«Тіні незабутих предків» − хіба таке забудеш…

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1011

 Я була одна на весь кінотеатр, хто після фільму плакав. Ні, ніхто не потонув в океані. Ніхто нікого не чекав десять років. Але…

 

Вибачте, рецензію писати не буду. Рецензія – це оцінка фільму, режисерської роботи, акцентування на слабких і сильних моментах, зауваження щодо роботи акторів і т.п. Я не годна того зробити – це все одно що давати оцінку частині самого себе. Так вийшло. Надто глибоко той фільм у мені поселився – як ота Згарда, в самому серці.

Почалося все ще в травні – тоді під враженням від трейлера до фільму я миттю знайшла Вконтакті Любомира Левицького, а він так само не зволікаючи підтвердив заявку в друзі і погодився дати інтерв’ю через соцмережу. Цей режисер, якого зараз чекають на всіх червоних доріжках країни, без усяких понтів серед ночі надсилав відповіді на мої питання, ще й пояснював: «Вибачте, що затримую повідомлення – паралельно роблю монтаж фільму…» Ще тоді я інтуїтивно відчула, що хороша людина не може зробити поганий фільм.

Наші дні. В офіційній групі вивісили інформацію, в яких містах пройде премʼєра – серед них, о Боже яке щастя, є Кіровоград. Телефоную в «Портал» − вони нічого не знають. Страшно... 

Продовження триллера "Тіні незабутих предків у Кіровограді", читайте на блозі Надії Паливоди.

 

 

 

 

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити