Як грати поезію срібної доби? Про прем’єру нового спектаклю у театрі «Резонанс»

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 921

27 травня 2013 року в актовій залі Кіровоградського педагогічного університету відбувся прем’єрний показ спектаклю під назвою «Вірші не пишуть – вони трапляються…», що його підготували актори студентського театру «Резонанс» (керівник Ірина Дейнекіна) спеціально до закриття цьогорічного сезону.

www.gre4ka.info - Інформаційний портал   Це серія із 12-и коротких інсценізацій на тексти російської поезії срібної доби та шістдесятників, об’єднаних темою пошуку любові як сили, що невідомим чином  утримує склепіння великого світу; заражає стимулом жити, попри всі скрути та розчарування. Марина Цвєтаєва, Булат Окуджава, Сергій Єсенін, Олександр Блок, Володимир Висоцький… Звичайно, ці імена в афішах,  розклеєних поблизу старого корпусу, набрали майже повну залу романтиків за фахом – викладачів, ведучих розважальних телепередач, редакторів, музикантів, акторів і, - як без них - учителів літератури. Втім, найбільшу частину глядацької аудиторії склали все-таки студенти.

 

Чи не весь дібраний для постановки матеріал «крутиться» навколо сюжетного мотиву переживання великого епізоду у долі маленької людини, - тихої і непоказної щодо виразу своїх почуттів. Таких легко підминає натовп,  вживлюючи всередину зонд чужих бажань, здрібнілих цілей, замість крил – тицяє у руки господарську авоську… Однак ті все одно повнокровно живуть і переживають, ховаючись зі своєю любов’ю у підпілля внутрішнього світу, або ж погоджуються на амплуа дивака, такого собі бунтаря-невротика.  Просто для героїв ще не визрів час.  Передати узагальнений образ натовпу, який пригнічує особистість, допомагає плутана сітка із еластичних стрічок-бандажів, що стримують рухи акторів з усіх сторін.  Так що, збоку вгадується знайома метафора суспільства як театру маріонеток.

Було б неправильно скликати скількох людей вечором травневого дня на річ, щільно натовчену складною філософією і претензійними вивертами драматургії. Все-таки срібний вік, все-таки акації доцвітають і на дівчатах нові босоніжки… Відтак, за основний код комунікації, у яку поволі затягували гостей актори, була взята сповідь перед уявним адресатом; тим, кому можна довірити найдорожче. Героїня поезії Наталії Олейнікової «Я приїду до тебе» (виконавиця Алевтина Сторожівська) шарпала хвору душу, обіцяючи за будь-яку ціну, через всі кілометри і материки дістатися коханого. І як льодяний скалок низом покотилися її останні слова про неможливість щасливої зустрічі, бо нічим об’їхати байдужість людини, яка тебе не помічає. Втім, любов не вичерпається стосунками між двома. Надзвичайно яскраві, органічні образи матері («Повість про собаку» Сергія Єсеніна) та  здивованого обивателя, що тільки-но відкрив злочинний промисел будь-якої війни («Ворон» Булата Окуджави) створили актори Ганна Промишлєннікова та Ігор Шелуденко.

Приємним доповненням до спектаклю стали кілька музичних номерів (у тому числі - за участі запрошеного саксофоніста), що допомогли поглибити враження таємничої посвяти, що панувала вечором.

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

www.gre4ka.info - Інформаційний портал

Валентина Головань
Фото: Валерій Лебідь

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити