«Оскар і Рожева пані»: вистава про важливість милосердя (ФОТО)

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1417

Вчора, 2 квітня, у Кіровограді представив виставу «Оскар і рожева пані» Івано-Франківський драматичний театр імені Івана Франка.

 

Постановка за живою класикою – однойменним романом сучасного французького письменника і драматурга Еріка Емануеля Шмітта – ставиться на українській сцені не вперше, проте цього разу має нове значення.
Вистава ключовий елемент благодійного проекту «Оскар. Мріяти і жити» покликаного привернути увагу до паліативної допомоги тяжкохворим дітям та зібрати кошти для потреб онкохворої малечі.

«Оскар і Рожева пані» франківчан отримала безліч відзнак як у сфері благодійництва, так і в області театрального мистецтва. Зокрема виставі присудили звання «Подія року» премія «Київська пектораль».
Режисер Ростислав Держипільський, добре відомий театралам постановками «Солодка Даруся» і «Нація», осучаснив Шмітта і розширив емоційну палітру твору.

Якщо в автора «рожева пані» Ружа - бабця-доглядальниця в рожевій формі, фактично другорядний персонаж, то у виставі перед нами закохана в рожеве блондинка-актриса бальзаківського віку, з прагматичним підходом до життя і без янгольського німбу. Вона прийшла у лікарню заробляти своїми шоу, а їй нав’язали спілкування зі смертельно хворим хлопчиком. Як у людині пробуджується небайдужість і чому волонтерство, це не лише віддавання себе, а й отримання цінних почуттів? Про це розповідає персонаж Ірми Вітовської. Мова персонажу Вітовської жива - саме такий говір чуєш на вулиця Франківська. «Капєц», яке звучить зі сцени кілька разів додає пані такої справжності.

Відображені у виставі і почуття лікаря, який попри всі старання не може врятувати життя.

Художник вистави, Андрій Єрмоленко, у творенні сценографії не перевантажував сцену зайвим реквізитом. Ніби мальовані дитячою рукою малюнки, які проектувались на білі екрани, увиразнювали емоційні миті і створювали тло. Музичним наповненням вистави стали пісні улюбленого українцями гурту «Океан Ельзи».
Як відчуває себе дитина, яка знає, що помре за кілька тижнів? Чи говорити з нею про непоправне? Як взагалі втішити людину, якій вже не допоможе медицина?

Автор пропонує повірити в Бога і прожити кожен день – як за десять років життя.

Так за 12 днів 9-річний Оскар переживає підлітковий вік, знаходить своє кохання і одружується, переживає подружню кризу, втрачає кохану і примиряється з батьками, а яких сердився через їх слабодухість.

Перед глядачем постає відповідь на, певно, найскладніше питання, яким задаються хворі і їх близькі: якщо є Бог, то чому він не порятував від хвороби? Ружа радить сприймати хворобу не як кару, а як даність, те що мусило статись і чого не оминути, проте кожен день варто прожити недаремно.

Незважаючи на те, що вистава безсумнівно є драмою – дива не стається і хлопчик помирає, вона жодним чином не просякнута безнадією, адже життя триває і ще стільком Оскарам, вкрай необхідні розуміння і милосердя від Рожевих пані.

Анастасія Дзюбак

Фото автора

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити