Сергій Філіппов про подорож на Соловки: «Коли їдеш автостопом, розумієш, що люди готові зробити більше, ніж ти від них чекаєш»

Опубліковано . в Мандрівки

Кількість переглядів - 1923

Нещодавно кіровоградський фрілансер Сергій Філіппов повернувся зі своєї подорожі автостопом до Соловецьких островів. Упродовж двотижневої мандрівки за постами Сергія у Фейсбуці слідкували і українці, і білоруси, і росіяни. «Гречка» теж писала про перші сотні кілометрів, що кіровоградець проїхав з допомогою небайдужих водіїв. Тепер побувавши вдома і переглянувши не один десяток світлин, зроблених в дорозі, Сергій розповів кіровоградцям про свої враження, розчарування й потрясіння.

 «Здавалось, що Соловки - це не найдрайвовіше місце, куди можна поїхати, про яке можна розказати. Я давно вже збирався їхати в цю поїздку і коли в мене був трохи період безнадії я запитав у Всесвіту, що мені робити далі. І в мене сам собою виник план поїздки на Соловки, - згадує Сергій. - Якщо нас приваблює певне місце чи якісь речі, то це може означати те, що ми починаємо резонувати з енергією того місця».

У першій розмові з «Гречкою», збираючись у мандри, Сергій розповідав, що подорож мала би стати не лише пошуком натхнення, а й прикладом того, що мандри – крута штука, яка доступна кожному. І в цьому сильно допомагає краундфандинг – спільна фінансова підтримка будь-якого проекту. У цій поїздці ідею вдалось реалізувати.

«Мені дуже багато людей допомогли. Безліч знайомих з Кіровограда, Києва підтримали фінансово. Я зібрав трохи більше 3 тисяч гривень. Знайома з Києва дала мені на час поїздки рюкзак, каремат, спальник в мене був. Проблем із спорядженням у мене не було. Вже потім я зрозумів, що не настільки важливий краундфандинг, як це важливо для людей, які мені допомагали. Для них потім цікаво стежити за поїздкою. Я зрозумів, що люди не просто пасивно споглядають, що хтось там десь їздить, їм важливіше, коли вони самі беруть у цьому участь».

Сергій проїхав автостопом більше 3,5 тисяч кілометрів. Він виїхав з України 16 червня, проїхав через Білорусь, перетнув кордон з Росією, на території якої встиг побачити найбажаніші білі ночі. Назад в Україну Сергій вирішив трохи змінити свій шлях і поїхати через Москву і Великий Новгород. Додому приїхав вже 7 липня.

Сергій розповідає, що в дорозі траплялись і курйози, і проблеми, і мислячі/застібнуті на політиці люди. Упродовж більше як двогодинної розмови Сергій натхненно показує фотографії, зроблені на різних відрізках його мандрівки.

«Гречка» пропонує своєму читачеві уривки із розповіді про подорож, про яку варто не лише почути/прочитати, а й яку корисно спробувати. Хоча б у межах власної області чи країни.

Про особливості автостопу

- Чим характерний ще автостоп, так це тим, що проїжджаєш купу місць, які непогано було б відвідати. Але не виходить, бо тобі до вечора треба потрапити у те місце, де ти маєш переночувати. У Великому Новгороді я би хотів походити навколо озера, але мені не вистачало часу. Так само в Карелії є дуже цікава природа і кожен куточок вартий того, щоб його відвідати.

- Автостоп, екстремальні подорожі набагато чіткіше дають нам зрозуміти закони Всесвіту. Якщо чогось чекати від всесвіту, то воно обов’язково з’явиться. Але часто нам просто не вистачає віри. У Петрозаводську я стояв під дощем і думав: «Я знаю, що мене обов’язково хтось довезе. Я тут не залишусь жити. Я не знаю, коли це буде, але мій водій точно в дорозі і він по мене приїде». Так само і з тим, чого ти чекаєш від світу. Його просто треба дочекатись. Ще одне усвідомлення в мене було. В дорозі треба мінімально хвилюватись і паритись. Для себе я зрозумів, що найкращий стан – це спокій. Якщо в тебе щось не виходить, то навіть не треба зайвий раз турбувати вищі сили. Варто просто стояти і чекати. Твоя подорож – це вже є досягнення.

Про Білорусь

- Білорусь – країна фасадів. Там все дуже чисто, все вилизано. Що мені найбільше сподобалось, так це траси. У нас вони переважно проходять через населені пункти, а в них траса іде по прямій як автобан. З’їзди в населені пункти йдуть просто від траси. Мені навіть розповідали, що в них якийсь чоловік захищав докторську дисертацію щодо побудови білоруської транспортної системи, а потім втілював цей проект. Дороги в них ідеальні. Якщо в Росії скрізь ремонти, то в Білорусі вже все прокладено.

- Була проблема з валютою. Навіть якщо їхати в Росію, краще їхати з карткою VIZA, мати долари, які потім міняти на місцеву валюту. В обмінниках Білорусі шалена різниця між покупкою і продажем гривні, тому її невигідно купувати. До речі був цікавий випадок, коли водій-білорус Володя висаджував мене в Гомелі, він дав мені 3500 рублів, бо знав що я не маю грошей. Наче здалось багато, а насправді це вартість проїзду в їхньому громадському транспорті. А я ще в нього в машині забув паспорт. Вже доїхав тролейбусом у центр, а він півміста проїхав, щоб наздогнати мене і віддати його. Дуже душевна людина. Коли їдеш автостопом розумієш, що люди готові зробити набагато більше, ніж ти від них чекаєш.

Про людей

Переважну більшість часу Сергій їхав. Лише на ніч зупинявся в людей, з якими зв’язувався через систему каучсерфінгу. Часто місцеві, які безкоштовно приймали кіровоградця на ночівлю, самі ж показували найцікавіші місця своїх містечок.

- Насправді мені щастило у цій подорожі на мислячих людей. Дуже багато мене підвозило підприємців, заможних людей. Особливість мого досвіду в тому, що я завжди їхав з людьми, які так чи інакше успішні. Мають або свій транспорт, або працюють десь. Ніби стереотип такий, що підвозить мають найпростіші, а підвозили справді люди на дорогих машинах або далекобійники. Мене якось підвозив далекобійник, у якого фура в кредиті. Зараз він катається, відбиває ці гроші. Говорить, зате сам собі господар.

- Північ – унікальне місце. Якщо в нас на дорогах можна стояти і по 2 години, то в них 5 хвилин і хтось вже підбирає. Для них взаємодопомога це в крові, тому що якщо ти не допоможеш, то людина може просто замерзнути. Кажуть водії, що якщо ти зламаєшся десь на дорозі, станеш, то обов’язково одразу хтось під’їжджає.

За кордоном про українців

- Мене перевіз через кордон до Білорусі один цікавий хлопець. По дорозі ми говорили про білоруську мову, яка зараз, на жаль, зникає. Він слухав Океан Ельзи. Виявляється також мав українське коріння. На кордоні в мене проблем не було і я дуже вдячний, що він мене перевіз, хоча він витратив свій час, бо його багажник майже не дивились, а мій рюкзак привернув увагу. Вони запитували з якою метою я їду, чи є в мене гроші, чи не везу я гроші… Найбільш ретельно мене перевіряли українці. Особливо коли вони дізнались, що я далі в Росію їду.

- Перший водій з яким я їхав після Петрозаводська, був дуже яскравий тим, що страшенний антисеміт і антиукраїнець. Той водій був ярим прихильником «мира и православия», при тому, що матюкався і молився одночасно. Він говорив, що в Україні всім керують євреї, а в Росії Путін слідкує, щоб усі пройшли православне хрещення. І багато подібного. Хоча при цьому він директор компанії, їхав на БМВ Х3, увесь час з’ясовував якісь робочі питання. Це був мій перший досвід спілкування з такими людьми. Мені зустрічались подібні, але вони були скоріше не проти України налаштовані. Це була пропаганда, яка є в російських ЗМІ. Я відчув наскільки вона на них діє. У придорожніх кафешках вони їдять і дивляться телевізор, який ввімкнений на високу гучність. У нас зазвичай він працює в фоновому режимі. Якщо росіяни між собою говорять, то обговорюють те, що показують по ТБ. Взагалі чимдалі від російського кордону, тим адекватніші люди. Чим ближче до українського, тим більше люди застібнуті на політиці. Їм менше цікаво дізнатись про поїздку, натомість вони охоче говорять про політику.

- Найбільше я помітив, що українофоби переважно ті, в кого є українська кров. Чистокровні росіяни більш байдуже до всього цього ставляться. Це не моя думка, про це якісь науковці говорили, але я це помітив. Можливо це комплекс малороса, комплекс неповноцінності.

Про переселенців з Донбасу

- Кажуть, що є переселенці з Донбасу, в Карелії на півночі. Але особливість така, що держава надала їм житло, по спрощеній системі документи, оформила дітей в дитсадок, влаштувала на роботу, а вони працювати не хочуть. Росіяни кажуть, що їм самим важко знайти роботу, а переселенців запропоноване не влаштовує.

Про ціни в Росії і витрати в подорожі

Проїхавши автостопом Псков, Санкт-Петербург, Петрозаводськ, Рабочеостровськ, Сергій змушений був вибитись з ритму і стати звичайним туристом. Потрапити до кінцевого пункту своєї подорожі можна було тільки пароплавом.

- На пароплаві вирушив на Соловки. Тут я трошки випав зі свого ритму, бо потрапив у атмосферу масового туризму. Туди їдуть переважно паломники. Є спеціалісти, які мандрують і гідростопом, але в мене було такої мети, тому я їхав за гроші. Квиток в одну сторону на пароплав коштує 1000 рублів, на наші гроші 400 гривень, що в принципі недешево. До речі, був цікавий випадок. Один із водіїв, які прихильно ставилися до України, коли ми вже приїхали, дав мені на квиток 1000 рублів. В іншій ситуації я може б грошей не взяв… Бажання допомогти – це дуже класно. Для них така допомога теж чимось важлива. З одним, наприклад, їли морозиво.

- На Соловках я жив у найманому житлі. В мене не було намету, та і холодно там було під відкритим небом спати. Вирішив, що це занадто екстремально. Готелі були всі забиті, тому я оселився в однієї жінки. Там багато людей здають житло. Мені трапились спартанські умови: туалет на дворі, кімната на кількох людей. Виходить на наші 240 гривень на добу. Наче й недешево, але російські ціни там набагато вищі. Особливо це стосується продуктів. На трасі з одним далекобійників ми якось пообідали десь на 100 гривень: порція пельменів, кава і млинці.

Про Соловки

Про Соловки Сергій розповідає з найбільшими дрібницями. Говорить, в окремих місцях відчував особливу енергію. Мандрівник все таки вирішив присвятити Соловецьким островам не три дні, а цілих п’ять. Сергій побував на Сокирній горі - найбільше місце поховань, масових розстрілів, на найпівнічнішій точці своєї подорожі Саватієвському скиті, відвідав Сергієвський скит, унікальний місцевий Ботанічний сад та Филипівські садки (ще одна причина, чому для Сергія Філіппова Соловки були особливим місцем). Згадує, незважаючи на те, що в тамтешніх концтаборах радянські часи фактично винищувалась українська інтелігенція, жодного пам’ятного знаку українцям на території островів немає.

- Я тільки зараз приїхав і зрозумів, що Соловки – це те місце глибокого духовного переродження. Якихось пригод в мене там не було. Це було споглядання, якісь внутрішні процеси.

Про складнощі автостопера

Від Москви до Києва їхав по київській трасі. Це був найважчий відрізок у моїй подорожі, тому що було багато несприятливих для автостопу факторів. По-перше, там важко вийти за кільцеву дорогу. В одному невеличкому містечку, до якого мені довелось під’їхати пасажирським автобусом, я взагалі застряг надовго. Київське шосе від Москви зараз роблять як платну трасу, що дуже не зручно. Вона з обох боків огороджена, тому стопити можна лише на зупинках, між якими дуже велика відстань.

Про плани на майбутнє

- Я буду продовжувати подорожі. Хочу поїхати, наприклад, до кавказьких країн – Грузії, Вірменії, Азербайджану. Ще в мене на горизонті поїздка до Середньої Азії. На даному етапі я відчуваю, що було б логічно створити ще й російськомовний ресурс, щоб люди могли слідкувати за мною, як це було з моїми постами у Фейсбуці. Хоча писання російською для мене вихід із зони комфорту. Поставив собі за мету за цей рік ще підучити англійську.

Але найближчою метою для Сергія є написання невеликої історії про свою подорож до Соловецьких островів. Хлопець говорить, свою подорожню оповідку помістить в окрему брошуру, яку буде доступною усім бажаючим.

Світлана Дубина

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв