Викладач Сергій Ткаченко про мандри Карпатами, тусовку однодумців та життя поза цивілізацією (ФОТО)

Опубліковано . в Мандрівки

Кількість переглядів - 1365

Студенти і викладачі факультету філології і журналістики КДПУ ім. В. Винниченка, що у Кіровограді вже неодноразово ставали героями новин місцевих та загальноукраїнських ЗМІ. Вони організовують незвичні заходи, беруть участь у суспільно важливих подіях життя міста і країни, формують навколо себе проактивне патріотичне середовище. Але самі лише переконання не роблять сучасну людину конкурентною у світі, до них, мають йти комплектом дисципліна, витримка, гарт, вміння перемагати самого себе і досягати поставлених цілей. Вихованням всіх цих якостей у своїх студентах цілеспрямовано займається викладач кафедри видавничої справи і редагування Сергій Володимирович Ткаченко. Лишень нещодавно він з групою своїх послідовників повернувся з пів марафонського забігу, що проходив в Києві, а вже за кілька днів вони майже в тому ж складі вирушили в важку і небезпечну мандрівку Карпатськими горами.

Мова йде про щорічні змагання з пішого мандрівництва – «Стежками Героїв», які організовує Пласт – Національна скаутська організація України, за сприяння Федерації спортивного туризму України(ФСТУ) та Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді (УДЦТКУМ).

Цьогорічні змагання були п’ятнадцятими,ювілейними і присвячені 100-річчю перемоги Українських січових стрільців над російською армією на горі Маківці. Особисто пан Сергій вчетверте брав в них участь, вдруге він сам вів команду звивистими карпатськими стежками. В ексклюзивному інтерв’ю для сайту «Гречка» він розповів про те як все це відбувалось, про труднощі, які виникали на їх шляху, а також те, для чого все це взагалі їм було потрібно.

- Ми туди поїхали з нашими студентами, це така, знаєте, тусовка однодумців. Нас пов’язує біговий клуб, де ми намагаємось цю культуру розвивати і прививати своєму оточенню, разом ми організували ряд проектів як на широкий загал так і в себе на факультеті.

Для мене гасло В’ячеслава Чорновола «Україна починається з тебе» зараз є як ніколи актуальним. Тому ми намагаємось розвивати культуру в своєму середовищі, культивувати її. Потрібно цінувати такі звичні людські цінності як любов і повага. Розвивати в собі такі фундаментальні людські якості як дисциплінованість, наполегливість. А це дуже класно досягається через спорт, туризм.

Про змагання я колись вперше дізнався від Юрія Козачинського (пластун, служив в 3 полку спеціального призначення, - авт.). Порівняно з попередніми роками цього разу було не дуже багато учасників. Раніше бувало і до 50 команд в трьох основних категоріях. Багато з тих, хто традиційно брав участь у змаганнях, але цього року не приїхав – сьогодні проходить службу в АТО. Дуже багато.

В нашій команді було 7 хлопців і дві дівчини – всі з філологічного факультету і один хлопець геодезист.
За маршрутом ми повинні були за 7 днів подолати 137 км і фінішувати у Бескидах. В тій точці на карті, де сходяться кордони України, Польщі і Угорщини. Ми пройшли навіть трішки швидше, але нам не всю відстань і не всі точки вдалось здолати, оскільки декілька днів була дуже погана погода – туманно, холодно і дощило.

Ми до кісток були мокрі, доводилось відхилятись від маршруту сушитись, відігріватись. Але поставлену самим собі ціль ми перевершили і пройшли близько ста кілометрів, але не дотягнули до одинички ( першого рівня складності в змаганнях) тому, що завадила погода. Але як на те, що дехто був у мандрівці горами вперше, то це непоганий результат і я думаю що це той кістяк команди, які зможуть уже наступного року усвідомлено взяти участь у цих чи інших подібних змаганнях.

 

 

Що особливого було в цьогорічних змаганнях? Що цікавого побачили? Можливо якість форс-мажори були на дистанції?

- Ми ходили Бескидами, це нібито найніжніші гори, нескладні технічно. Але найбільша вершина, яку нам потрібно було подолати це гора Пікуй - 1408 метрів. Невисока нібито, порівняно з Говерлою. Але на цю гору нам довелось дуже витратитись за часом і енергетикою. Тому, що ми підіймались в умовах майже нульової видимості. Це така зона турбулентності була, дуже сильні потоки вітру, і часом робилось реально стрьомно. Будь-яка туристична організація забороняє підйоми в таких умовах, але спускатись було ще страшніше і ми розуміли, що треба брати цю вершину і перевалювати за хребет.

Дійшли ми благополучно. Один хлопець зійшов з дистанції тому, що фізично йому було важко. А решта лише трохи понатирали ноги і потомилися. Але все компенсувала сама атмосфера Карпат, класні враження про людей, ця карпатська доброзичливість. Нас напували молоком безплатно, підказували дорогу, коли ми блукали. Хоча не так часто населені пункти і траплялися.

Як учасники поводились? Були такі що плакались не витримували і просились додому?

- В цьому році ні. Це вже йшли люди яким 19, 20 і більше років, це був їх усвідомлений вибір. Хтось з них мав свій невеличкий туристичний досвід, хтось був у Карпатах, але не ходив у категорійні походи. Можливо подумки вони і хотіли не йти, і на мене щось собі під носа буркотіли, але перемога вела нас за собою.

Чи були у вас проблеми зі спорядженням?

- Ні, ми підготувались. В усіх були і намети сучасні, і каремати. Звичайно це аматорський рівень , нам є на кого рівнятись. Ті хлопці, які професійно цим займаються в них вже повна комплектація - від паличок трекінгових до наплічників. Таким чином споряджений мандрівник виглядає мов боєць: все компактно, продумано. А ми, звісно, під час дощу виглядали як клоуни у тих синіх дощовиках. І це єдиний комічний момент. А так і в нас зі спорядженням було все нормально.

Чи були думки про те, щоб щось залишити ще на старті, частину харчів чи ще щось, щоб легше було йти?

В цьому році, я до цього питання підійшов дуже скрупульозно, ми використали весь відомий нам досвід і знання . Самі робили сухі суміші для борщів і супів, сушили овочі так як це роблять для хлопців в АТО «Кулінарні сотні». Один з наших учасників вже вмів таке робити. І це спрацювало. Адже кожні 100 грам помножені на 100 км – це дуже величезна витрата калорій і тиск на плечі. А отже доводилось максимально мінімізувати вагу наплічників. Брали менше карематів ніж зазвичай, тулилися потім одне до одного. Мінімум одягу, не міняли щодня свіжі футболки. Але це того варто, бо бувало йдеш у горах, а до найближчого населеного пункту 10 км, а у горах це величезна відстань і часова, і по фізичних затратах. Там починаєш цінувати такі прості і непомітні в міських умовах речі як час, їжа, можливість посидіти дві хвилини на пеньочку без наплічника, з’їсти цукерку солодку. І це дуже класно. І це є напевно найбільш позитивним фактором, який я раджу відчути на собі людям, які ще не ходили не тільки в гори, а взагалі в похід . Виходячи з наплічником, позбавляючи себе благ цивілізації – теплого ліжечка, душу, їжі з холодильника, у людини, яка на це насмілюється? відбувається зсув ментальний. Вона починає цінувати те, що варто цінувати – підтримку, коли тобі важко, а хтось візьме якусь твою річ і кине собі в наплічних, хтось там підупав духом – його пожаліли, пожартували, десь пригримнули.

Це неймовірно скріпляє команду. В нас школи і вузи не вчать працювати в команді, але будь-яке ефективне суспільство повинно це вміти.

До того ж для того, щоб досягти будь-чого в цьому житті потрібно виходити з зони комфорту .

Чи вдавались ви до обмеження для учасників у використанні певних електронних приладів: планшетів, мобілок з Інтернетом тощо?

- Ні, обмежень не було, але природа вона сама обмежує. В такому поході настільки втомлюєшся, що там вже не до інтернету. Я, як керівник, наполіг, щоб учасники команди брали з собою лише найпростіші телефони, адже вони краще тримають заряд. А треба було тримати постійний зв'язок на випадок екстреного виклику рятувальників і звісно ж після взяття кожного із контрольних пунктів слід було інформувати суддів про точний час взяття. На диво, мобільний зв'язок був майже скрізь за виключенням якихось глухих балок по яким ми спускалися.

Цього разу, вперше трапився зі мною такий випадок на змаганні, коли ми мусили зійти і переночувати у хостелі. Бо за цілий день ми так намокли і замерзли, що була небезпека того, що люди просто похворіють.

Це не забороняється правилами?

- Не забороняється. Забороняється лише пересуватись не власним ходом – велосипедами, підводами та іншими транспортними засобами. А щодо ночівлі не в наметах, цього не прописано в умовах, але навіть якщо було б прописано, я все одно пішов би на цей крок. В хостелі ми посушилися, прийняли гарячий душ, наварили гарячої їжі. Показовим було те, що величезний плазмовий телевізор у нашій кімнаті лишився не ввімкненим, а збагнули ми це лише через кілька днів. Настільки ти швидко входиш у цю колію, що всі такі речі відходять на задній план. Ми того вечора обговорювали свої пригоди за день, просто спілкувались. Ось такого простого людського спілкування і не вистачає міським жителям, які штурмують з усіх боків інтернет і телебачення.

У багатьох українців, на жаль, є така неписана традиція, що будь-який виїзд на природу супроводжується алкоголем. Це було присутнє у вас?

- Це неприпустимо на змаганнях такого класу. Треба віддати належне організаторам цих змагань. У своїй більшості в змаганнях брали участь пластові команди зі своєю дисципліною і цінностями. Ми єдина непластова команда та ще й з Кіровограда. На нас всі дивились трохи так скоса, бо більшість не ідентифікує, що таке Кіровоград і де це знаходиться. Нам доводилось казати, що це ще Україна.

Але однозначно алкоголь ми не вживали і навіть не хотілося, навіть після фінішу. Єдине, що ми собі могли дозволити – це горнятко кави, там де на шляху траплялась така можливість.

Дівчат ви для чого з собою брали? Багато хто намагається цього не робити, бо дівчатам важко в таких умовах і вони гальмують команду.

- Обидві дівчини які були з нами вже брали участь у змаганнях в минулому році. Тоді одна не витримала і зійшла, а інша одразу показала хороший результат і силу волі. Цього року, Маша, яка зійшла у 2014-му, хотіла довести, що може здолати цю відстань. В неї від початку була проблема з коліном, але вона перев’язала його бинтом еластичним, і всі 100 кілометрів накульгувала на одну ногу, але жодного разу від неї не було чути скарг. Я думаю, вона найбільше з усіх для себе отримала від цього походу, такі випробування гартують характер і це круто. Наші дівчата - це прекрасні помічниці на кухні, вони дуже невибагливі. Але без них не було б того колориту, який потрібний команді.

Чи підводилась під ці змагання якась ідеологічна складова? Змагання називаються «Стежками героїв», але якщо ще два роки тому мова йшла про далекі історичні постаті, то сьогодні герої ходять поруч з нами, в наших містах.

- Важко порівняти ті події , які були 70-100 років тому і ті, що сьогодні відбуваються. Троє керівників команд, щорічних учасників змагань цього року не змогли взяти в них участь тому, що вони вже в лавах «Небесної сотні»: двоє загинули в АТО, один на Інститутській. І тому назва змагань «Стежками Героїв» сприймається тепер по іншому. Ти розумієш, що цими стежками ходили реальні люди, яких ти бачив два роки тому, яким ти посміхався намагався їх обігнати. І сюди органічно вплітається ота канва сторічної давнини. Та давно минула війна починається адекватно сприйматися. І тому все це було вже не абстрактно, а абсолютно символічно.

Щороку змагання пропонують додаткові технічні етапи, а як цього разу було?

- Цього року треба було показувати як надавати першу медичну допомогу. Були змагання з історії саме цієї локації, з природознавства і туризму. Це все навчальна програма «Пласту».

Чи складно кіровоградцям взяти участь у таких змаганнях?

- Взяти участь у цих змаганнях може будь-яка команда яка дотрималась формальних вимог – потрібно зареєструватись, всі учасники мають бути повнолітніми. У змагань є свій сайт, де можна почитати про їх умови та історію. Щороку це відбувається на травневі свята, щоб максимально більша кількість людей могли з взяти в них участь. Плата в цьому році - 75 грн. з людини. Але порівняно з тим, на якому рівні все було організовано, це дуже символічна плата.

Минулого року було аж дві команди з Кіровограда. Андрій Лісота, з обласного центру туризму, вів команду, яка зайняла третє місце в першій категорії складності. Це дуже круто степовикам обігнати горян і це показує високий рівень туристичної підготовки.

Скільки людей може бути в команді ?

- Мінімум 6 людей, а максимум 15.

«Стежками героїв» - це дуже круті змагання, але, на щастя, не єдині в Україні. Можна навіть у нашій області знайти для себе подібні і велосипедні і піші маршрути. Кіровоград багатий на туристичну практику. У нас є люди, які організовують сплави по Південному Бугу , є люди як возять на Кавказ і навіть далі. Варто лише в пошуковику забити «Кіровоград, туристичний похід» і він вам видасть все.

Що ще, окрім сказаного, чекає на всіх учасників таких змагань?

Відповідь на це може отримати кожен, хто приїде в Карпати і просто роззирнеться навколо. Хоча можливо Карпати не найефектніші гори в світі, але для українців, це дуже символічне місце.
На вершині ти відчуваєш себе частинкою природи, ближчим до космосу, юніверсуму, Бога - кому як хочеться. В місті часом і зорі не видно за багатоповерхівками. А тут маєш можливість доторкнутись до цієї величі первозданної.

Олена Горобець
Валерій Лебідь

Сподобалася стаття?
Поділитися:

Коментарі  

 
0 # Костя 26.05.2015, 19:26
Геолог, а не геодезист
Цитата
 
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв