«Мартин Боруля» від черкащан у Кіровограді (ФОТО)

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 2079

 

Виставу без зайвих спецефектів та пафосу привезли у Кіровоград учора черкаські театрали. Давно вже звична ситуація вистрибування вище своєї статусної голови, висвітлена в однойменій комедії Івана Крапегка-Карого "Мартин Боруля", змусила кіровоградців сміятися і аплодувати Черкаському обласному музично-драматичному театру ім. Т. Шевченка, мабуть, саме через вічноіснуючу проблему та вічноживий український гумор.


Мартин Боруля, звичайний селянин, який ніколи не був переобтяжений достатком та залежаними боками, дізнається, що за батька-діда-прадіда є дворянином, і намагається добитися офіційного визнання свого прадавнього титулу. Не маючи ні медалей, ні „офіційних бумажок”, Мартин затуманює свій розум дворянськими звичками й причудами. То йому таз із глечиком подавай для ранкового вмивання замість дерев'яного корита, то коней перепряжи статних та помічника Омелька перевдягни, аби всі тицьнули своє око на Мартинові достатки. А ще ж "самоварю,чаю, цукорю і цього...як його?ну цього...фію...фіЮ...фІю...тьфу ти кофію до столу! О, і дізнатися як його подають та п'ють: чи до борщу, чи після!" А там ще дзвоників на упряжку, сина в управу, доньку за державного реєхстратора і стільчика королівського з різьбленням та добре витертим курячим пометом.

 

Щоправда дворянські примхи звичайного селянина влітають Мартинові Борулі у копієчку та черговий пучечок нервів. Сина Стецька з управи відправляють у позаштатні, Омелька разом з кіньми, чоботами й кобеняком обкрадають до голої свитки, а від доньки Мариськи співучий та завжди коханий жених втікає перед самими заручинами. Кофій виявився несмачним, тож, мабуть, його треба огірком солоним закушувати, а у бумагах Мартин чи то Борудя, чи Бе-е-еруля, тож дворянства йому не бачити.
Зразкова й легка гра акторів, без потіння та зайвого напруження, звичайні українські костюми й плахти, традиційний хліб-коровай та біднячі українські постоли на білі онучі, вишиті рушники над головою та образи святих на покутті. Саме це звичайне й хотілося змінити якось під час вистави, бо ж американських спецефектів та диму на сцені не з'явилося, а лише був перетягнутий стіл та відкрита піч. Щоправда цілком виправданий хід декорацій все ж таки був: величезна ікона, що дивилася на глядачів на початку була перекрита вималюваним на полотні гербом Мартинового роду, що показувало скоріше моральну відхиленість героя, аніж якось прикрашало сцену. Дворянство затуманює не лише розум, а й душу, тому після спалення усіх бумаг головний герой і сам скаже, що на душі стало легше, а образ святої знову відкриється і глядачеві, і родині Боруль. Замість дворянства, за яке і з яким боролися, знову з'явиться злагода, мир і повага до таких як ти - бездворянських.
Іще одним чудовим режисерським ходом стали й візуалізації мрій та фантазій Мартина: у рожево-жовтих тонах під приємну веселу музику майбутньому,дворянинові й „мендаль” дають, і грамота з офіціними бумагами душу гріє.

Вистава пройшла із криками «Браво» й «Молодці» і аплодисментами стоячи. Кіровоградський глядач все ж таки цінує справжнє театральне мистецтво.

На сайті читачі мають змогу ознайомитись і з іншими враженнями від вистави. Бачення вистави черкащан Кирила Поліщука читайте у "Гречаному блозі" автора.

 

\

 

Світлана Дубина

Фото автора

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити