Висококультурну Одесу чарував спів кіровоградського хору

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1167

У лютеранському кафедральному соборі Святого Павла (кірсі) відбулося відкриття барельєфа органістові, професору консерваторії, композитору Теофілу Ріхтеру (батьку Святослава Ріхтера). Святковий концерт у знаменитій споруді прикрасив своєю участю Кіровоградський муніципальний камерний хор під керуванням заслуженого діяча мистецтв України Юрія Любовича.

Десь 20 років тому у моєму робочому кабінеті на 5-му поверсі видавництва “Чорномор'я” задзеленчав телефон.

- Олеже Івановичу, то ви патріот Одеси чи ні?! Чому стільки хвалебних слів присвятили якомусь провінційному хору з Кіровограда, та ще й штучно “набиваєте ціну”, мовляв, “феномен Хору Любовича” і далі в тому ж дусі?!

Роздратований голос належав відомому одеському хормейстерові, викладачу тамтешнього музичного училища. Не буду називати його прізвище. Шанований мною Юрій Васильович і так здогадається, про якого саме з його “конкурентів” нині йдеться.

Описувана сьогодні “Гречкою” подія вкотре підтвердила реноме творчого колективу, яким по праву пишається центральноукраїнське місто. Честь співати для освіченої гордовитої одеської музичної громади з нагоди вшанування такої помітної постаті, якою був Теофіл Данилович Рихтер, ще треба заслужити!..
Так вже трапилось, що автор цих рядків удруге впродовж цієї незвичної (в метеорологічному сенсі) весни звертається до родини Ріхтерів - ревних німецьких пошановувачів Ісуса Христа.

У березні мені довелося писати (щоправда, недосить докладно) про житомирський музичний фестиваль, присвячений синові Теофіла Даниловича Святославу Ріхтеру. Народному артистові СРСР, геніальному радянському піаністові, одному з найулюбленіших учнів славетного уродженця Кіровограда професора Московської державної консерваторії ім. П. Чайковського Генріха Густавовича Нейгауза.

www.gre4ka.info - Інформаційний портал Гречка.Висококультурну Одесу чарував спів кіровоградського хору.У старовинному місті на Тетереві пам'ятають не лише регулярні приїзди Святослава Теофіловича з концертами на Малу Батьківщину, а й його розповіді про надзвичайно побожну родину, в якій виховувався знаменитий музикант. Шкода, що житомирські газети, в силу відомих ідеологічних причин, не мали права докладно відтворювати на своїх шпальтах неповторну атмосферу Добра й Злагоди, що панувала у тій німецькій сім'ї.

Теофіл Данилович Ріхтер теж був корінним житомирянином. Народився він 29 квітня 1872, навчався у Віденській консерваторії, повернувся до рідного міста, створив сім'ю, в якій з'явився син Свєтік, майбутній знаменитий піаніст Святослав Ріхтер. Був запрошений до Одеси у 1916 році на посаду професора консерваторії і органіста кірхи Святого Павла.

Проте його знаменитий син Святослав Теофілович - після того як став світовою знаменитістю - до красуні-Одеси принципово не приїздив. Попри наполегливі рекомендації партійних органів та щирі запрошення меломанів. Причина занесення мільйонного приморського міста “в ігнор” - проста.
Справа в тім, що органіста Театру опери та балету ім. Луначарського, яким батько Святослава Ріхтера працював починаючи з 1926 року, під час “героїчної оборони Одеси” було “викрито” як... “німецького агента”. Старого Ріхтера заарештували, по-перше, з причини його німецького походження, і по-друге, на підставі кількох доносів, що він, "будучи німцем, вихваляв фашистську Німеччину, різко антирадянськи налаштований, є німецьким націоналістом ... був постійним відвідувачем німецького консульства в Одесі, викладав музику дітям консула". У серпні 41-го року, коли Одеса опинилася в кільці німецько-румунської облоги, коли спішно заарештовували останніх, котрі ще залишилися в місті, німців, до старого Ріхтера, який мешкав по вулиці Клари Цеткін у квартирі №3 будинку № 2, нагрянули з обшуком чекісти.

В ході обшуку було вилучено все листування та блокноти, проте нічого компрометуючого так і не було знайдено. Незважаючи на це, Теофіла Ріхтера, який страждав серцевою астмою і легеневим туберкульозом, заарештували як шпигуна, підозрюваного за статтею 54-10 ч. 2 ст. КК УРСР, і скерували до в'язниці № 1 Одеси. Слідству мало відомості про те, що в середині 30-х років Теофіл Ріхтер відвідував протягом чотирьох років, іноді разом зі своїм п'ятнадцятирічним сином будинок, німецького консула Ротта в Одесі. У той час Теофіл Ріхтер виконував офіційну роль вчителя музики у будинку консула і вчив його дочку Анну-Марію. За навчання Теофіл Данилович отримував 20 марок на місяць, снідав, а іноді і обідав у консула.

Спочатку обвинувачений, як зазначено у документах слідства, все заперечував. Після тижня арешту і допитів, тортур і знущань Теофіл Данилович зламався і був змушений визнати все.

Одеські слідчі дуже прагнули відзначитися на столичному рівні, тож намагалися зібрати "забійний компромат" і на Святослава, - зробити його агентом німецької розвідки. Але батько наполягав, і всі звинувачення в шпигунстві брав тільки на себе. Теофіл Ріхтер заявляв: "Я ніколи не знав, що Святослав німецький агент, а без мене він в консульство не ходив". Але слідчі як доказ "шпигунської роботи" ставили в провину Святославу те, що він взяв подаровані німецьким консулом ноти.

У жовтні 1941-го чудовий одеський музикант був розстріляний органами НКВС. Реабілітували Теофіла Даниловича значно пізніше, за часів правління першого секретаря ЦК КПРС Микити Сергійовича Хрущова, та ця обставина все одно не змінила ставлення його сина до надто пильних чорноморських “органів”...
Ідея виготовити і встановити пам'ятну дошку у будівлі, розташованій поруч із теперішньою Одеською музичною академією та Одеським музичним училищем, у глави Місії Давида Ойстраха та Святослава Ріхтера професора Юрія Дикого визріла давно. Впродовж останніх трьох років Місія задля збирання коштів на барельєф Теофілу Ріхтеру проводила благодійні концерти. І от недавно, з нагоди 141-ї річниці з дня народження видатного музиканта Теофіла Ріхтера, за сприяння Німецької євангелічно-лютеранської церкви України на стіні кірхи Святого Павла скромна і благородна дошка таки з'явилася.

Фігура органіста, що витягує зі свого інструменту божественні звуки, вписана у проріз готичного вікна - так вирішили барельєф скульптор Олександр Князік і архітектор Олександр Голованов.

Участь в урочистій церемонії відкриття дошки взяли єпископ НЄЛЦУ Уланд Шпалінгер, пастор кірхи Святого Павла Андрій Гамбург і глава Місії Давида Ойстраха та Святослава Ріхтера Юрій Дикий.

- Теофіл Ріхтер своїм мистецтвом наводив мости між людьми різних національностей і конфесій, - вимовив Уланд Шпалінгер. - Нехай же його доля нам нагадає, що ми повинні наводити мости між людьми всіх релігій і народів, проти тоталітарної сліпоти...

Педагогічна доля випускника Віденської консерваторії і недавнього житомирянина складалася в Одесі дуже непросто.

- Місцева професура цього “віденця” не прийняла, - розповідає професор Юрій Дикий.

- Протягом двох десятків років кафедра спеціального фортепіано зробила все можливе, щоб звести Теофіла Ріхтера до рівня “предподавателя загального фортепіано” музичного училища (у той час училище і консерваторія були об'єднані). У нього навчалися згодом відомі музиканти. Дружина славнозвісного радянського скрипаля Давида Ойстраха Тамара Іванівна Ротарева-Ойстрах була однією з улюблених учениць Теофіла Ріхтера. Наталія Завалішина-Вербицька, ще одна його учениця, стала першою любов'ю Святослава Ріхтера. Не так часто траплялися виступи Теофіла Даниловича, якщо не говорити про роботу в кірсі. Святослав Теофілович про чесноти свого батька був дуже високої думки, хоча зазначав, що той боявся офіційної сцени. Будучи чудовим виконавцем, музикантом широкого профілю, композитором, органістом, Теофіл Данилович, за деякими відомостями, ще й керував хором.

Атмосфера цієї сім'ї була дворянською, хоча Теофіл Данилович не був дворянином. Це домашній театр, це шаради, карнавали, які продовжилися у Святослава Теофіловича вже у Москві.

Немає сумніву, що пам'ятна дошка стане гідною прикрасою храму, в якому працював Теофіл Ріхтер.
Наостанок іще одна цікава подробиця. У класі професора спеціального фортепіано Одеської державної консерваторії ім. А. Нежданової Юрія Борисовича Дикого з 1984 по 1989 роки успішно навчалася колишня випускниця Кіровоградської середньої школи №9 і Кіровоградського музичного училища талановита піаністка Наталія Титаренко. Нині заслужений працівник культури України Наталія Борисівна Демешко - знана постать у музичному Києві, обіймає посаду проректора з гуманітарних питань та виховання Київського Інституту музики імені Р. М. Глієра. Перед тим як переїхати із родиною до столиці, Наталія Борисівна очолювала відділ спеціального фортепіано Кіровоградського музичного училища. Пропозицію музикантові зробив директор навчального закладу заслужений діяч мистецтв України Юрій Любович.

Це я про те, наскільки в цьому світі все пов'язане.

Олег БАЗАК
Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити