«Напівлихий» : книга про зле «добро» і одного підлітка

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 1806

Саллі Ґрін. Напівлихий / пер. з англ. Віктор Морозов. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2014. – 396 с.

На українському книжковому ринку з’явилася світова новинка. Роман «Напівлихий» Саллі Ґрін вийшов українською мовою 3 березня. Це перша частина трилогії. В Україні її видало «Видавництво Старого Лева».

Як не великий любитель фентезі про книгу я дізналась безпосередньо перед виходом її в України. Анотація зацікавлювала. Найбільшою заманухою стало порівняння роману з бестселером Джоан Роулінг. Проте, у «Напівлихого» стільки ж спільного з Гаррі Поттером як із «Джен Ейр» Шарлоти Бронте.

Не обійдусь без короткого спойлера. Художній світ роману наповнюють Білі і Чорні маги, фейни – прості люди, а також один на всю Британію Напівкодовий – хлопець на ім’я Натан, у якому поєдналась кров білої відьми і надпотужного чорного чаклуна - Маркуса. Здавалось білі мали б бути хорошими, а чорні злими, але не все так просто. Авторитарна Рада білих вже винищила більшість чорних, а от щоб спіймати Маркуса готова на все: вбивати, катувати, зруйнувати життя поки що невинному Натану.

Паралельно ми бачимо світ дитини-сироти, яку до того ж відкидає суспільство і позбавляє бодай співчуття. Хлопчик, який ніколи не бачив батька, все ж вірить, що він бажаний, що батько його любить і захищає. Незважаючи на статус вигнанця у суспільстві, він всеодно знаходить друзів, закохується, переживає першу близькість.
Текст позиціонується як підлітковий. Не знаю наскільки легко він сприйметься поколінням чотирнадцятирічних, але зацікавити має набагато більше шансів ніж шкільна програма з укрліт. Таке враження, що книга просто пизначена для того, аби сказати підлітку, який не в ладах з батьками, що могло бути і гірше. А що? В клітку не садять, і на тім спасибі.

За жанром роман дуже близький до трилеру. Ні цей жанр, ні безліч крові та садизму ніколи не були мені приємними, але парадокс у тому, що книгу не хочеться відкласти, вона затягує. Психологічні та фізичні знущання виписані авторкою вражають. Де жінка почерпнула такий досвід, аби так описати тортури? Незважаючи на прямі посилання і ототожнення мук «напівлихого» хлопця з персонажем «Одного дня з життя Івана Денисовича» Солженіцина, з голови не виходить Булгаков. «Сила зла, що творить добро» присутня у тексті наскрізно. Так, найбільш людяними виявляються саме Чорні. 

Книга різко обривається на найцікавішому місці поєднуючи любовну і пригодницьку лінії. Це і не дивно, попереду ж ще дві книги.

«Напівлихого» перекладав Віктор Морозов, який раніше перекладав і «Гаррі Поттера». Мова перекладу смачна, але її дуже псують «опечатки». Це дратує навіть не надто прискіпливого читача. Дивує і те, що така хиба трапилась у видавництві, яке раніше таким не грішило. Можливо, причиною стали саме часові рамки адже україномовна версія, як і решта перекладів мала вийти в один час.

Дизайн обкладинка відтворює англійський оригінал, приємний на дотик, ніби оксамитовий. Проте «оксамитовість» робить книгу маркою – найменший відбиток чи тертя залишають свій слід не лише при читанні, а й при доставці. Так, книга, що прийшла в купі з іншими, ще на пошті виявилась потертою, а це не найприємніше, особливо коли вона має стати подарунком.

Марта Луцька

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити