Чи такий вже неприродний звук з’явився в нашій абетці?

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 950

Читачі «Гречки» відносно старшого віку, напевно, пам’ятають «підкреслено-селянську» вимову Івана Степановича Плюща, спікера Верховної Ради 1-го і частково 3-го демократичних скликань. «Підійдіть ближче до мікрохвона!» (тоді депутатські місця ще не були обладнані дисплеями та індивідуальними мікрофонами – авт.), «А ну-но, покличте депутатів з бухвета, бо ж так насидяться, що забудуть проголосувати за свій же закон!». І таке інше.

Дехто зі знавців новітнього українського парламентаризму відносив стиль спілкування Івана Степановича до його звичної манери розмовляти з колгоспниками (у період керування одним з успішних сільгоспгосподарств), а також до головування у Київському облвиконкомі. Нині важко й повірити, що колись на керівні посади у республіці в основному призначали номенклатурників зі столиці й столичної області. А не з Донбасу, як нині…

Журналіст «Гречки» не відносить себе до палких прихильників ораторського таланту екс-кандидата у президенти України (пан Плющ балотувався на цю посаду влітку 1994-го, але програв Леоніду Кучмі з Леонідом Кравчуком ще у першому турі), проте вдаватись до запізнілої критики відомого політика теж вважає не надто доречним.

Як показує практика, «київські слова» Івана Плюща вкорінилися у світосприйняття моїх співгромадян зовсім невипадково. Бо мають певну історію, що «сягає своїм корінням  у глибоку давнину».

Як приклад – забігайлівка біля Дарницького вокзалу в Києві, що її назвали «Бухвет». Через цю станцію прямують електрички до Яготина, - через місцевість, де назву пункту громадського харчування вимовляють саме так. Або приблизно так. Фото у соцмережах, утім, викликало численні глузування — мовляв, написано неграмотно. Але знайшлися й ті, хто це заперечив — ще років із сотню тому українською саме так і казали.

Мовознавець Юрій Шевельов зазначає, що звук “ф” — неприродний для української, запозичений. Його входженню в нашу мову опиралися найдовше, вживаючи замість нього хв, рідше — х або п. А Борис Грінченко в передмові до свого «Словника української мови», виданого 1909 року, зауважує: “Оскільки звук ф у більшості українського народу вимовляється як хв (перед голосною, окрім у) або х (перед приголосною і у), ми, укладаючи словник на літеру ф, помістили до нього лише ті слова, для яких у наших матеріалах не знайшлося дубліката з хв або х”. Із хв Грінченко подає слова: хвабрика, хварба, хвиґура. Навіть Фастів якийсь час писали “Хвастів”.

Освічені кола, у яких часто розмовляли російською або польською. — а в них звук ф “природний” — вважали вимову й написання через хв простацькою й уживали ф. У радянські часи це закріпилося, бо добре вписувалося в процес зближення української мови з російською. Тож виходить, що ”бухвет” — це якраз “більш по-українськи”. Хоч уже граматично неправильно.

Олег БАЗАК

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
+2 # Oleg 27.10.2013, 11:05
Губернатор Кіровоградщини походить із Хвастова
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити