Перший день "Книжкового Арсеналу" під знаком Жадана (ФОТО)

Опубліковано . в Культура

Кількість переглядів - 2206

8 квітня в Києві розпочався «Книжковий Арсенал». Як завжди на подібних заходах, відбувається кілька паралелей одночасно. Але в перший день не довелося переживати муки вибору: у програмі був Сергій Жадан. Тож вагань, куди саме йти, у мене не залишилося.

Спочатку презентували нову збірку вибраного Сергія – найповнішу на сьогодні ­– «Динамо Харків» від «А-ба-ба-га-ла-ма-ги» (серія «Українська поетична антологія», або «УПА»). На зустрічі із читачами був і видавець і письменник Іван Малкович, який у стінах «Мистецького Арсеналу» «вперше забув про зовнішній світ», і йому здалося, що це таки добрий вечір. Презентуючи книгу, Малкович сказав, що Сергій, напевно, найактуальніший український поет на сьогодні. Автор же віддав належне редактору Малковичу – «дуже трепетному редактору» - за обережність втручання в тексти.

Попередня зустріч із Жаданом у Києві (презентація «Месопотамії») відбулася перед початком загострення подій на Грушевського, перед тим, як самого Сергія побили в Харкові антимайданівці. Можливо, це все втома від напруженого графіка останніх днів, але мені здалося, що цього разу Сергій був тривожнішим і печальнішим, ніж минулого. До речі, нещодавно Юрко Іздрик у лекції про Жадана зазначив, що печальність – це взагалі риса Сергієвої творчості.

За словами Жадана, навіть серед особливих книг у письменника є надособливі. Такою є збірка «Динамо Харків». Те, що вона виходить у серії, де представлені його улюблені автори (уся серія тут), - змінює його світ. А зібрання творів потрібні навіть для самих авторів, щоб ті могли прослідкувати свій поступ: «Тут вірші за 22 роки. Очевидно, за 22 роки я якось мінявся».

Після презентації й автограф-сесії шанувальники Жадана передислокувалася в інший зал – на інтерв’ю Юрія Макарова із Сергієм.

Основний вектор був спрямований на протистояння у Харкові. Якщо спробувати підсумувати бесіду, то буде якось так.

Більшість персонажів із творів Жадана усе-таки стояли на Євромайдані. Та на антимайдан не варто дивитися однобоко, оскільки там дуже різні люди були: і його знайомі, і мешканці Російської Федерації, але більшість – усе-таки харків’яни. Штурм, під який потрапив у своєму місті, так прокоментував:«Думаю, це був виплеск ненависті, кульмінація. Більшість ішла переконана, що буде бити бандерівців, а побачили харківських студентів, журналістів». На запитання Юрія Макарова, чи намагався Сергій якось порозумітися з іншою стороною майдану, той відповів: «У нас була дуже душевна розмова. Тривала секунд 15».

«Месопотамія», що вийшла пару місяців тому, – книга про Харків. «Моя персональна міфологія про місто, в якому я живу 23 роки і хочу жити далі. Це розповідь про кілька харківських кварталів, що лежать на півострові, в Межиріччі». Що ж до яскравих владних персонажів міста – Допу й Гепу, то, за словами письменника, мине навіть не 100, а 10 років – і про них ніхто не згадає. Сьогодні вони є – завтра не буде. За ними рівняти місто не варто. Харків дуже багатозначний, неодновимірний. Це місто із власним акцентом. Можливо, його проблема в тому, що маючи столичний потенціал, воно залишається провінцією."

Також Сергій розповів кілька історій, об’єднаних майданом-антимайданом: про жінок, яким зараз за 60 і які не готові підтримувати європейський напрямок, бо єдине, чого їм зараз хочеться – зберегти свою пенсію і спокійно померти. Про водія, кілька друзів якого (із лав силовиків) були убиті в час революції. Який при цьому не озлобився, але цю всю ситуацію оцінює дуже критично. І що загалом оцінювати якийсь регіон за людьми з мітингу не треба. «Як гуманітарій я дивлюся на людей не як на масу, а як на окремі обличчя. Щойно починаємо дивитися на них як на масу – втрачаємо можливість порозумітися».

На коментар Макарова, що в останніх збірках Сергій подорослішав як письменник, змінилася інтонація творчості, відповів, що він теж дуже сподівається, що інтонація його творів змінилася: «Коли я читаю якісь речі, що написані років 20 тому, я їх не розумію, не відчуваю. Це вантаж, який за собою несеш. Але ти не мусиш відтворювати те, що висловлював 20 років тому. Я б не назвав уже Варшаву зогнилою, а Харків – містом байстрюків. Але розумію, що смішно переписувати свої вірші. Можливо, є фатальність у тому, що написавши щось одне, ти втрачаєш контроль над ним».

Макаров не оминув звернутися до чоловічої ідентичності Сергія, зауваживши, якими очима на нього дивляться жінки та дівчата. На що Жадан відповів: «Сподіваюся, що вони такими очима дивляться не на мене, а на цілий світ».

Під кінець презентації знову збирається черга за автографами (від тих, хто не встиг на самій презентації отримати бажаний підпис). У цей час підходить Катя Осадча зі знімальною групою (без капелюшка, лише з якоюсь стрічкою на голові). При цьому перша думка, що в мене виникає: зараз вона візьме Жадана у свій світсько-життєвий полон і я знову не встигну взяти той автограф. Але Катя безпретензійно чекає, поки Сергій задовольнить усіх читачів і закінчить інтерв’ю з іншою журналісткою. Кілька роззяв (у тому числі я) залишається підслухати інтерв’ю. Основне крутиться знову-таки навколо теми побиття письменника і його поглядів на останні події, зокрема в Харкові.

Попереду – іще п’ять днів «Книжкового Арсеналу». Тож далі буде.

За матеріалом "Гречаного блогу" Наталі Романюк

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити