Тарас Прохасько про війну чотирнадцятого року й Осипа Турянського

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1205

В рамках Вільного лекторію Культурного Проекту курсу «Історія літератури в авторах і текстах» Тарас Прохасько розповів про війну чотирнадцятого року й Осипа Турянського.

Тепер до початку. Як уже сказано, лектором, який зібрав київський народ суботнього вечора, став Тарас Прохасько. Зібрав саме своєю особистістю, а не темою. Бо тема не надто популярна. Якщо дослівно – то «Перша світова війна в українській літературі. Повість-поема «Поза межами болю» Осипа Турянського». Як сказала ведуча, цього разу автори менш відомі, ніж у попередніх блоках. Подія відбулася в рамках курсу «Історія літератури в іменах і текстах», організатор – «Культурний проект». Попередні лектори проекту – Оксана Забужко та Юрій Андрухович – для своїх виступів обрали куди популярніших письменників. (Про одну з лекцій Андруховича писала тут). Ще ведуча додала: «Думаю, що це буде не лише Перша світова війна і не лише Осип Турянський». Правда. Для мене в контексті останніх подій це було символічно. Далі – тезовий виклад лекції.

Не для задоволення

Тарас Прохасько говорив на межі серйозності та іронії. Характеристику Турянського почав приблизно так: він дуже файний, але його прозу важко читати тепер.

Одна із асоціацій Тараса, пов’язаних із Турянським – це кіностудія «Галичина-фільм», що у кінці 80-х діяла у Львові. Одним із перших знятих цією кінокомпанією фільмів було саме «Поза межами болю» Турянського.

Війна і європейці

Сьогодні мало хто з європейців може сказати, що ж то є за війна. Думаю, що наші громадяни у переліку цих знавців на дуже далекому місці. Для нас війна як така була стерта з пам’яті через те, що було потім – події 1917–1921 років. Друга причина, що вона розповідає про двоякість України. Українці російської частини й українці австрійської частини воювали один проти одного, один одного вбивали, були заряджені різними ідеями.

До цього європейці не знали війни років сорок. Технічний прогрес видавався таким, що ще трохи – і може не бути голоду, може не бути чогось поганого. Але сталася війна – через якісь умисли, замисли найвищого керівництва. Вона перетворила все у страшне пекло. Було втягнене не тільки військо. Почалася тотальна мобілізація. Перестала існувати така річ, як мирне населення. Війна була тотальною. Був західний фронт і східний. На «західному фронті без змін». Через нас, східний фронт, пройшли кілька разів. Наші люди стали мало того, що частиною фронту, так ще й тереном, де відбувалися найбільші битви.

Перша світова війна була гносеологічним переломом, який у нашій культурі неопрацьований.

Похід поза межами болю

Осип Турянський воював на австро-сербському фронті на Балканах з австрійського боку. У 1914-му почалися заворушення, але ніхто не думав, що все складеться таким чином. Коли має початися велика війна, майже ніколи не говорять, що вона буде великою. Турянському було 34. Він вже мав, що втрачати: сім’я, закінчений філософський факультет у Відні. Серби взяли в полон австрійські полки. Полонених було тисяч шістдесят. Залишати їх на території, яку мав окупувати ворог, не можна було, аби ті не приєдналися до війська. Почався похід в Албанію, через гори. Це була «дорога смерті». З того походу дійшло тисяч дванадцять-п’ятнадцять. Помирали і полонені, й охоронці-серби. У тій дорозі Турянський теж фактично замерз. Стався щасливий випадок, що його хтось побачив і повернув о життя.

Осип Турянський – автор, небезпечний для гуманітарної концепції. Вся його творчість пов’язана з болем, страшенно глибоким болем. Те, що він бачив, було жахіттям.

«Поза межами болю» переказує цей похід, але все доведено до екзистенційного максимуму. Є шість товаришів. Вони розуміють, що помруть, якщо не буде вогню, аби зігрітись. Танцюють танець смерті, щоб хтось знесилений упав, помер і можна було спалити його речі і перебути зимову ніч. Зрештою один таки помирає, його одяг спалюють. Інший приятель пропонує з’їсти кавалок м’яса з товариша. Цей момент є найважливішим моментом у повісті.

У Турянського була така фанаберія, що він мав написати це неповторно. Він справді вважав, що не може писати в оповідний спосіб. Він не змальовував деталей. І його не читали в Галичині. Його не читали навіть ті, хто читав когось іншого. Хтось казав, що він не буде читаний, бо спрямований на свою геніальність. Спосіб його письма – страшенно неконкретний, дуже експресивний. Це фантасмагорична проза. Читати її не викликає жодної насолоди, жодної радості. Тут не відомо – що було, що не було. Вагомість книжки полягає не в тому, що ретельно проаналізовано війну. Він показав, як може бути доведене здавалось би нормально побудоване життя до такої ситуації, коли нічого поза болем не залишається.

Ще один важливий акцент у творчості: як люди можуть перейматися якоюсь ідеєю, щоб так файно і щиро вбивати одне одного?

У 1921 році у Відні «Поза межами болю» одразу було видано українською й німецькою мовами.

Поганий вплив людей

У нього є дуже файна книжка «Дума пралісу», алегорична повість про звірів, які збираються, аби нарешті вчинити суд над людиною. Зокрема там судять пса, який любив дуже багато разів, але не пам’ятає кого. І звірі вирішують, що то такий вплив людини. «Дума пралісу» є навіть більш антивоєнною, ніж «Поза межами болю».

Літературна вартість цього твору є сумнівною, але історична – високою. Дуже сумнівно, щоби тепер це хтось читав інакше, як літературну пам’ятку. Але Осип Турянський добре описав недоліки людей, порівнюючи їх з недоліками звірів.

Паскудна річ і ще кілька фактів

Ще одна паскудна річ про Турянського, що він не вмів у цьому середовищі пристосовуватися. Після призначення директором Перемишлянської гімназії стався конфлікт із педколективом. Він написав слабеньку, бо дуже заангажовану п’єсу «Раби». Очевидно, про вчителів.

Війна і полон страшенно погано вплинули на його здоров’я. Помер у 1933 році.

Осип Турянський не був серйозно оцінений ніким. Це з одного боку зле, а з іншого – дає свободу для інтерпретацій.

Єдина файна ідея

Головне, що хотів сказати Осип Турянський: «Війна – це дуже погано». Інших ідей у нього немає, але мені здається, що ця ідея є дуже файна.

P. S. Більшість цієї публікації записано зі слів Тараса Прохаська. Але те, що хотів сказати автор (як люблять повторювати у школі), і те, що почула я, може різнитися.

За матеріалом "Гречаного блогу" Наталі Романюк

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити