Кохання, що знекровлює, виснажує і вбиває: про роман "Курва" Христини Лукащук

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1929

«Я – курва. Ні-ні, я цього не стверджую, але і не заперечую. Не маю права, сили, бажання…». Саме такими словами починається роман молодої української авторки Христини Лукащук.

Купувала цю книжку, тому що 2011 року, вона стала лавреатом премії «Коронація слова», а я неодмінно скуповую все, що було відзначено на цьому конкурсі. І зізнаюсь відверто, не чекала від цієї книжки нічого особливого, хоча назва зачепила. То ж має бути логічним, що будь-якій дівчинці має сподобатись назва «Курва», якщо вона, звичайно, нормальна і симпатична, а не якась закомплексована ханжа)

Передмову до «Курви» писала моя улюблена кобіта, яскрава, скажена і шалено талановита Ірена Карпа. Їй сподобалось. «Ти читатимеш цей роман на одному подиху» - заявляє Карпа. Так і відбулось. Я ковтнула книжку за вечір. І мені також сподобалось. Завжди здогадувалась, що ми з Карпою однієї крові.

Сюжет роману Лукащук – буденний. Гарна жінка, яка закохалась в одруженого чоловіка, який також закоханий в неї до нестями (але ж він, блін, одружений), їх роман триває вже кілька років, а розв’язки не видно. «Одне на двох у нас тільки кохання, що знекровлює, виснажує і забирає всі сили».

Виявляється це страшенно важко, отак кохати, коли це заборонено, коли всі засуджують, коли отой єдиний, ніколи не стане твоїм єдиним. А в неї все життя лише так. Один одружений змінюється іншим, і жінка ніби гарна, а от така засада: «Я ж бачу – нервується. Раптом мені стає прикро за нього – дорослого, самодостатнього, сильного чоловіка. Бере досада за себе, за свої почуття до нього. Він мене соромиться, бо інакше чого б озирався полохливо, як злодій…»

А ще книжка має досить багато неперевершених еротичних сцен. Настільки гарно прописаних, що мимоволі стає млосно від їх прочитання, закриваєш очі і уявляєш себе на місці героїні, але, звичайно ж, не з черговим її одруженим коханцем, а з кимось особливо близьким тобі… Дуже не часто в жіночих романах буває аж так захопливо гарно. «Еротика – ще не порнографія, але вже й не любовний твір, вона десь посередині. Твір Христини Лукащук – це еротика, яка вабить, а не відштовхує. Тут фізіологія не випирає на передній план» - таку характеристику роману дав геній української літератури Юрій Винничук, а йому, вже повірте мені, можна довіряти!

Книжка захоплює і до останнього хочеться вірити, що в Марти все складеться як найкраще. Це ж книжка, тут же має бути хеппі-енд… Але «Курва» виявилась якоюсь аж занадто життєвою, а в житті рідко буває «і жили вони довго і щасливо»… От і тут Марту замкнула в розжареній сауні дружина її чергового коханця, якась біснувата, дурнувата, замкнена у собі баба, яка не змогла вгледіти за своїм пристаркуватим жеребчиком і, чомусь, вирішила вкоцати не його, а ні в чому, окрім своєї краси і любові, не повинну Марту (сорі за надмірні емоції, просто мені так шкода героїню, вона така крутюча, а я як мале дівчисько вірю в казки і бажала Марті щастя, щастя і щастя, а тут така засада, блін…).

І найголовніше, що я винесла з роману – довкола купа заздрісних дуреп, які завжди назвуть тебе курвою лише за те, що ти гарна і стильно одягнена. І не дай Боже, чоловіки озиратимуться тобі вслід! Тоді ти не просто курва, а останнє курвисько, і немає тобі прощення, і горіти тобі в гієні вогненній….

Матеріал із "Гречаного блогу" Олени Сінченко

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити