої плоті, яка є наслідком недосконалостей на землі, існуючих для людини».

    Аналізуючи зображення, можна припустити, що автор ікони Юрія Змієборця, представленої в експозиції, був прихильником нових підходів в іконописанні, відмінних від візантійських та давньоруських. Юрій Змієборець зображений у вигляді тріумфатора – це безстрашний воїн, у дечому наділений рисами Зігфріда. В образі св. Юрія, вигляді його обладунків, виставленому на показ мечі (чого ніколи не було у візантійських пам’ятках) сповна проявилися лицарські уявлення. Червоний плащ святого на золотавому тлі ікони нагадує спалах полум'я і виступає передусім як ознака воїна і вже потім – як атрибут мученика, що пролив свою кров за віру.

Ікона потрапила до фондів музею у 1987 році і довгий час знаходилася у постійній експозиції, не дивлячись на втрати шарів позолоти та фарби. Після комплексу реставраційних заходів, проведених у Національному науково-дослідному реставраційному центрі України у 2009-2012 роках, ікона св. Юрія Змієборця набула первісного вигляду і знову радує відвідувачів своєю красою та оригінальністю.

georg


Володимир Мороз

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити