Справжня Білорусь або скільки в Україні "300-доларових журналістів" ?

Опубліковано . в Мандрівки

Кількість переглядів - 1172

Наприкінці 90-х й на початку нульових років у столиці інтенсивно функціонувало словосполучення “трьохсотгривневий журналіст/журналістка”. Так йменували тих, хто погоджувався - заради безперервності трудового стажу чи з якоїсь іншої причини — працювати у малотиражних київських газетах на кшталт “Київського вісника” або “Вечірнього Києва”. В основному вимоги шукачів вакансії починалися з $300 й вище. Для Кіровограда подібні кореспондентські ставки на той час здавались “захмарними”...

 

Про “психологічний трьохсотдоларовий бар'єр” згадалося нині ось чому.

На початку квітня отримав SMS-повідомлення від однієї громадської організації. Мені пропонувалася тижнева подорож до Республіки Білорусь. По її завершенні організатори хотіли “для звітності” отримати мої власні враження, переважно у позитивному ключі, надруковані в одному з вітчизняних видань.

- Тільки покваптесь із заповненням і пересиланням спеціальної анкети МЗС Білорусі: вони мають бути впевнені в тому, що ваше прізвище не фігурує у переліку іноземців, яким в'їзд до країни заборонено...

Востаннє я був у цій пострадянській країні 20 років тому, та й то транзитом, - на шляху до Фінляндії. Тож “ворогом білоруської держави” мене у Мінську навряд чи вважають.

POPULAR PRINTS АБО Ж ЛУБОЧНА КАРТИНКА
$300 доларів за участь у прес-турі, якщо враховувати вартість проїзду з Києва до Мінська в обох напрямках, розміщення в готелі, триразове харчування, трансфер до зазначених у маршруті населених пунктів, - не така вже й непідйомна сума.

Я вирішив порадитись із керівництвом видання, в якому працюю: чи зможе бухгалтерія ЗМІ впродовж кількох днів перерахувати потрібну суму на відрядження свого кореспондента?

З'ясувалося, що мої колеги у попередні роки вже двічі їздили до Білорусі у такі ж тури. Програма заходів була абсолютно однаковою. Зразково-показовий дитячий садочок. Такий собі зразково-показовий колгосп (де “товаришам кореспондентам” наливають по чарчині через кожні півгодини). Відвідування промислового гіганта (назву не уточнюю, бо цей матеріал не є рекламний). І далі в тому ж ключі.

- Май на увазі: вмовити господарів, аби вони дали дозвіл відвідати якийсь інший “калгас” (себто колгосп - авт.), нереально, - вела далі редактор відділу редакції, в якій я працюю. - А якщо виявиш бажання самостійно помандрувати Мінськом у день, коли там відбувається якась протестна акція, навіть малолюдна, - твоя подорож скінчиться швидше, ніж ти собі уявляєш...

Анкета, яку мені люб'язно переслали електронною поштою, - це одночасно й дозвіл влади займатись на території РБ виконанням своїх професійних обов'язків. Ми в Україні практично не замислюємось з приводу існування поняття “заборона на професію” (про яке за часів СРСР щодень писали наші “правдиві” газети, маючи на увазі “загниваючий Захід”). Та й у Росії, яку я відвідую регулярно, на жодній з прес-конференцій від мене не вимагали офіційної акредитації; достатньо показати або посвідчення члена НСЖУ, або перепустку до Верховної Ради.

У Білорусії ж, якщо ти бажаєш написати статтю, нарис чи репортаж, але попередньо не акредитований в якості співробітника іноземного ЗМІ, - готуйся до найгіршого!..

Рік тому Ігор Кармазін, мій молодший колега по московській газеті, вирішив зробити серію інтерв'ю з білоруськими опозиціонерами. Попередня домовленість про зустрічі була досягнута, тож бухгалтерія видала Ігорю кошти на 5-денне відрядження.

Проте тривалість перебування колеги у “братній республіці” (нагадаю: Росія та Білорусь номінально є однією союзною державою!) звузилася до одного дня. На додачу до цього тамтешні органи поставили журналістові штамп до паспорту про заборону відвідувати країну впродовж наступних 5 років. Міліціянт, котрий особисто контролював процес посадки Ігоря до вагону московського потягу, “заспокоїв”. Мовляв, ти ще непогано “відбувся”, бо ж могли б добряче побити, а потім ще й засадити щонайменше на 15 діб.

“Провина” Ігоря Кармазіна, з точки зору будь-якого з українських журналістів, виглядає зовсім дріб'язковою. Гадаючи, ніби їде виконувати професійні обов'язки до іншого регіону “союзної держави”, журналіст з відділу регіональної політики та країн СНД не взяв офіційну акредитацію у МЗС РБ.

LUKASUDDYA. INFO
Інший журналіст, співробітник тієї ж газети (тільки з відділу політики), завітавши кілька років тому до Мінська заради висвітлення традиційної акції “Чорнобильський шлях”, у суді білоруської столиці “заробив” 8 діб арешту без права оскаржити вирок.

Після мітингу 26 квітня прибулі росіяни зайшли до найближчого “МакДональдсу”, вже помічаючи, як їх фільмують на “приховані” камери співробітники КДБ.

На виході з ресторану тих, хто не встиг втекти, схопили ОМОНівці.

Процедура встановлення особи у райвідділі міліції затягнулася на 3 години, від затриманих практично нічого не вимагали розповісти. До мого колеги-журналіста звернувся керівник прес-служби Мінського міськвідділу міліції, пояснив, ніби між Росією та Білоруссю ніяких там братерських взаємин не існує, тому журналістам потрібно оформлювати спеціальну акредитацію у МЗС РБ, як і в будь-якій чужій країні.

На другий день після затримання росіян повезли до суду.

Ось як згодом описав хід “процесу” сам Михайло Романов:

Приміщення білоруського суду - це комірчина, в яких прибиральниці складають свої швабри і ганчірки. Зате на стіні - фотографія "батьки" Лукашенка на тлі державного прапора, на столі - бюст Дзержинського, за столом - суддя Бичко. Суддя викликає важливого свідка — омонівця Боровського, котрий нібито затримав мене. Входить двометровий амбал, якого я бачу вперше в житті.

- Свідок, за що ви затримали громадянина Романова? - запитує суддя.

- А він вигукував антидержавницькі гасла.
- Які?

- Ну, наприклад, "Ні - фашизму!"...

Тут в абсурдний діалог втручаюся я.

- Ви серйозно вважаєте, що гасло "Ні - фашизму!" - антидержавне?

- Так, - упевнено рапортує омоновець. Секретарка на моє прохання записує ідіотські заяви амбала до протоколу...”.
Після чотирьох діб перебування у “спецпрымальныку-размерковальныку ГУВД Минскага гарвыканкама»

Чотирнадцятьом російським “заручникам”, завдяки допомозі тодішнього заступника голови Ради Федерації РФ Дмитра Мезенцева та посла Білорусії в Росії Володимира Григор'єва, нарешті дозволили перейти з неопалюваних камер до тюремного душу. Після “водної процедури” виявилося, що в особистих речах всіх затриманих грунтовно порилися; будь-які зошитові записи, мабуть, становлять небезпеку для білоруської влади...

BACK IN THE USSR

www.gre4ka.info - Інформаційний портал Отримавши згадуване на початку статті SMS-запрошення, я не міг не звернути увагу на термін проведення прес-туру - з 22 по 29 квітня. Отже, група українських представників мас-медіа неодмінно потрапляла на “чорнобильські дні”.

Хтось із моїх колег, попри попередження про “крок вліво, крок вправо каратимуться ... суворо!”, наважився опинитись минулої п'ятниці в епіцентрі бурхливих політичних пристрастей?

Наразі інформації про це не маю. Лишень сподіваюсь, що професійна совість у журналістів, незважаючи на відомі теперішні “підводні й надводні течії” у медіа-просторі Україні, таки залишилася.

www.gre4ka.info - Інформаційний портал На всяк випадок наведу витяг з повідомлення мінського Інтернет-сайту “ej.by-щоденник”: “...В ході проведення 26 квітня 2013 року "Чорнобильського шляху" міліція знову активно затримувала журналістів.

Першими "під роздачу" потрапили журналісти Белсату Олександра Борозенко та Анастасія Євмен, які знаходилися разом з лідером Об'єднаної громадянської партії Анатолієм Лебедьком. Відео, зняте журналістами, після затримання було стерто, а журналісти незабаром відпущені.

Під час проведення акції міліцією були також затримані журналістки "Нашої Нiви" Ірина Араховська та Оксана Рудович. Вони знімали процес затримання співробітниками міліції анархістів, зокрема, анархіста Ігоря Трухановича, який виявився сильно побитий.

www.gre4ka.info - Інформаційний портал Після акції по дорозі додому співробітники правоохоронних органів затримали двох білоруських журналістів: Геннадія Барбарича та Олександра Ярошевича. Вони були доставлені в Радянський РУВС Мінська. Звідти їх перевели до спецприймальника-розподільника.

Варто відзначити, що напередодні і паралельно з "Чорнобильським шляхом" міліція також затримала біля власного будинку на три години для встановлення особи лідера екологічного об'єднання "Екодім" Ірину Сухий. Також були затримані активісти Ольга Коновалова, Василь Синюхін і Костянтин Кириленко, які перебували з нею. По закінченні мітингу були затримані активісти "Європейської Білорусі" Олександр Торногурський і Дмитро Черняк”.

За час травневих свят новоспечені “екскурсанти” могли б, крім обіцяного “позитивного звіту” про відвідини Республіки Білорусь, написати про побачене бодай 2-3 правдиві матеріали.

Чи вони знов вдадуться до звичних трафаретів на кшталт: “...от багато пишуть на Заході про “кривавий режим Бацьки”, - а я на власні очі бачив упродовж цілого тижня щасливих білорусів! Чисті міські вулиці, прекрасно оброблювані колгоспні лани, надсучасні ферми, усюди дисципліна й порядок, наче якоюсь Машиною Часу нас повернули до Радянського Союзу...”.

Олег БАЗАК

Сподобалася стаття?
Поділитися:
Loading...

Додати коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит.

У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення

Захисний код
Оновити

мир тв